Кожне місто має своє обличчя. У Кишинева це Арка Перемоги та кафедральний собор Різдва Христового. Їхнє зображення ви стовідсотково побачите на всіх магнітах, які вам пропонуватимуть на розкладках. Фактично ці місця і є центром молдовської столиці. 

Поява тріумфальної арки – випадковість. Після російсько-турецької війни для собору вирішили вилити дзвони з трофейних турецьких гармат. Значна частина їх лежала в Ізмаїльській фортеці (нині Україна), тому виготовляли дзвони безпосередньо там. Для цього запросили київського майстра Василя Лосенка. 

Загалом вилили п’ять дзвонів, найбільший важив щонайменше шість тонн. Коли ж їх привезли до Кишинева, з’ясувалося: вікна соборної дзвіниці замалі для такого велетня.

Тому для дзвонів у 1841 році збудували окрему споруду. Її назвали Святими Вратами, які за радянських часів перейменували в Арку Перемоги. Після того, як у 1998 році відновили підірвану комуністами дзвіницю, туди перенесли величезний дзвін.

Тепер під воротами майорить прапор Молдови.

Перед аркою – площа Великих національних зборів і Будинок Уряду. Фото: Український інтерес

Собор Різдва Христового старший за арку на п’ять років. У 1962-го храм перетворили у виставковий зал Міністерства культури Молдовської РСР. Богослужіння тут відновили лише в 1996 році. Наразі – це кафедральний собор Кишинівської митрополії РПЦ. 

Собор Різдва Христового оточений парком. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

У Молдови є свій “князь Володимир”. Це – Штефан чел Маре, який господарював у князівстві 47 років – із 1457-го до 1504-го. Головна вулиця Кишинева, де розташовані зокрема арка й собор, носить його ім’я.

Пам’ятник Штефану (1928) передує однойменному парку. Статуя тричі змінювала розташування, її навіть двічі в сорокових роках евакуйовували до Румунії.

У лівій руці правитель тримає хрест, у правій – меч вістрям донизу. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Штефан провів 36 битв, із яких програв лише у двох. За його правління селяни отримали статус вільних, що посилило армію й дозволило успішно протистояти Османській імперії, Польщі й Угорщині. До цього кріпаки не мали права служити.

Правитель укріплював центральну владу, бояр – обмежував. Кістяк армії підпорядковувався безпосередньо йому. Штефан також створив артилерійські частини з іноземних найманців. Він зміцнив та розширив дев’ять фортець, дві з яких нині розташовані на території України: Аккерманська фортеця (Одещина) та Хотинська (Чернівецька область).

Чел Маре реконструював і Кілійську фортецю (Одеська область) – щоправда на сьогодні від неї залишилися лише два озера, утворені колишнім ровом. За деякими переказами, церкву Святого Миколая у Кілії також збудував Штефан. Храм стоїть і донині.

Процвітала Молдова й економічно. Правитель відродив торговельні шляхи; активно розвивалися ремесла: видобуток й оброблення металу, гончарство, ткацтво.

Заслуги Штефана перед Молдовою настільки значні, що історія назвала його Великим, а Церква – Святим.

Штефан, так само як і Володимир, визнаний святим. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Цікаво, що першою дружиною правителя була Євдокія – сестра останнього київського князя Семена Олельковича. Олена – донька Штефана та Євдокії – була дружиною Івана-царевича, сина Московського царя Івана III. Саме вони і стали прототипами героїв російської народної казки про Івана-царевича й Олену Прекрасну (Премудру).

Парк (або сад) Штефана чел Маре – найстаріший у Кишиневі. Його звели на початку 19 століття. Сучасну назву парк отримав після розпаду СРСР, за радянських часів він називався на честь Олександра Пушкіна. Власне, у центрі на гранітній колоні стоїть бюст письменника. Сам парк “прорізає” Алея класиків, на ній – бюсти видатних молдовських діячів культури, встановлені на постаментах із червоного полірованого граніту.

Окраса парку – центральний фонтан.

