З першого червня починається літо. І скільки б тобі не було років – радієш цьому факту, як дитина. Стільки сонця, тепла і світла буває тільки о цій порі. Про героя нашої оповіді – теж хочеться згадувати, як про одне безмежне тепле літо. А якою б не була затертою метафора про сонце, що однаково щедро світить усім, вона єдино правдива про нього. В’ячеслав Хурсенко – співак із особливим голосом та неповторним авторським почерком у піснях. Можна згадати лише одну з них – “Соколята”, і не знайдеться людини, чиє б серце не зворушила ця музична історія. А подібних їй у В’ячеслава Хурсенка було багато, майже вдвічі більше, ніж нині представлено на п’яти випущених альбомах.

Звісно, що пісні В’ячеслава Хурсенка люблять і пам`ятають меломани у віці 50+, коли його можна було почути наживо лише на фестивалях, по радіо, а ще – на аудіокасетах. Набагато менше – на телебаченні, а в кіно – лише “за кадром”. Та і цього вистачало, аби почувши Вячеслава Хурсенка раз – запам`ятати назавжди… Він народився 1 червня 1966 в Дніпропетровську, але його юнацькі роки й подальше життя минали на Волині, в Луцьку.

Маючи з дитинства абсолютний слух, В’ячеслав чудово грав на віолончелі, фортепіано та гітарі, а вже у 14 років почав писати власні пісні. Щоправда, соромився зізнатись у їхньому авторстві, і коли виконував, видав їх за маловідомі пісні популярного тоді співака Юрія Антонова. Якого, насправді, дуже вдало пародіював.

Коли настав час обирати життєвий шлях, В’ячеслав, вже маючи медичну освіту (він закінчив Ковельське медичне училище), вирішив для себе, що його життя буде пов’язано тільки з музикою! І перший крок у своїй, вже “професійній” кар’єрі, зробив у місцевій філармонії – у якості… вантажника.

Час визнання для В’ячеслава Хурсенка настав на початку 90-х, коли він з’явився на естрадній сцені зі своїми піснями “Тато”, “Моє село”, “Сповідь”, “Соколята”, “Панує ніч”, “Шалений час” та “На острові чекання”. 1991-го В’ячеслав Хурсенко увійшов до числа переможців другого музичного фестивалю “Червона рута”, а 92-го – фестивалю “Оберіг”. 94-го його пісня “Соколята” на “Пісенному вернісажі” була названа “Найкращою піснею року”. А у 98-ому.

Хурсенко отримав гран-прі “Пісенного вернісажу”. Згодом упродовж кількох років його пісні ставали переможцями Міжнародного телефестивалю “Шлягер року”. Усі ці успіхи та перемоги дали співакові відоме ім’я і репутацію висококласного музиканта, проте – всеохоплюючої слави й популярності він не зажив. Можливо тому, що був занадто скромним і вимогливим до себе, більше любив писати і співати, аніж займатись само-піаром. А це, до речі, за нього робили його пісні, в більшості – автобіографічні. Так сталося і з його “магнум опус” – піснею “Соколята”.

Ще за життя автора історію її створення оточували легенди й вигадки. Насправді ж, в ній сплелися два мотиви. Перший: давнє бажання В`ячеслава написати пісню, не гіршу за світовий шлягер “Пам`яті Карузо”. А другий: це власна історія легендарного українського співака Василя Зінкевича, для якого власне і були написані “Соколята”. І яких він так і не зміг заспівати, бо від емоцій і спогадів перехоплювало дихання… Отже виконувати “Соколят” довелося автору, і вона назавжди залишилася його пісенною візиткою.

Юрій Рибчинський: Ой, летіли дикі гуси

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram