Росія-Білорусь: “тиха” анексія

Росія-Білорусь:
Росія-Білорусь: "тиха" анексія. Фото: cis.minsk.by

Грудень 2018-го ознаменувався погіршенням стосунків між Росією та Білоруссю. Президент останньої вдався до гучної антиросійської риторики, звинувачуючи сусідню країну у намаганні включити Білорусь до складу Російської Федерації:

“Я розумію ці натяки: отримаєте нафту, але давайте руйнуйте країну і вступайте до складу Росії. Такі речі в ім’я чого робляться? Ви подумали про наслідки? Як на це подивляться в нашій і вашій країні, і міжнародне співтовариство? Не миттям, так катанням інкорпорують країну до складу іншої країни. А деякі прямо говорять: ми готові, щоб ви шістьма областями увійшли до складу Російської Федерації”.

Союзна держава

“Союзна держава – наддержавність Російської Федерації і Республіки Білорусь з єдиним політичним, економічним, військовим, митним, валютним, юридичним, гуманітарним і культурним простором”, говорить Вікіпедія.

Отже, Білорусь і Росія де-факто є однією державою. Договір про створення Союзної держави Росії і Білорусі підписаний 8 грудня 1999 року в Москві. Договір набув чинності 26 січня 2000 після обміну ратифікаційними грамотами між виконувачем обов’язків президента РФ Володимиром Путіним і президентом РБ Олександром Лукашенком.

Його підписання стало продовженням розвитку інтеграційних процесів, закладених Договором про дружбу, добросусідство та співробітництво від 21 лютого 1995 року, Договором про утворення Співтовариства Росії і Білорусі від 2 квітня 1996 року та Договором про Союз Білорусі і Росії від 2 квітня 1997 року.

Переговори між сторонами супроводжувалися гарячими протестами білоруської опозиції і національно орієнтованих активістів, які придушувалися владою за допомогою внутрішніх військ. Утім, протести не допомогли – союзний договір було таки підписано.

Перше десятиліття існування нової “наддержави” ознаменувалось зближенням Білорусі з Росією. Мінськ стрімко втрачав самостійність та фактично перетворювався на суб’єкт Російської Федерації. Різко зросла залежність білоруської економіки від російських фінансів. Окрім прямих грошових “вливань”, Білорусь отримувала за пільговими цінами газ та нафту, які потім успішно перепродувала на зовнішніх ринках. Не в останню чергу саме завдяки такій політиці Олександр Лукашенко зумів вибудувати ту економічну модель, яка і донині існує в Білорусі та не дає спокою багатьом українським його пошановувачам. Те, що в результаті країна фактично втратила державність та національну самоідентифікацію, білоруського президента не хвилювало, допоки він зберігав всю повноту влади у своїх руках та був фактичним диктатором у своїй країні.

Періодично Олександр Григорович полюбляв гучно сваритись зі своїм російським колегою – Володимиром Володимировичем. Це відбувалось виключно в той момент, коли Лукашенкові потрібно виторгувати якісь економічні преференції у свого “старшого брата”. Зазвичай це вдавалось.

Білорусь-Росія

Після анексії Криму та вторгнення на Донбас Лукашенку, вочевидь, стала зрозумілою і перспектива Білорусі. І якщо долею своєї країни, скоріш за все, він не дуже переймається, то власною опікується куди більше. І втрата державності Білоруссю автоматично означає і втрату влади і становища її президентом. Ну, призначить його Путін губернатором “Білоруського федерального округу”, а далі що? Сьогодні – призначив, завтра – зняв. Це очевидно всім і Лукашенку насамперед.

Водночас Путіну необхідно чимось підкріплювати свій рейтинг всередині Росії та демонструвати зовнішньополітичні успіхи. З останніми не дуже. На анексії Криму вічно “виїжджати” не можна, тому потрібні нові приклади “вставания с колен”. Продемонструвати успіх, не наражаючись на нові жорстокі санкції, а то й відкриту війну, наразі можна лише за рахунок Білорусі.

