Росія готується до світової війни, яку може розпочати у найближчі шість років. Про це нещодавно заявив керівник Служби з питань інформаційної безпеки Апарату Ради національної безпеки і оборони України Валентин Петров.

“Якщо подивитися на сучасні російські військові ініціативи, можна сказати, що це не тільки підготовка до війни з Україною, це один з елементів більш широкого стратегічного розгортання російської наступальної машини. Вона йде від Північного моря аж до Сирії. Фактично можна говорити про підготовку до світової війни”, – сказав Петров.

Зрозуміло, що у разі розв’язування Кремлем війни, першою ціллю буде Україна. Наскільки готова наша країна до такого сценарію і, що значно важливіше, – наскільки готовий світ до можливої війни? Ці питання не можуть не хвилювати українців, оскільки в стані фактичної війни з північним сусідом наша країна перебуває уже більше чотирьох років. Поки що ця війна не переросла у повномасштабну, але останні події в Азовському морі поставили нас на межу повноцінного військового вторгнення з боку Росії.

Україна

Чи готова Україна до війни? Питання зовсім не риторичне. Що ми можемо протиставити потужній військовій машині Росії? Адже ні для кого не є секретом, що армія України, як, власне, і сама держава, цілеспрямовано нищилась протягом двох десятиліть. І зайвим буде нагадувати, якою була армія у 2013-му, коли почалась війна на Донбасі. У тих умовах і армію, і Україну фактично врятували волонтери – тобто ми з вами, але в разі повномасштабної війни зусиль волонтерів явно не вистачить. Це всім зрозуміло.

Отже, що має наша армія. Як свідчить Вікіпедія, українська армiя має на озброєннi 2809 танкiв, 8217 бойових броньованих машин, а також 1302 одиницi самохiдної артилерiї, 1669 одиниць ствольної артилерiї i 625 реактивних систем залпового вогню. Українська авiацiя налiчує 39 винищувачiв, 65 штурмовикiв, 89 транспортних кораблiв i 33 бойовi гелiкоптери. На початок лютого 2018 року чисельність ЗСУ сягнула 255 тисяч осіб.

Слабкими місцями України залишаються військово-морський флот, якого фактично не існує, та авіація. Намагання “залатати дірки” на морі з допомогою бронекатерів малого класу цілком вірні в нинішній ситуації, але потрібно дивитись правді в очі – “москітного флоту” явно недостатньо для бодай паритету з росіянами. Українське керівництво, схоже, розуміє ситуацію і намагається створити потужну берегову оборону, зосередившись на протикорабельній артилерії та ракетах. Але чи вистачить часу?

Те ж саме й з авіацією. Старі радянські літаки й гелікоптери явно не можуть нічого протиставити російській авіації, яка явно переважає кількістю. Надія тут лише на систему протиповітряної оборони, яка, якщо вірити нашим очільникам, достатньо потужна, аби протистояти агресії. Опосередковано ці запевнення підтверджує факт неучасті у бойових діях на Донбасі російської авіації. Також українське керівництво зосередилось на розробці та випуску зенітних ракет, що, вочевидь, є вірним рішенням у нинішніх умовах.

Читайте також: Українська армія: перспективи 2018-го

Утім, треба тверезо дивитись на речі. Україна самотужки неспроможна протистояти Росії у разі повномасштабної війни. Достатньо глянути хоча б на карту – протяжність кордону України з Росією – 2295 кілометри, у тому числі 321 кілометри морем. А ще є 1084 кілометри кордону з Білоруссю. І цю тисячу не варто скидати з рахунків – Мінськ є слухняним сателітом Москви, щоб там не намагався твердити “бацька”. І закривати ці кордони нічим – “лінію Манергейма” створювати і ніколи, і нема за що. Та й в сучасних умовах всі ці укріпрайони не є такою вже й перешкодою для армії вторгнення.

Єдина надія України – світова спільнота, насамперед – Сполучені Штати Америки та країни НАТО.

Світ

Провідні країни світу, схоже, теж розуміють ситуацію. І також бачать підготовку Росії до третьої світової війни. Головну роль в антиросійській неформальній коаліції відіграють Сполучені Штати Америки, Великобританія, Німеччина. Найбільш зацікавленими є Польща, Литва, Латвія, Естонія – тобто найближчі сусіди Росії, які розуміють свої перспективи у разі нападу останньої. І хоча їхнім “страховим полісом” є членство в НАТО, ці країни, здається, не дуже вірять у його ефективність. Принаймні розуміють, що поки Альянс наважиться на симетричну відповідь, у Варшаві, Вільнюсі, Ризі та Таллінні майорітимуть російські триколори. Тому ці країни є мимовільними і найбільш відданими союзниками і лобістами України у світі.

Північноатлантичний Альянс тим часом посилює свої позиції у країнах, безпека та територіальна цілісності яких можуть постраждати від дій Російської Федерації. Так, Сполучені Штати Америки, як одна з найпотужніших країн Альянсу, впродовж останніх років здійснили передислокацію додаткових контингентів своїх військ до Польщі, Естонії, Латвії та Литви. Бойові кораблі НАТО постійно патрулюють і акваторію Чорного моря. Додатково, окрім флотів Болгарії, Румунії, Туреччини, у Чорному морі постійно присутні авіаносці США, корвети та фрегати Канади, Великої Британії та Іспанії.

Але головним інструментом у протистоянні з Росією світова спільнота розглядає не військову, а економічну складову. Дійсно – вкрай небезпечно допустити відкрите збройне протистояння з країною, лідер якої відкрито говорить про застосування ядерної зброї і тішиться думкою, що росіяни “попадут в рай, а все остальные – в ад”.

Тому Росію намагаються “задушити” економічно. Санкції посилюються навіть не щорічно, а щомісяця. Попри голоси деяких європейських політиків щодо неефективності економічних санкцій та необхідності їх зняття, скасовувати їх ніхто не збирається.

Кремль намагається розхитати єдність Європи у свій, “гібридний” спосіб. Постійні фейкові новини, намагання розхитати ситуацію за допомогою протестів та підтримки проросійських політиків давно вже не є секретом ні для кого. Але, здається, Москва трохи загралась у цю свою гру – світ давно вже зрозумів, що пора давати відсіч у поки що “гібридній” війні, аби не допустити “гарячого” її варіанту.

Ціни на нафту, обмеження доступу Росії до передових технологій, кредитів, ринків збуту – це лише частина довгострокової стратегії світової спільноти у протистоянні з російським диктатором. А постійна фінансова і військово-технічна допомога Україні, яка зростає з кожним роком, є лише підтвердженням того, що провідні країни світу розуміють справжню суть Росії.


Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.