Назар Рибак – парубок, який, як і попередній наш герой, надихається подорожами. Уміє поєднувати аспірантуру на географічному факультеті, роботу фотографа й хобі мандрівника. Впевнений, що успіх посміхається сміливим, адже переконався в цьому на власному досвіді.

Почнімо зі знайомства. Скільки вам років і чим займаєтесь?

Мені 24 роки. Основна робота – фотографія (весільні, сімейні зйомки, випускні альбоми). Коли є час, то подорожую. Навіть не так. Для того, щоб кудись їздити (за кордон, маю на увазі) – варто просто купити квитки. Якщо ти цього не зробиш за першої нагоди – не зробиш це ніколи. Завжди щось з’явиться – зустрічі, маленькі чи більші справи, зйомки, робота. І в результаті нікуди ти не полетиш. А так купуєш квиток за 100-200 доларів і вже не маєш куди діватися. Здавати його не будеш, адже коштів ніхто не поверне, а грошей шкода.

Із вами таке траплялося?

Це порада з власного досвіду. У мене так було, наприклад, у жовтні. Я купив квитки в Грузію на 3 тижні. А жовтень – гарячий сезон для фотографів. Я тоді пропустив дуже багато зйомок. Але зовсім не шкодую, адже та подорож Грузією була однією з найкращих, які в мене були.

Фото: Назар Рибак

Як взагалі почалося захоплення подорожами?

Важко сказати, де був старт. Я сам довго думав, звідки взялася така шалена тяга до тих подорожей. По-перше, напевно, через те, що я інтроверт (так вважаю я, але мої друзі так не думають). По-друге, у дитинстві я надивився чимало телепрограм про подорожі. Тому, думаю, що такі “мінімалки” заклалися ще з дитинства. Після цього був географічний факультет. Усе почалося, коли після другого курсу нас відвезли на практику в гори. Тоді мені все дуже сподобалось, але їздити за кордон я почав вже на курсі п’ятому. Був у Польщі, Нідерландах, Бельгії, Швейцарії. Це Європа, там нічого складного немає.

Я ніколи не буду згадувати, який у мене класний светр був чи куртка. Зате згадаю, як класно з’їздив в Ісландію. Тому, краще колекціонувати емоції та враження, вони запам’ятовуються на все життя.

Моя віддана любов до мандрівок почалася з Ісландії, адже це була мрія. Я завжди хотів туди поїхати, але ніколи не думав, що я туди потраплю. Здавалося, що це дуже дорого. Але якось я зайшов на сайт із продажу квитків, дивлюся – 120 злотих туди і 30 злотих назад. Це всього-на-всього 1000 гривень, а летіти лише чотири години через пів Атлантики. Вирішив, якщо не полечу – шкодуватиму до кінця життя. Правда, мої батьки не дуже зраділи, адже політ планувався на Пасху. І всі такі: ˝Ти безбашник! Богохульник!˝ [сміється]. Я зі Львівської області, у нас тут традиції цінуються. Але все-таки полетів, це ж моя величезна мрія.

Для мене десь йти на дискотеки, наприклад, – дурна трата часу, грошей і сил. Ще й напиваєшся, голова зранку болить. Одні проблеми. А так поїхав – підвернув ногу, ледь не помер від холоду, в Індії – від голоду. Та й нормально. Зате, є що згадати. Моя бабця постійно каже, щоб я краще б щось собі купив, одяг чи щось таке. Але я ніколи не буду згадувати, який у мене класний був светр чи куртка. Проте я точно згадаю, як класно з’їздив в Ісландію, наприклад. Краще колекціонувати емоції та враження, вони запам’ятовуються на все життя. Особливо, якщо є фотографії, це взагалі класно!

Як подорожуєте, самі чи з компанією?

Немає конкретної відповіді, як виходить. У Грузію полетів сам, просто було таке бажання. Мама казала, щоб я когось шукав. Але я трішки схитрив і говорив, що ні в кого не виходить. Тоді надзвичайно хотів поїхати наодинці.

Маршрут складаєте самі?

Так, повністю сам. Переважно шукаю в інтернеті на TripAdvisor (американський сайт подорожей, який дає можливість спланувати свою поїздку в будь-яку країну), куди краще поїхати, що побачити. Наприклад, можуть порекомендувати одне містечко, я детально дізнаюся, що там є, наскільки мені буде цікаво його відвідати. Якщо воно по моєму маршруту – швидше за все заїду й туди. Якщо десь збоку і треба робити великий гак – оцінюю, чи будуть варті мої зусилля, кошти й час, витрачені на те, щоб це місце відвідати.

Надаєте перевагу туристичним місцям чи маловідомим?

Напевно, більше туристичним, хоча тут теж все відносно. Наприклад, Європа є дуже туристичною, а в Ісландію чи Індію мало хто їздить. Коли відвідував Індію, був у найбільш відомих місцях. У Грузії знайшов кілька цікавих місць, де рідко хтось буває. Але мені не вдалося туди потрапити. Потрібно було долати зайвих 100-200 кілометрів, витратити на дорогу два дні, щоб просто подивитися на щось чи зробити одну фотографію та й поїхати назад. Це нераціональне використання часу. Хоча, звісно, у таких місцях хочеться побувати.

Як подорожуєте країнами – автостоп чи громадський транспорт?

Це залежить від того, куди їду. Якщо країна хороша для автостопу, то тільки ним і їжджу. В Індії, наприклад, “стопити” не дуже рекомендую, особливо білим (трошки по-расистськи прозвучало, але як є). У таких місцях надаю перевагу автобусам. А от у Грузії автостоп дуже розвинений. Та й взагалі, усі грузини надзвичайно привітні. За три тижні мене чотири рази запрошували до себе додому, щоб просто пожити в них. Це дуже приємно.

