Ольга Смольницька
Кандидатка філософських наук, письменниця, перекладачка

Ольга Смольницька. Сергій Єфремов – сумління України

Ольга Смольницька. Сергій Єфремов - сумління України

Прізвище його батька до отримання парафії було Охріменко. Цей діяч сам виробив у собі український дух. Працював на український інтерес. Цю людину сучасники звали “сумлінням України”. Його ім’я було під забороною. Сьогодні про цю постать читають, пишуть, вільно цитують праці українського діяча. Проте так було не завжди.

18 жовтня – день народження Сергія Єфремова (1876–1939). Про нього можна сказати багато. Наприклад, що він був навіть… масоном. Але – ось головне.

Сергій Єфремов у молодості, 90-ті рр ХІХ ст.

Видатний літературний критик, публіцист, історик української літератури, Сергій Єфремов сам обрав свій шлях. Батько Єфремова, під чиєю стріхою у селі Пальчик Звенигородського повіту Київській губернії (сьогодні – Черкащина) 1876 р. народився майбутній талант, був священиком. Але така доля не приваблювала юнака, як і юриспруденція, хоча він і одержав саме юридичну освіту. Після закінчення Київського університету святого Володимира (сьогодні це Київський національний університет Тараса Шевченка) Сергій Єфремов поринув у світ літератури, віддавшися улюбленій сфері. Колишній семінарист став письменником, літературознавцем, згодом – навіть політиком.

Але як Єфремов дійшов до української тематики? Адже в дитинстві він, як і багато хто з тодішніх інтелігентів Російської імперії, читав зарубіжну класику – у тому числі пригодницькі книжки, як-от наукову фантастику Жуля Верна. Але ось що пише сам Сергій Єфремов: “Скоро я вивчився грамоти, трапилось мені, малому хлопцеві, прочитати “Вечера на хуторе близ Диканьки” та “Миргород”. Не переказуватиму своїх тодішніх вражень, скажу тільки, що після книжки Гоголя вперше я почув себе сином рідної землі, що з “Тараса Бульби” запала мені в душу перша іскра національної свідомості, до якої потім інші автори додавали вже тільки нового жару. В моїх дитячих думках і мріях постать Тараса переважила навіть ефектну фігуру капітана Немо з відомого Вернового роману, і я тільки з одного тоді дивував та й смуткував непомалу, чому серед українських гетьманів нема Тараса Бульби? Що такий лицар мусив бути конче гетьманом, інакше я собі й покладати не міг!”

І чи не від Гоголя потім – теми, які хвилювали надалі вже зрілого Сергія Єфремова? Адже найбільше новий дослідник цінував у творах свободу людини та визволення, і цьому питанню він присвятив кілька тисяч праць. Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Олександр Кониський, Михайло Коцюбинський та інші класики надихнули Єфремова на створення ґрунтовних монографій. Він пише про Україну в російськомовних виданнях. А міг би стати прекрасним дослідником російської культури, забувши патріотичні пориви.

Уже перша зріла стаття “В поисках новой красоты” (1902) викликала гостру дискусію, до якої втрутився ще й Іван Франко. Принаймні, байдужим текст про назрілу проблему нікого не лишив. Сергій Єфремов вітав заглиблення в життя, але не красиву форму без змісту. Хоча сьогодні цій статті можна закинути надмірний соціологізм, обмеженість тощо. Але мистецтво – це тяглість, важлива кожна думка. У 1911 р. Єфремов почав “Історію українського письменства”, яка досі лишається одною з найавторитетніших праць. На щастя, її можна прочитати. Взагалі Сергія Єфремова можна назвати “людиною-бібліотекою”.

Безперечно, не всі ідеї Єфремова сьогодні можна сприймати на віру, бо ми вже бачили інші сценарії. Так, він доводив, що в “Землі” Ольги Кобилянської братовбивця Сава став таким через соціальні причини, а не патологічні. Хоча в романі, як пам’ятаємо, авторка детально зупиняється на гнилій спадковості Сави, виявленій і в свідомому інцесті – зв’язку з двоюрідною сестрою Рахірою. Текст сам підказує читачеві справжні причини. Але врахуймо також, що за радянської доби цінні думки Єфремова було вульгаризовано, спотворено, спримітивізовано, а цитати – видерто з контексту (головне – щоб лягало на ідеологію).

За державного відродження здійснилася мрія Сергія Єфремова: він нарешті міг вільно творити рідною, українською мовою! Він стає членом Української Центральної Ради, обіймає посади генерального секретаря, делегата до Тимчасового Уряду… Енергійна вдача змушує стежити за розвитком культури, відновлювати красу рідної мови й навіть стати її стилістом. Михайло Сергійович Грушевський, перший президент Української Народної Республіки, відзначав, що ніхто так не відчуває правильність і мелодійність мови, як Сергій Єфремов. Отже, настав час, коли українська інтелігенція – потрібна.

Навіть після поразки визвольних сил, коли Україна опинилася на радянському просторі, Сергій Єфремов лишається такою ж безкомпромісною людиною. Велика його популярність в українських колах спричинила арешт. Видатний науковець стає головним обвинуваченим у процесі Спілки Визволення України, хоча насправді такої організації не було – і сьогодні ми це чудово знаємо. “Фатальний вузол”, – так назвали долю Єфремова сучасники. Але 1928-го він писав: “Каятись не буду…”

1929-го Сергія Єфремова заарештували, а 1930-го засудили на смертну кару. Її замінили 10-тирічним ув’язненням. На допиті Єфремов показав про своє давнє захоплення масонством. І тут загадка: чи був, чи не був він масоном? Можливо, допитуваного змусили це сказати, приписати собі неправду. Можливо, масонство було модним захопленням молодості (зрештою, масонами були – принаймні, так сьогодні стверджують – й Іван Котляревський, і Петро Гулак-Артемовський). Але, принаймні, не це основна барва його портрета. Але кати вважали інакше.

Сергій Єфремов у пізні роки

У 1939 р. Сергій Єфремов помер у Володимирському ізоляторі. Загадкові обставини заслуговують на окреме дослідження. Оселю вченого було зруйновано, а саме ім’я Сергія Єфремова викреслено.

Але, на щастя, від автора дивом лишилися книги, які стали перевидаватися. Сьогодні це класика для наших студентів-філологів і взагалі для всіх, кому не байдуже українське слово. Проте варто більше поширювати таку літературу, оскільки, знаючи рідну історію (згадаймо “Щоденник” Сергія Єфремова – чудовий документ про українізацію та інші явища) і літературу, можна передбачити розвиток подій на далі. Ми всі причетні до історії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.