Є люди, яким небайдуже місто, в якому вони живуть. Вони хочуть змінити щось на краще не лише у своєму житті, але й у життя інших людей. Який шлях таких людей? Вони можуть робити це просто так: бачимо сміття – прибираємо його, є можливість допомогти – допомагаємо (жертвуємо кошти, займаємось благодійністю).

Однак є люди, які бачать несправедливість, страждання інших, “помилки у роботі світу” та розуміють, що хочуть та можуть вирішити це. Такі люди найчастіше стають громадськими активістами. Вони швидко і легко включаються у розв’язання проблем, які стосуються його оточення та всього суспільства. Їхні внутрішні цінності не дозволяють бути байдужим та просто пройти повз.

Фото: Unsplash/Tom Parsons
Фото: Unsplash/Tom Parsons

Принципи роботи громадських організацій

Часто ситуативний громадський активізм переростає у цілеспрямовану довготривалу громадську діяльність. Це вже професійний рівень роботи, коли ти бачиш конкретну проблему і розумієш, як її можна розв’язати, для цього збираєш команду фахівців і розробляєш рішення.

Тривалий час громадські організації (ГО) існували коштом грантів, меценатів та народу. Однак як тільки це фінансування припиняється, організація починає переживати внутрішній колапс, а проблема залишається неподоланою. Тоді найчастіше ГО припиняють свою діяльність на певний період, або ж і взагалі зникають.

Фото: Unsplash/Сhristian Dubovan
Фото: Unsplash/Сhristian Dubovan

Меценатське фінансування має свої недоліки. У цьому разі замовником якісного рішення завжди буде вкладник і все залежить від бажання однієї людини. Доводиться діяти насамперед з урахуванням його інтересів і розв’язувати проблеми, які цікаві йому. Якщо меценату не цікава якась верства населення, ГО рідко будуть працювати з цими людьми, однак проблема у такий спосіб не зникне, а буде навіть зростати.

Третій шлях – фандрейзинг – це орієнтування на громаду, розв’язання її проблем. У цьому разі, організація може запитати підтримку в народу, зокрема, фінансову. Це прекрасно працює в релігійних організаціях. Там зрозумілий весь механізм, а процес пожертвування фактично включений у систему роботи. Коли людина приходить до церкви, вона на підсвідомому рівні розуміє, що потрібно дати гроші на храм. Водночас, виникає питання, чи насправді це пожертва, чи просто один із видів поборів.

Читайте також: Соціальний бізнес: заробляємо, щоб не просити

Звичайно, не можна сказати, що це поганий механізм, адже він справді працює і його використовують ГО не лише релігійного типу. Однак такий механізм не надійний: в один день можуть пожертвувати тисячу гривень, а в інший – нічого. Якщо ми говоримо про професійну роботу в середині організацій, то спеціалісти працюють у цій сфері повний робочий день і теж отримують зарплатню. Тоді виникає питання якості кадрів, яких можна взяти на роботу за відносно невеликі гроші.

В епоху діджиталізації фандрейзинг перенісся зі скриньки пари вході у віконце в Інтернеті. Тепер кожний охочий може зайти на сайт, натиснути одну кнопку та пожертвувати певну суму. Виникає таке явище, як краудфандингові платформи. ГО розміщує свій проект на одній з таких платформ та пропонує людям долучитись до його втілення, а за це отримати якийсь бонус, наприклад, книгу або чашку. Відбувається обмін: ви нам гроші – ми вам благо.

Одна з найбільших краудфандингових платформ в Україні – “Спільнокошт”. Вони діють уже близько 10 років і за цей час реалізували сотні проектів, які підтримало суспільство.

Читайте також: Український гурт зібрав рекордну суму на Спільнокошті (ВІДЕО)

Однак у всіх вищезгаданих способах фінансування ми потрапляємо у грошову пастку: поки хтось дає гроші – робота триває. Такі шляхи залучення ресурсів вичерпні. Це спровокувало виникнення такого виду соціальної діяльності, як соціальне підприємництво.

Соціальне підприємництво

Соціальний бізнес – це бізнес, який ставить за мету розв’язання соціальної проблеми у своїй системі комерційної роботи. Він виникає на стику бізнесу та проблеми громади. Це явище, що дає змогу громадським організаціям самостійно продумувати продукт для своєї цільової аудиторії та продавати його. Завдяки продажу, ГО починають отримувати прибуток, який вони використовують задля розв’язання певної соціальної проблеми.

Днями Міністерство фінансів України надало офіційне підтвердження та розяснення можливості громадських організацій займатися підприємницькою діяльністю для досягнення мети, заради якої вони були створені без можливості перерозподілу прибутку між засновниками організації.

Наприклад, проблема сміття. Її намагається вирішити проект “Україна без сміття”. Вони встановили сортувальні станції, куди люди можуть приносити папір, скло, пластик та інший непотріб. Потім цей матеріал продають переробникам, і на отримані кошти фінансують роботу сортувальної станції. Тобто, чим більше сміття люди приносять, тим більше його продадуть переробникам і тим менше буде засмічена екосистема. Це дає ГО можливість вкладати гроші у нові сортувальні станції.

У такий спосіб ГО починає заробляти на проблемі, щоб ліквідувати цю ж проблему. Соціальне підприємництво дає більше можливостей для ГО, а рішення проблеми лежить в основі бізнес-моделі.

Бізнес сектор вчить бути систематизованим та краще орієнтуватися на клієнта, громаду та суспільство. У соціальному підприємстві навколо проблеми вибудовується системне рішення, яке є невід’ємною частиною самого бізнесу та приносить видимий результат громаді.

