Проблема “патентного троллінгу” є однією з найбільш поширених проблем у сфері патентного права ХХІ сторіччя. Саме ж поняття виникло у Сполучених Штатах Америки ще позаминулого століття. Патентними тролями називали фірми, які скуповували патенти і починали судитись з виробниками, заробляючи у такий спосіб немалі гроші. Патентні тролі у США володіли правом інтелектуальної власності на об’єкт виробництва і реалізовували це право шляхом заборони, тому й отримали таку назву.

Трохи історії

Перший успішний патентний троль жив ще в XIX столітті. Його звали Джордж Селден. У 1879 році він подав патентну заявку на бензиновий автомобільний двигун, але зумів відтягнути момент її остаточної реєстрації на 16 років. Тим часом автомобільна галузь розвивалась, і в 1895 році нарешті прийшов час діяти: Селден уклав ряд ліцензійних угод з автомобільними компаніями. Окружний суд США в 1911 році підтримав його, вказавши, що Селден “всього лише скористався затримками, які допускав закон”. Не вдалось стягнути грошей лише з Генрі Форда, який виграв судовий процес у Джорджа Селдена.

У 1880-ті роки в США були зареєстровані десятки тисяч патентів на дрібні особливості відомих технологій. Наприклад, 6211 патентів на рало і плуг – “патентні акули”, як їх тоді називали, тягли до суду фермерів, звинувачуючи їх у використанні чужої технології.

У ХХ столітті перше місце серед патентних тролів, скоріш за все, належить Джерому Лемельсону, який отримав близько 600 патентів, з початку п’ятидесятих років. Він зумів заробити більше мільярда доларів, користуючись методом Селдона – так званими submarine patents, “підводними патентами” – патенти були заявлені, але отримані через багато років.

Сучасна Україна

Їхні українські “брати по розуму” діють дещо в інший спосіб. Законодавство нашої держави дає можливість отримання двох патентів: патент на корисну модель і патент на промисловий зразок. Умовою отримання останнього є лише правильно складена заявка та сплата необхідних зборів. Видача таких патентів відбувається під відповідальність заявника. Тобто в жодний спосіб відомість технічного рішення чи дизайну таких об’єктів інтелектуальної власності не перевіряється.

Читайте також: У світовому рейтингу “хороших країн” Україна найкраща у науці

Абсурд такого підходу найкраще демонструють патенти, видані в Україні на сірники, вішаки для одягу, затички для пляшок, запальнички, лопатки для харчів, господарські шкребки, планшетні комп’ютери, двірні та віконні засуви й ручки, колби та корки для фармацевтичної продукції, зубочистки, респіратори, лампочки, світильники, господарські рукавички. Всі ці речі відомі десятиріччями, власники патентів до їх винаходу жодного стосунку не мають. Сірники, наприклад, “запатентовано” у 2013 році, а вішак для одягу, – у 2014-му. Цього ж року житель Львова запатентував дизайн на iPad.

Навіщо це робиться? У такий спосіб спритні “винахідники” заробляють гроші. Власник патенту подає позов до суду з вимогою стягнути з виробника кошти за використання “інтелектуальної власності”. І вимагає припинити виробництво сірників. Чи корків для медичних флаконів. Чи лампочок. Неважливо чого, аби в нього був патент. Виробник, звичайно, у такій ситуації намагається якось вирішити проблему – кожен день простою влітає йому у немалу копійку.

Інший механізм отримання прибутку ще простіший і швидший: отримання патенту на промисловий зразок або корисну модель, внесення його до митного реєстру для створення перешкод при митному оформленні товарів, пропозиція добросовісним імпортерам щодо виплати винагороди (або укладання ліцензійної угоди) за дозвіл на продовження митного оформлення та, зрештою, отримання жаданих коштів.

Читайте також: Мораторій на землю: втрати, вето та новий закон

Добросовісний учасник ринку має право в судовому порядку визнати патент троля недійсним, витративши на процес приблизно півроку, без жодної можливості одержати справедливу компенсацію від шахрая.

Тож наразі добросовісний імпортер, захищаючи свою позицію в Україні, ризикує власним часом, доходами, контрактами з контрагентами, часткою на ринку тощо. Натомість патентний троль не ризикує нічим. За такого стану речей деякі (навіть досить відомі) компанії погоджуються на умови патентних тролів та додатково мотивують їх, сплачуючи незначні, порівняно з вартістю судового процесу, “роялті”.

Тролі проти “Антитіл”

Останнім гучним прикладом патентного тролінгу став позов до групи “Антитіла”. Позивач стверджує, що винайшов і запатентував “співвідношення тональностей і темпу”, а музиканти незаконно використовують його винахід. За “порушення авторських прав” позивач вимагає понад мільйон гривень.

Гурт відмовився платити компенсацію і вирішив судитись. Але позивач на перше судове засідання, яке мало відбутись в кінці січня, не з’явився. Наступне призначене на 11 лютого. Як передбачають представники “Антитіл”, попереду у них довгий судовий марафон, у якому позивач буде робити все, щоб затягти процес.

Як протидіяти тролям

Поки що, як у відомій приказці, “порятунок потопельників – справа рук самих потопельників”. Бо, окрім бажання боротись та вивчення чинного законодавства, способів протидії тролям в Україні немає.

Законопроект, який пропонує методику боротьби з патентним тролями, надійшов до Верховної Ради у вересні минулого року. Він, зокрема, передбачає немаленькі штрафи – від 10 до 50 тисяч мінімальних заробітних плат – за умисне патентування відомих об’єктів. Але народним депутатам, схоже, не до того.

Тому й залишається лише одне: боротись самотужки. Не піддаватись на шантаж і не платити. Фахівці радять не боятись звертатись за захистом до суду – добросовісний виробник чи продавець товару має всі шанси захистити свої інтереси.

Але не новиною є те, що будь-який судовий процес в умовах української Феміди можна затягти до безкінечності. І ось саме цей фактор грає на руку патентному тролю – у нього, на відміну від жертви, завжди є час на безкінечну судову тяганину.


Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.