Фонтан встановили в 1970 році. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

У саду – 50 видів дерев, деяким щонайменше 200 років. Липи, клени, сосни, акації та берези висаджували знамениті гості Кишинева, зокрема й перший космонавт Юрій Гагарін. Щоправда всі таблички вже зняли, чиє конкретно дерево – не вгадати.

Сам парк чистий, зелений і доглянутий.

Біля паркової композиції прилаштувалися голуби. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Найголовнішою загадкою парку й досі залишаються два мармурові леви, що на початку Алеї класиків. Ніхто достеменно не знає, хто їх виготовив і як вони тут опинилися. Подейкують, що в парк їх перенесли після Другої світової. А до цього леви начебто прикрашали вхід одного з багатих кишинівських дворів.

Леви – не близнюки, вони лежать у різних позах, а в одного навіть відколотий хвіст.

Левів до блиску затерли руками охочі сфотографуватися. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Про Молдову детально розкажуть у Національному музеї історії. Він розташований на вулиці 31 серпня 1989, 121A, поряд із парком Штефана чел Маре. Тут зібрали до 300 тисяч експонатів. Перед музеем стоїть точна копія Латинської вовчиці, що вигодовує Ромула й Рема – засновників Рима.

Вовчиця наче нагадує молдованам: І ми римляни. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

На початку 2 століття Римська імперія захопила значну частину Дакії (так тоді називалася територія сучасних Румунії та Молдови). Із цих земель римляни пішли тільки під кінець 3 століття, коли імперія почала втрачати міць. Вірогідно, на пам’ять про ці сторінки історії й нагадує Вовчиця. Серед експонатів можна знайти зокрема й предмети римської доби.

У музеї знаходимо портрет молдовського правителя Васіле Лупу – свата Богдана Хмельницького. Після першого походу гетьмана на Молдову Лупу, який тоді підтримував Річ Посполиту, став союзником Хмельницького та і свою дочку Розанду видав за Тимоша в 1652-му.

Наступного року під Сучавою Тиміш Хмельницький отримує поранення і вмирає за кілька днів. Це був черговий похід козаків на Молдову, щоб повернути престол Лупу, якого скинули через союз із українським гетьманом.

Син Богдана Хмельницького Тиміш загинув, захищаючи свого тестя Василя Лупула (на портреті). Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

На цій же вулиці, де розташований музей, стоїть Національна бібліотека з пам’ятником молдовському письменнику Васіле Александрі. Будівля – приклад типового радянського монументалізму.

У 1848 році Александрі жив у Чернівцях. Зараз там є вулиця, названа на його честь. Українська народна пісня “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?” стала основою балади письменника “Штефан і Дунай”.

Васіле Александрі цікавився українськими народними піснями й думами. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Одразу ліворуч від бібліотеки – “Трішки ковра”. Так називається один із найгарніших муралів Кишинева. Розпис виконали в стилі традиційного молдовського килима.

Милуватися муралом можна і вночі – стіну підсвічують. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Навпроти – не менше гарна будівля – Національний музей образотворчих мистецтв Молдови. У колекції щонайменше 30 тисяч предметів від середньовіччя до наших днів. Тут представлені експозиції європейського, східного та молдовського образотворчих мистецтв – скульптура, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, живопис.

Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Особливим для Кишинева є Музей етнографії та природної історії на вулиці Михайла Когелнічану, 82. Декілька причин: це – перший музей у місті (відкрили в 1889 році), а будівля – єдина в Молдові, збудована у східному стилі.

Колекції музею не раз виставляли в Європі, Америці, Азії та Африці. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Гордість музею – скелет дінотерія, у перекладі з грецького – страшний звір. Тварина жила приблизно 25 мільйонів років тому, іще до мамонтів. У світі таких скелетів небагато – у Києві, російському Азові, Відні, є ще в Румунії та Франції. Однак найбільш повний за кількістю справжніх частин саме в Кишиневі.

