Ольга Смольницька
Кандидатка філософських наук, письменниця, перекладачка

Ольга Смольницька. Петрівка: рибальське свято, кумівство і зозуля

Ольга Смольницька. Петрівка: рибальське свято, кумівство і зозуля. Фото: catholicculture.org

Дванадцять, “дюжина”, вважається священним числом. Воно є в Біблії, і у міфології. 12 липня – день святих первоверховних апостолів Петра і Павла, або, у народі – Петри і Павли. Тоді ж завершується Петрів піст, або Петрівка. Він змінний і може тривати різну кількість днів, бо залежить від терміну Великодня.

Ми начебто багато знаємо про 12 липня – і в церковному плані, і в народному. Наприклад, “мала нічка Петрівочка – не виспалася наша дівочка”. А що ще?

Безперечно, це день, коли треба йти до церкви. Якщо вдуматися, то відкривається багато цікавого. Наприклад, нам відомо, що апостол Павло не знав Христа під час Його земного життя, а, значить, не входив до дванадцяти апостолів. Але за заслуги він ушановується в православній традиції і тому називається первоверховним. Вірять, що 12 липня 67 р. н. по Р. Х. (є версія, що це було і в різні роки) апостолів Петра і Павла стратили в Римі. Але це день не плачу і скорботи, а світлої пам’яті.

Святі апостоли Петро і Павло. Фото надане автором

А народна традиція святкування Петра і Павла багатюща. 12 липня рибалки вважають своїм днем – адже апостол Петро був – урочистим стилем – рибарем. Рибалки молились і моляться цьому святому, ставлять йому свічки, замовляють молебень на кращий улов. А ще в народі білили хати, оздоблювали рушниками і взагалі тримали господу в чистоті.

Також наш народ помітив, що на Петрівку сонце грає – то показується, то ховається, і міниться барвами. Отже, світило так поводиться не лише на Великдень. У молоді був звичай “вартувати сонце”, тобто зустрічати світання. Якщо нам пощастить, і ми не проспимо, то побачимо, що цього дня вранішня зоря особливо гарна. Але наші предки “вартували сонце” і з іншою метою: щоб до хати не набігли русалки, бо на Петра і Павла нечиста сила не знає спокою і бігає. Ще вірили: якщо не спати в нічку-Петрівочку, то станеш здоровим і щасливим. Тобто безсоння виправдовували не тільки короткою ніччю.

І, звісно, з Петрівкою пов’язано багато прикмет. Ось лише деякі. “Петро-Павло жару додав”. Тобто починається особлива спека. Починають темніти ночі (ось чому “мала нічка Петрівочка”). Навчали: “Діставай коси і серпи до Петрова дня”. “Роса косу точить”. З цієї пори починається сінокіс. Усі брали участь у польових роботах. Вірили: якщо дощ на Петра, то сінокіс буде мокрий. Або: якщо на Петра один дощ – урожай буде поганий, два – добрий, три – багатий. Якщо цього дня дощ, то родитиме жито. Був свій графік: до Петрова дня – зорати, до Іллі – волочити, до Спаса – посіяти. До цього часу мають заколоситись ярові. Отже, стежмо за погодою.

Зозулин льон, ще одна знаменита рослина на Петрівку. Фото надане автором

Також на Петрівку “завивають берізку”: дівчата заплітають три гілки на березі в косу, прикрашають червоними стрічками і замовляють бажання, примовляючи: “В ім’я Отця, Сина і Святого Духа!”. Потім через три дні дивляться. Якщо “коса” не зів’яла і не розпустилася – значить, бажання справдиться. Але потім треба ї обов’язково розпустити. А ще ворожать на нареченого, кладучи під подушку дванадцять різних трав (адже 12 – священне число, і Петрівка – 12-го) і читаючи замовляння. Кого дівчина побачить уві сні – той і буде її парою.