Читайте також: “Пластику, здавайся!”: чи реально заробити гроші на відходах?

Однак людям, які вирішили зайнятись такою діяльність необхідно володіти значною кількістю нових знань. Соціальним підприємствам необхідно розбиратись у маркетингу, щоб розуміти поняття товару, формування цін та потреби свого клієнта. Мають бути базові знання з менеджменту для управління людьми та процесами. Важливі також знання з піару та комунікацій, бо доведеться розповідати людям як про саме підприємство, так і про його соціальну складову. Водночас потрібно орієнтуватись у проблемах громад, розбиратися у механіці виникнення цих проблем, в їхніх першопричинах. Важливо розумітись також у людській психології.

Загалом можна виокремити три типи соціального підприємництва:

  • працевлаштовує понад 50% людей з вразливих верстви населення;
  • працевлаштовує менше 50% людей з вразливих верстви населення, однак до 20% прибутку реінвестуєш на розв’язання соціальної проблеми;
  • понад 20% прибутку реінвестуєш на розв’язання соціальної проблеми.

Соціальні підприємства в Україні

Розвиток соціального підприємництва в Україні розпочався у 2011-2012 роки. Саме у той час були створені перші потужні підприємства, як от львівський “Горіховий дім”. Вони працевлаштовують у свою пекарню жінок у кризовому стані: безробітних та безхатьків, а ще тих, які переживають насилля в сім’ї.

Пекарня обрала правильну маркетингову стратегію, що дало змогу дуже швидко набрати обертів. Вони почали продавати печиво іншим бізнес-структурам, що збільшило попит на їхній продукт, а виробництво збільшилось у рази. Коли пекарня почала отримувати прибуток, вони розширили свою діяльність і відкрили ще й кейтерингову компанію.

Ще один приклад першопрохідців у сфері соціального підприємництва – благодійний магазин “Ласка”, який виник у 2012 році. Вони розмістили по Києву в торговельних центрах декілька контейнерів, де люди можуть залишати непотрібний одяг, взуття та аксесуари. Ці речі сортують: найкращі – продають у крамниці, а ті, що мають хороший стан – віддають на благодійність. Погані речі йдуть на перероблення – з них виготовляють килимки. Частина прибутків іде на організацію всієї роботи, а інша – на фінансування соціальних проектів, як от фонд “Таблеточки”.

Читайте також: Олександра Ференц. Що єднає пальто у Києві та сімейну сварку у Львові

Зараз розпочався новий етап розвитку соціального підприємництва в Україні. Після Майдану у людей є бажання займатися чимось більшим, ніж просто заробляння грошей. Люди починають самі змінювати свої міста і шукати однодумців. Виникають соціальні підприємства нових бізнес-моделей і нових форм рішень проблем громади.

Сьогодні в Україні також стартував проект “Промприлад”. Планується повне відновлення заводу і наповнення його офісами, магазинами, різними сервісами для громади. Кожен хто хоче, може стати співінвестором: купити собі маленький шматочок заводу, який стане інноваційною платформою для культурних, освітніх та соціальних проектів міста. За попередніми підрахунками, вартість ремонту сягає 27 мільйонів доларів. Окрім того, всі вкладники зможуть отримувати частину дивідендів.

Цьогоріч цей проект вже презентували в Давосі. Зрозуміло, що інвестиції, які туди вливаються значно більші, адже потенційні інвестори, які там присутні, можуть дати мільйони. Це вже зовсім новий рівень соціального підприємництва і воно перестає бути бізнесом, яким займаються аматори.

Ще один хороший кейс – пекарня “Good Bread from Good People”, яку заснував Владислав Малащенко. Він за освітою лікувальний педагог – працює з людьми з ментальною інвалідністю. Розуміючи специфіку цих людей він думав, як можна їх соціалізувати та повернути у спільноту. Спочатку він планував відкрити столярську майстерню, але попрацювавши там самостійно зрозумів, що це складна і небезпечна робота, потрібно бути максимально уважним та сконцентрованим.

Згодом йому спало на думу відкрити пекарню. Так на сьогодні, вже другий рік поспіль в Україні діє пекарня “Good Bread from Good People”. Бізнес-процеси продумані з урахуванням можливостей людей з вадами, а монотонна робота, як замішування тіста, є навіть частиною реабілітаційного процесу.

Читайте також: Синдром Дауна в Україні: чи реально жити, а не виживати

Підбираючи співробітників до штату, обов’язково враховуються їхні сильні сторони. Наприклад, там працює хлопчик з аутизмом, у якого феноменальна пам’ять на адреси, тому він – кур’єр.

У пекарні співробітники працюють менше годин. На кухні головним є пекар-тьютор – людина з професійною освітою кулінара, яка пройшла спеціалізовані курси та розуміє специфіку психічних захворювань та роботи з ними.

Скільки в Україні соціальних підприємств, достеменно не знає ніхто. Їх важко порахувати, оскільки не всі розказують про свою роботу громаді. В Україні у 2016-2017 роках випущено два каталоги соціальних підприємств, що нараховують близько 200 компаній. Проте це число насправді значно більше і може сягати близько 100 тисяч. Усі проекти мають одну спільну мету, яка об’єднує однодумців– покращувати життя всіх людей та розвивати українські міста вже сьогодні.


За результатами бесіди з Аліною Бочарніковою підготувала Соломія Флюнт, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.