Майже одразу після російської атаки в Азовському морі Україна ініціювала екстрене засідання Ради безпеки ООН. Під час нього Україна представила докази військового, Росія звинувачення відкинула, інші висловили надзвичайне занепокоєння і на цьому розійшлись. За результатами “занепокоєння та екстреного засідання” ми маємо заблоковані порти в Бердянську та Маріуполі, а також 35 суден, які через це не можуть ані в’їхати, ані виїхати з них. Виникає логічне питання, чи мають користь такі надзвичайні зібрання? Тим більше, що за майже п’ять років війни в Україні, не було ухвалено жодного адекватного рішення, яке могло б допомогти її завершити. Все більше політиків виступають за реформування Ради безпеки, звинувачуючи її членів у грубо кажучи “балабольстві” та пустих заявах. Чи дійсно Рада безпеки перетворилась на майданчик “занепокоєння”? Як обійти право вето постійних членів РБ та чому все частіше Радбез порівнюють з сумнозвісною Лігою Націй?

Що не так з Радою безпеки

Рада безпеки ООН була створена у 1946 році після завершення Другої світової війни. Головною метою засновники поставили перед собою підтримку світового порядку, забезпечення миру та запобігання військовим конфліктам. Якщо військові дії вже розпочались, то РБ використовує всі важелі для завершення вогню та встановлення миру. Цікаво, що Радбез – єдиний орган ООН, рішення якого обов’язково мають виконувати всі країни-члени Організації. Інші органи ухвалюють резолюції, які мають лише рекомендаційний характер.

Перше засідаання РБ ООН у Лондоні в 1946 році. Фото: ООН/Марсель Боломей

До складу Радбезу зараз входять 15 членів, п’ять з яких – постійні – США, Китай, Франція, Велика Британія та Росія, як правонаступниця СРСР. Інші десять – на два роки обирає Генасамблея. Так, 15 країн мають право запроваджуються економічні санкції, встановлювати ембарго та блокади, вводити миротворчі місії. Насамперед, такі обмеження стосуються країн-агресорів.

Але є нюанс. Для того, щоб ухвалити ту чи іншу резолюцію, за неї мають проголосувати не менше 9 країн. І це за умови, що всі п’ять постійних членів Ради матимуть однакову позицію при голосуванні. Тобто, якщо один з п’яти постійних членів проголосував проти певного рішення, а інші 14 – за, то така резолюція вважається відхиленою. Це так зване “право вето”. І тут починається найцікавіше.

Палкі дискусії, які точаться навкруги ефективності РБ, стосуються саме права вето. Можливість заблокувати будь-яке рішення Ради де-факто дає карт-бланш на військові дії в регіонах. Річ у тім, що офіційно в статуті ООН не прописана процедура застосування вето, тож його не можна й скасувати. Треба зазначити, що за майже 73 роки існування Ради п’ятірка постійних членів застосовувала право вето понад 250 разів. Абсолютним рекордсменом став СРСР та після 1991 року Росія – понад 100 блокувань. Лише резолюції по Сирії Росія блокувала 11 разів.

Ще у вересні президент Франції Еммануель Макрон під час виступу з трибуни Генасамблеї заявив, що його країна готова переглянути основи Радбезу. Зокрема, він як очільник однієї з країн могутньої п’ятірки Радбезу, виступив за обмеження права вето, а також за розширення членства. За його словами, ситуація, яка склалась на міжнародній арені, та дисбаланс у Раді можуть призвести до катастрофічних наслідків. Вже зараз Радбез не може захистити невинних людей та зупинити насилля.

Президент Франції Еммануель Макрон закликав ООН до реформування. Фото: Reuters

“Якщо нічого не змінити, наступить момент, коли всі повстануть проти всіх, і захиститись не зможе навіть той, хто вважає себе найсильнішим”, – заявив він.

Зовсім нещодавно радник Постійного представництва України в ООН Едуард Фесько під час засідання Генасамблеї заявив, що Рада безпеки в його сьогоденному вигляді не підходить для ефективного вирішення проблем ХХІ століття. За його словами, після головування України у 2016-2017 роках, стало зрозуміло, що наразі гостро стоїть питання перегляду ролі вето.

Фесько натякнув на неприйнятність, коли учасник конфлікту має таке право. Адже, це стає прямою перешкодою для виконання головної місії РБ – мир та безпека.

Чи можна обійти право вето?