Скелет дінотерія – величезної доісторичної хоботної тварини. Фото: allfun.md

Обов’язково зазирніть у парк “Валя-Морілор” (“Долина Вітряків”). Від музею – п’ять хвилин пішки. Центральний вхід розташований на вулиці Алексея Матеєвича. Із Каскадних сходів розкинувся шикарний вид на паркове озеро. Можна порибалили й поплавати, є пляж.

Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Вершину сходів прикрашає альтанка. На горі – молдовський прапор.

Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Навколо водойми – кільцева алея для велосипедистів і пішоходів завдовжки в 2,5 кілометра. Тут можна орендувати електроскутери та електросамокати.

Уздовж по вулиці Матеєвича – другий вхід у парк.

Другий вхід у парк – навпроти головного корпусу Молдовського державного університету. Фото: Український інтерес

Тут вас точно здивують величезні гранітні сходи. Щоб спуститися ними до озера, доведеться попітніти. Униз – 218 сходинок, це більше, ніж на Потьомкінських сходах в Одесі (200 сходинок, вісім із яких закатали в асфальт). 

Щоправда побачити гранітні сходи можна буде лише наступного року. Їх зараз реконструюють уперше з 1970-их років, тому на другому вході – нелюдно. Хіба-що можна побачити працівників штаб-квартири місії ОБСЄ в Молдові, що розташована одразу ліворуч.

Будівля місії ОБСЄ в Кишиневі нова, але дивує розмірами й красою. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

У самому парку також триває ремонт, там реконструюють доріжки. А за всім цим “спостерігають” супергерої. Дев’ять стовпців розфарбували міські художники. Тут і Капітан Америка, Залізна людина, Супермен, Дедпул, Бетмен, Робіт, Людина-павук, а також штурмовик із “Зоряних війн” і ніндзя.

Супергерої на сторожі цього парку. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

У програмі “must” – храми Кишинева. Один із найгарніших – собор Преображення Господнього (вулиця Штефана чел Маре, 164). Його збудували у візантійському стилі на початку минулого століття. У церкві перебуває копія чудотворної ікони Божої Мати “Троєручиця”

Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Такий же гарний і храм Святої Феодори із Сіхли (вулиця Пушкіна, 20А). Собор звели в 1895 році за проектом Олександра Бернардацці, на той час головного архітектора Одеси.

Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

За радянських часів у храмі облаштували музей наукового атеїзму. Нині це собор Бессарабської митрополії Румунської православної церкви.

Майже наприкінці вулиці Штефана чел Маре, поблизу Технічного університету Молдови, стоїть пам’ятник Петру Могилі (1596-1647), митрополиту Київському та Галицькому, екзарху Вселенського патріарха. Святитель народився в Сучаві, Молдовське князівство (тепер Румунія).

Композиція має переконливий вигляд: митрополит стоїть перед аркою, погляд його цілеспрямований, у руках Біблія.

Напис на пам’ятнику: “Петру Мовіле (ім’я при народженні). Митрополит”. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Пам’ятник установили в 1996 році, до лику святих Українська православна церква (МП) зарахували Петра Могилу роком раніше. У Кишиневі пам’ять митрополита увіковічили також у назвах вулиці й декількох державних установ, зокрема й ліцею.

Попутно можна подивитися на парламент Молдови на тій же вулиці Штефана Великого. Радянську будівлю легко впізнати за кущами у вигляді слова “MOLDOVA”.

Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

На фасаді будівлі закріплений герб країни. Він зображений і на прапорі Молдови, що відрізняє його від майже ідентичного румунського стягу.

До будівлі можна вільно підходити й фотографувати. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Ліворуч від будинку уряду Молдови розташувалася мерія – Муніципальна рада Кишинева. Будівлю звели на початку 19 століття. Навпроти неї – Центральне поштове відділення. Поряд – Органний зал і Національний театр імені Міхая Емінеску. Поет навчався в гімназії в Чернівцях, там і написав свій перший вірш. Емінеску добре знав українську мову.

