Ще п‘ять років тому українських футболістів у іноземних лігах можна було порахувати на пальцях двох рук. Вони неохоче їхали за кордон. Зірок УПЛ у Європу не пускали заможні боси клубів, бо могли відмовитись від декількох десятків євро від умовних “Ліверпуля” чи “Евертона”. Інші гравці самі відмовлялись їхати, бо зарплати там менші, ще й мову вчити треба.

“Ви ж знаєте, що тоді мало українських гравців виступало в європейських чемпіонатах. Треба поставити собі питання, чому їх не запрошували у Бундеслігу, Серію А чи АПЛ? Можливо, це пов’язано із зарплатами. Українським гравцям було добре вдома. Їм було невигідно їхати, якщо отримували такі ж гроші в УПЛ”, – згадує ті часи екс-голкіпер “Дніпра” Ян Лаштувка в інтерв‘ю Tribuna.com.

Згодом почалась війна, грошей у багатіїв стало сильно менше. Тут би бізнес утримати на плаву. Не те, щоб надалі утримувати футбольні забавки. Клуби, тривалий час сидівши на шиях багатіїв, заробляти так і не навчилися. З футбольної мапи країни почали зникати клуби. Навіть ті, що донедавна запалювали у фінальних раундах єврокубків. Вже на фінал Ліги Європи 2015-го ігрову форму за свій кошт мусили купляти капітан “Дніпра” Руслан Ротань і спортивний директор Андрій Русол.

Грошей немає і грошей немає зовсім

Так, основна стаття доходів у більшості клубів – гроші спонсорів і власників. Футбол – найпопулярніше спортивне шоу в світі, яке дивляться десятки тисяч людей із трибун, і мільйони через ящик. Тому він привабливий для спонсорства: великі компанії готові платити гроші, аби про їхній продукт розповіли під час матчу.

Найбільшу аудиторію в УПЛ збирає матч “Динамо” – “Шахтар”. Фото: ФК “Шахтар”

Коли клуби почали зникати, а в інших перестали платити гроші, найкращі гравці пішли шукати кращого життя. Рівень інтересу до Прем’єр-ліги значно впав, більш-менш велика аудиторія збирається лиш на матчах топів – “Динамо”, “Шахтаря” та “Зорі”. Тому продавати дорогу рекламу на цьому не вийде.

У 2008-му “Епіцентр” купив титульне спонсорство в УПЛ за 3,6 мільйонів “зелених”. За вісім років воно подешевшало більш ніж утричі.

Заробляти на домашніх іграх – це також не про Україну. Імениті зарубіжні команди можуть отримати від матчів на своєму стадіоні до 29 відсотків річного бюджету. Звісно, це за умови, що ледь не кожна друга гра – аншлаг. А в Україні вболівальники не йдуть на стадіони навіть за 20 гривень. Коли в 2015-му “Динамо” зібрало повний “Олімпійський” із “Евертоном”, журналісти підрахували, що зароблених на тікетах грошей вистачило б лише на 1,5-місячну зарплату Ярмоленка.

За заповнений “Олімпійський” – трохи менше 70 тисяч квитків – кияни заробляють близько восьми мільйонів гривень. Однак це рідкісне явище. Фото: ФК “Динамо”

Західні клуби заробляють не лише на квитках. Вони облаштовують стадіони так, щоб вболівальник витратився ще. Продають закуски, напої, клубну атрибутику. Стадіони роблять безпечними й комфортими, а значить туди ходитимуть сім’ї. Хоч на цьому можна зробити близько п’яти відсотків бюджету, в Україні цей кейс не використовують.

Кордони відкрилися

Якщо послухати Лаштувку, українцям добре гралося вдома лише до певного часу. Коли тепличний режим закінчився і грошей не стало, вони подалися до найближчих країн – Польщі чи Угорщини, декому більше сподобались варіанти у Туреччині, Греції та Бельгії, а найкращих запросили до топ-чемпіонатів. Коноплянка намагається закріпитися у “Шальке” після невдалої спроби в “Севільї”, Ярмоленко трохи пограв у “Борусії” та подався в АПЛ, а Лунін має шанс стати резервним кіпером “Реала”.

Цього літа 19-річний Лунін став гравцем найкращого клуба Європи. Фото: ФК “Реал”

Майже одразу наші футболісти зрозуміли, чому там ліпше: умови підготовки, сучасні стадіони та тренувальні бази. За кордоном українці мають більше можливостей для розвитку, тому розкриваються по-новому.

Зараз “Динамо” в авральному порядку шукає нападника, а ще рік тому відмовились від 22-річного Романа Яремчука. За рік у бельгійському “Генті” він зробив 13 очок гол+пас. Минулого сезону забив дев’ять м’ячів, коли найкращий снайпер ліги Теодорчик – 15. “Коли я приїхав у “Гент”, у мене не було впевненості в собі. У “Динамо” я зник як футболіст, задоволення від гри зникло. Я відчував невдоволення та сердиті погляди товаришів по команді та тренерів, ніби я робив тільки погані речі”, – Роман зізнається, що хотів навіть закінчити з футболом.

Яремчук: “Динамо” має вчитися у “Гента”. Фото: ФК “Гент”

Перші українці, які поїхали грати на Захід, відкрили кордони для інших. Скаути зарубіжних клубів почали більше звертати уваги на футболістів із України. Глобально для вітчизняного футболу – це добре. Футболіст не прив’язаний до клубу зі своєї країни, як здавалося раніше. Тим більш, коли там вони розвиваються краще.

У Бельгії Роман відчув це: “Я прийшов сюди з “Динамо”, клуба топ-рівня, але в “Генті” такий підхід до футболу, якого я ще ніде не бачив. До мене приставили фахівця з фітнесу та дієтолога, сказали: “Ти – високий, але тобі не вистачає потужності”.

Снідають і обідають гравці разом – це обов’язково. Щотижня здають аналізи, фахівці контролюють всі показники. “Я набрав чотири кілограми м’язової ваги після приїзду до Бельгії. Я одразу отримав всі графіки роботи: сувора дієта, багато фітнесу та додаткові тренування. Я був приємно здивований професійною підтримкою в “Генті”. “Динамо” цілком можна назвати найкращим клубом в Україні, але воно може багато чому навчитися в “Гента”, – 22-річний гравець пояснює, чому “Гент” може, а “Динамо” – ні.

Євген Макаренко, від якого також відмовились у Києві, зараз грає за срібного чемпіона Бельгії. Фото: LaCapitale

Українські заробітчани – погано, українські легіонери – добре

Яким би у Європі все не було чудовим і класним, там треба багато працювати. Там футболісту не дадуть місце в старті лише через український паспорт. Доведеться доводити, що він ліпше інших легіонерів. А завдяки здоровій конкуренції, гарним фахівцям із підготовки, грамотному тренеру та комфортним умовам футболіст удосконалюватиметься. Розвивати талант молодого гравця – одне, а робити дорослого футболіста розумнішим у тактичному плані та правильно використовувати кожен відсоток його фізичних можливостей – інше. Українські легіонери можуть привезти ці вміння до України.

Вони повертатимуться додому, після закінчення кар’єри стануть тренерами, менеджерами, скаутами, футбольними функціонерами. У своїй роботі втілюватимуть найкраще, що побачили у кар’єрі гравця.

Антон Владиславський, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.