Ще цей день можна назвати пташиним. Вірили, що соловей співає до Петрова дня, а після Петрівки припиняє кувати зозуля – “недалеко зозуленьці до Петрова дня” (синонім: “минулася коту масниця”). А ще до 60-х років ХХ століття у нас на Петрівку практикували цікаві обряди – “зозулине хрещення” і “зозулин похорон”. Фактично це був один ритуал. Не здивуюся, якщо й сьогодні він є в деяких селах. На “зозулине хрещення” кумилися: надівали хрест на зозулю чи на траву зозулинець), сідали на розіслану хустину, співаючи відповідні пісні. А як тривав “зозулин похорон”? Це було ціле дійство. До маленької картонної коробки чи труни клали символічну “зозулю” – ляльку чи пташине опудало, у жіночому строї, обов’язково в намисті, зі стрічками – і голосячи ховали в полі чи в лісі. Пояснювали цей обряд так: зозулі треба кувати до Петрова дня, якщо ж пташка закує опісля – це не на добро, тому її ховають, щоб вона більше не віщувала горя. (Вважали, що зозуля віщує смерть).

Зозулинець, або ятришник. Цією рослиною кумилися на Петрівку. Фото надане автором

“Ховали зозулю” дівчата-підлітки (одна була за священика), тобто це дівочий ритуал, але подекуди участь брало все село. Зрозуміло, що це язичницький звичай. Чи не звідси дитячі ігри в похорон?

Звичайно, що не село – то інший звичай. Бо подекуди вперше “хрестили зозулю” (тобто ляльку з ганчір’я) дівчата 10-12-ти років. Це означало, що пора дитинства скінчилася, пора братися до дорослої роботи. Тобто дитина прощалася з іграшками, ховаючи ляльку під кущем чи деревом.

А в деяких поліських селах (на центральному Поліссі) спеціально 12 липня готували вареники – щоб “удавити” зозулю. (Про це і у піснях є). Вірили, що цього дня зозуля літає, ховається в капусті чи кропиві від птахів, які б’ють цю пташку за те, що вона підкидає свої яйця до чужих гнізд. Проте є й приємніші обряди: саме Петрова дня подекуди в гуцулів дівчата кумилися з хлопцями (не в церкві! Це була пам’ять про язичництво: гуляли, обдаровували одне одного, переступали через вінок, тощо), і, знаменуючи кінець посту, усі частувалися сирними перепічками. Потім за тиждень-півтора “розкумлювалися” – адже, хай ці обряди й були язичницькими, але куми не мають права вступати в шлюб і взагалі мати будь-які інтимні стосунки.

Це справді день смачного сиру, бо для скотарів (які теж уважають святих апостолів Петра і Павла своїми покровителями) печуть сирні пироги (зі сколотин, пшеничного борошна і яєць) – мандрики, або мандриґи (від слова “мандри”). Вірили, що саме такі пампушки їли мандруючи апостоли Петро і Павло. Особливо мандрики шанують пастухи в Карпатах і Прикарпатті. Тобто це свято ще й смачне. А коли зозуля припиняє співати, про неї кажуть, що вона подавилася мандриками.

А ще є прикмета, ніби в середині літа зозуля має перетворитися на яструба (або на орла чи сокола), і поворотним моментом стане саме Петрів день. Тобто, як казали на Поліссі, “до Петра кує, а по Петрі (узимку) курчат б’є (або кури дере)”.

У піснях та віруваннях зозулю сприймали або як удову, або як легковажну жінку. Але є давніше коріння: зозуля – людська душа.

Що ще відомо про Петрівку? “Український інтерес” уже писав про сонцестояння, яке у нас та інших народів відзначається на Івана Купала:

Ольга Смольницька. Купала: вогонь, вода і міфи

Але не все так однозначно. Бо як там у наших сусідів? В Англії Петрів день знаменував літнє сонцестояння, і тоді палили вогнища. (У нас теж 12 липня зустрічали багаттями і танцями). Як і ми, англійці вірять, що цього дня сонце грає. А в графстві Герефордшир теж є “хрещення”, але не зозулі – а садів. Їх “хрестили” сидром. Щоб краще родили. Отже, туманний Альбіон не холодний у вияві емоцій.

Таким чином, Петрів день – релігійний, народний, чистий, смачний і навіть пташиний – має європейський і український інтерес. Це свято нас об’єднує. І хотілося б, щоб ми, ушановуючи цей день, пам’ятали, що за цим стоїть.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.