Мерія Кишинева. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов
Сіру будівлю поштамту звели майже одночасно з мерією Кишинева. Фото: Український інтерес
Театр імені Міхая Емінеску. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Між театром й Органним залом розкинувся невеличкий парк, дещо схожий на Андріївський узвіз. Вуличні торговці пропонують стандартний набір: прапорці, вишивки, ікони, раритет. Магніти можна купити в середньому за 30 молдовських лей (50 гривень).

У парку придбати можна й картини місцевих художників. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Обійти всі ці пам’ятки можна максимум за п’ять годин. Якщо ж у вас ще є вільний час, “пофлануйте” історичними вуличками Кишинева. Візьміть на замітку – у центрі міста немає громадських вбиралень, навіть у туалет “МакДональдза” зайти можна лише за чеком.

Перебуваючи в Кишиневі, гріх не скуштувати плацинду й мамалигу. Місцеві вам одразу порекомендують ресторан “La Placinte”. Його знайдете на вулиці Митрополита Дософтея, 100 – декілька хвилин пішки, доріжкою ліворуч від кафедрального собору Різдва Христового.

За мамалигу (густа кукурудзяна каша) із курочкою, бринзою та сметаною доведеться викласти до 85 лей (142 гривні). Плацинда (круглі плоскі коржі зазвичай із листкового тіста й начинкою) коштуватиме двічі дешевше – 35-40 лей (58-67 гривень).

Мамалигу подають із найрізноманітнішими добавками. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Місто невелике, від центру до вокзалу всього півтора кілометра. Дійти можна максимум за півгодини. Дорогою до залізниці ви будете проходити площу Організації Об’єднаних Націй. Тут і починається вулиця Штефана чел Маре. Будинок під номером 1 – це Академія наук Молдови. П’ятиповерхову П-подібну будівлю звели в 50-их роках. Навпроти – пам’ятник Героям-визволителям міста від німецьких окупантів, поруч готель “Кишинів”.

Фото: Український інтерес/Макс Ковальов
Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

На площі Константина Негруцці – вниз однойменною вулицею від Академії наук – стоїть командир червоноармійських загонів, учаснику “червоного терору” в Україні Григорій Котовський. Це – один із перших монументальних пам’ятників у післявоєнній Молдовській РСР. 

Комуніст Котовський, готель “Космос” і дама з собачкою. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Попутно заверніть до парку розваг “Atrium Wonderland”. На вході Дон Кіхот і Санчо Панса з радістю сфотографуються з вами. 

Трішки Сервантеса вписалось у міські пейзажі Кишинева. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Звідси бульваром Юрія Гагаріна до вокзалу п’ять хвилин. 

Перед кишинівським вокзалом – невеликий, але затишний парк. Фото: Український інтерес/Макс Ковальов

Дорога, житло, гроші

Із Кишинева поїзди курсують тільки до чотирьох українських обласних центрів: Одеси – квиток до 260 гривень, Вінниці (660-830 гривень, плацкарт), Житомира (887 гривень, плацкарт) та Києва (867 гривень, плацкарт). До Житомира потяг їде тільки по непарних днях місяця, усі інші поїзди – щоденні.

Автобусом із Києва до Кишинева їхати 10-12 годин уночі, квиток коштуватиме від 470 до 670 гривень. Літаком у декілька разів дорожче – наприклад, найдешевший квиток МАУ на жовтень – 2 620 грн.

У будь-якому разі, якщо переліт не по кишені, доведеться переночувати в Кишиневі. Найзручніше орендувати квартиру на центральній вулиці Штефана чел Маре. Апартаменти на двох коштуватимуть у середньому 400 лей (670 грн) на добу. 

У Кишинів спокійно їдьте з гривнями. Продати українську валюту можна в будь-якому “обміннику”, а їх чимало. На четвер, 27 вересня, один молдовський лей коштував 1,66 гривні.

Загалом відпочинок у Кишиневі протягом одного-двох днів коштуватиме вам щонайменше три тисячі гривень – із квитками, житлом, їжею та, звичайно ж, молдовським вином.


Макс Ковальов, “Український інтерес”