Щодо приєднання Білорусі до Росії та утворення нової держави у Путіна є й інші резони. Наступні вибори президента Росії у 2024 році. І Путін брати участь у них не може – забороняє Конституція країни. Можна її, звичайно, змінити. Але куди краще створити формально нову державу, а відлік президентських термінів почати “з нуля”. Росія і Білорусь об’єднуються в одну державу, приймається нова Конституція і, відповідно, Путін знову стає президентом. Лукашенко не може цього не розуміти.

Пряме військове вторгнення Росії в Білорусь, скоріш за все, не є реальним сценарієм. Після України Росія навряд чи наважиться влізти у ще одну військову авантюру. Та й потреби у цьому немає – за словами одного з лідерів білоруської опозиції Мікалая Статкевича, “поки Лукашенко перебуває при владі, Росія може примусити його до будь-якого рішення. Досить сказати чарівну фразу “світові ціни на енергоносії”. І все, тут все валиться. Питання Лукашенка доведеться вирішувати – режим в глухому куті. У разі втрати контролю над Білоруссю, вторгнення можливе”. Отже, поки Лукашенко при владі в Білорусі, на нього будуть тиснути економічно.

До того ж, як запевняє Статкевич, спротив росіянам фактично чинити нікому: “В силові структури від початку набиралися прихильники “інтеграції”, що робить ці структури не захистом, а загрозою незалежності. Кумир більшості командного (особливо вищого) складу армії – президент Росії”.

Білорусь-Китай

Лукашенко намагається маневрувати на зовнішньополітичній арені. Насамперед, залучає китайські інвестиції, сподіваючись протиставити інтереси Китаю у своїй країні інтересам Росії. Відкрита вже друга китайська кредитна програма на загальну суму 7 мільярдів доларів. Завершуються переговори про розміщення суверенних бондів Білорусії – “панда-бондів” – на фондових ринках Китаю. Введено в експлуатацію та будується кілька підприємств на китайські гроші.

Читайте також: Неоколоніалізм по-китайськи. Як КНР підкорює світ

Але китайські інвестиції в економіку Білорусі не йдуть ні в яке порівняння з російськими. Росія вже два десятки років фактично утримує свою сусідку. Китай же вкладає кошти обережно, розраховуючи, в першу чергу, на економічну, а не політичну віддачу.

Читайте також: Китаїзація Далекого Сходу Росії або “русский с китайцем братья навек”

Тому навряд чи Лукашенку вдасться розіграти “китайську карту” у стосунках з Путіним. До того ж всі розуміють, що на фоні економіки Китаю кілька мільярдів доларів є занадто дрібними грошима, щоб через них втрачати економічні преференції в самій Росії: про те, що Далекий Схід цієї країни вже фактично став територією Китаю, не знає хіба що лінивий.

Білорусь-Україна

Український інтерес у всій цій колотнечі між Білоруссю та Росією очевидний. З Росією ми маємо фактичну війну. Білорусь, хоча і є сателітом Росії, дотримується нейтралітету. Якщо глянути на мапу, то це не так вже й мало – довжина кордону з Білоруссю у нас сягає 1082 кілометрів. Якщо врахувати, що з Росією ми маємо 2295 кілометрів лінії дотику, яку потрібно захищати, то зайва тисяча кілометрів потенційної лінії фронту нам явно не потрібна.

Окрім того, якби не була залежна економіка Білорусі від Росії, вона все ж не працює на війну з Україною. Навпаки, деякі товари, зокрема й оборонного призначення, ми отримуємо саме з Білорусі. Хоча вони й не критичні для нашої оборони, але отримати ще одного відкритого ворога для України буде явно зайвим.

Лукашенка аж ніяк не можна назвати надійним союзником та партнером, який дотримується слова. Навпаки, вся історія його президентства свідчить, що Лукашенко використовував свої обіцянки іншим державам лише для отримання особистих преференцій. Але краще мати ненадійного друга, чим відвертого ворога.


Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.