Можна. І такі приклади вже були. Щоб оминути ветування ключових резолюцій з вирішення гарячих конфліктів, члени Ради безпеки звертались до резолюції Генасамблеї №377 (5) від 1950 року.

Її ухвалили після вторгнення Північної Кореї у Південну. Тоді на боці Пхеньяну воювали китайські військові, як сьогодні на Донбасі – російські “іхтамнєти”. Сполучені Штати намагались провести резолюцію щодо вирішення конфлікту, проте СРСР користувався правом вето. Після цього члени Радбезу звернулись до Генасамблеї, яка й ухвалила резолюцію “Об’єднання заради миру” №377(5). У документі зазначено: якщо Радбез не може застосувати ефективні заходи щодо підтримки міжнародної безпеки через розбіжності серед постійних членів, ГА має негайно розглянути питання для розробки рекомендацій з протидії агресії, зокрема застосування сили.

Резолюція має слабке місце, адже вона – рекомендаційна на відміну від рішення Радбезу, яке зобов’язані виконувати всі члени ООН. Водночас на основі цієї резолюції Генасамблея може ухвалити будь-яке рішення, включно з введенням військового контингенту.

Миротворча місія ООН. Фото: venturesafrica.com

У такий спосіб, у Корею увійшли збройні сили ООН, які здебільшого складались з військовослужбовців США та союзників по НАТО. Згодом до резолюції №377(5) повертались ще 11 разів. Здавалось би, що введення миротворчих сил на територію Донбасу можна забезпечити цим документом. Але необхідно, щоб за відповідне рішення проголосували дві третини членів ООН, а це, на хвилинку, 129 країн.

Як реформувати Радбез

Коли лідери країн-членів ООН закликають до реформування Радбезу, вони найчастіше виокремлюють два основні пункти – розширення складу Ради безпеки та скасування права вето.

Країни закликають додати учасників як до складу постійних, так і непостійних членів РБ. Аргументи доволі конструктивні: лише п’ять країн не можуть гарантувати мир у світі, до того ж серед “п’ятірки” представлені не всі континенти. Було б цілком логічно додати до постійних членів, скажімо, Бразилію, Індію та ПАР. Представники Латинської Америки та Африки жаліються на недостатню представленість також і серед непостійних членів. Мексика, зокрема, пропонувала збільшити число членів РБ до 26 – додати п’ять представників до постійних членів та шість до непостійних.

Але такий варіант може викликати ще більші баталії у складі Радбезу. По-перше, виникнуть питання, чому одні потрапили до складу РБ, а інші – ні. По-друге, кожен намагатиметься просунути своїх фаворитів. Скажімо, США та Китай погодяться на членство Бразилії, але нинішнє керівництво країни не влаштовує Росію.
Із правом вето складніше. Відмовитись від нього, навіть попри позицію Франції, не погодяться. Особливо, США, Китай та Росія. Без права вето постійним членам доведеться відповідати за свої вчинки.

Ще понад рік тому більшість країн ООН пропонувала постійним членам Радбезу не голосувати “проти” у випадку ухвалення рішення щодо конфліктів, які уособлюють собою геноцид, терор та інші військові злочини. Проте проблему не вирішено. Все одно залишаються незавершеними війни в Сирії та Україні. У цих конфліктах Росія є зацікавленою стороною. Було би вигідніше взагалі виключити Росію зі складу Радбезу. Але йти на відкриту конфронтацію інші члени Ради не наважаться.

Логічніше, якби зацікавлені сторони взагалі не мали права голосувати. Проте це змушує офіційно визнавати свою причетність до військових конфліктів. Будь-які реформи, які впроваджуватимуться, попередньо мають бути схвалені всіма постійними членами. З огляду на сьогоднішні відносини між основними учасниками ООН, до реформ дістануться не скоро.

На жаль, треба визнати, що за останні десятиліття Рада безпеки ООН втратила свою актуальність та ефективність. Вона все більш наближається до долі своєї попередниці – Ліги Націй, яка не запобігла новій війні. Обидві організації заснували після завершення світових воєн. Головні ролі на новій політичній арені відводились переможцям. Якби відносини між ними не погіршувались, то і Ліга Націй, і Радбез блискучо виконували б своє призначення. Але 70 років – це великий проміжок часу, за який зникли старі держави, замість них з’явились нові. Амбітних та впливових держав зараз в світі набагато більше, ніж п’ять.


Юлія Далецька, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.