А де живете під час мандрівок?

Зазвичай у хостелах. По-перше, дешево. По-друге, там можна знайти дуже класних людей. Особливо, коли подорожуєш сам. Хостел – це такий собі “мастхев”. А якщо їдете вдвох чи з компанією – треба подумати, чи хочете ви розділяти свій простір ще з кимось. Якщо ні – шукаємо якусь квартиру. Ціна одна й та ж, однак буде набагато комфортніше. Хоча знову ж таки, на це все впливають особисті вподобання. Хтось більше любить власний простір, а комусь постійно потрібні спілкування й нові знайомства. У мене в Грузії так було. Спочатку я хотів знайомитися з людьми, адже був сам і мені бракувало спілкування. А в останні дні вже трохи виснажився й поїхав у гестхаус, де жив сам.

Це був просто культурний шок. Враження, що твій мозок просто вийняли, поставили в м’ясорубку, перемололи й назад поставили.

Скільки країн вже відвідали і які запам’яталися найбільше?

Якщо чесно, небагато – близько одинадцяти. Але кожна з цих країн особлива по-своєму. Спочатку думав, що Ісландія дуже класна країна (я ж першою її відвідав, це був суто мій особистий “тріп”, який я від “А” до “Я” сам спланував). Їздив туди на 10 днів, усе було вперше: перший раз купував квитки, вперше поїхав десь так далеко від дому. Думав: “Це ж Ісландія! Десь посеред Атлантичного океану!” Після цього вирішив, що вже нічого кращого в житті не побачу. Потім була Норвегія – також дуже красива. Вони десь на рівні стоять. Ісландія – просто своєрідний Марс, а Норвегія – щось більш земне, але не менш прекрасне.

Потім була Індія. У ній мандрував місяць. Там настільки змінюються твої стереотипи, система цінностей. Навіть не просто змінюються – руйнуються. Після повернення додому важко було “втертися” в наше суспільство, адже вже мав такі собі “замашки індусів”. Я багато читав, дивився програми про Індію перед тим, як летіти, однак їхню культуру треба саме відчути на собі. Якщо в Індії був культурний шок, то в Грузії я відкрив для себе людей. До цього любив подорожувати, щоб захоплюватися природою, а в Грузії полюбив надзвичайних людей.

Не виникає складнощів у спілкуванні?

Англійську знаю на базовому рівні. Вистачає, щоб поспілкуватися з людиною, запитати дорогу, замовити їжу в ресторані чи домовитися про ніч у хостелі. А з туристом вже складніше. Одного разу зустрів американця, з яким разом пили грузинське вино. Тут стало важче, все-таки це носій мови. Але все приходить із практикою. Усе дуже змінює середовище спілкування. Переважно я розумію, що від мене хочуть, але висловити свої думки складно. Знаю, що граматично можу говорити неправильно, тому мені головне донести свою думку. Хоча в Грузії за три тижні відбувся колосальний прогрес. Я практично вільно розмовляв англійською, уже навіть думав над граматикою, куди яке слово правильно поставити. Однак, коли приїхав до України, пішов регрес. Словом, потрібна постійна практика.

Поєднуєте роботу й подорожі? Берете з собою техніку?

Беру той фотоапарат, який буде найвигіднішим. Враховую вагу та вартість. Усе-таки це чужа країна, ти там турист. Та й ніхто не застрахований від того, що техніку можуть вкрасти, вона може розбитись або поламатись. Багато випадків може бути. Тому, найдорожчі фотоапарати я з собою не вожу, беру середні.

Україною подорожуєте?

Подорожую так само, як і за кордоном, особливо заходом України. Карпати – моя любов, тут все зрозуміло. Ще дуже красиво в Херсонській області, на Джарилгачі й на Олешківських пісках. Це просто пустеля. Ніколи не думав, що в нас таке може бути. Я читав і бачив фотки, але коли потрапив туди особисто – тішився, як маленька дитина. Це ж велика-велика пісочниця! Острів Джарилгач – українські Мальдіви. І, як на мене, це справді так. Вода чистенька, бірюзова, тепленька. Усе шикарно. Якби не сотні тисяч комарів, які тебе вигризають вночі. Але воно того варте.

Ніколи не потрібно боятися – потрібно діяти.

Що потрібно, щоб почати подорожувати?

Це зараз буде не про подорожі зокрема, а й взагалі про будь-що. Якщо ти цього хочеш, то значить ти мусиш цього досягти! Якщо ти, наприклад, хочеш стати космонавтом, то потрібно поставити собі маленькі цілі й помалу їх виконувати. У результаті ти дійдеш до своєї великої мети. От у мене була мрія відвідати ТОП-3 країни мого списку: Ісландію, Норвегію та Грузію. Чесно, я не думав, що це реально. Але почав подорожувати спершу Україною, а потім Європою. Так, було страшно купувати квитки. Я не знав, як це все буде. Летів, коли в Україні був теплий квітень, а в Ісландії зимовий період, сніг, дощ. Абсолютно не мав уявлення, що робитиметься. Утім, успіх посміхається сміливим. Тому, ніколи не потрібно боятися – потрібно діяти. Краще зробити й пошкодувати, ніж сидіти на дивані й шкодувати, що ти цього не зробив. Як би банально це не звучало.

Що для вас український інтерес?

Я мандрівник, подорожую світом та Україною зокрема. Тому, дивлюся на це питання через призму свого захоплення. В Україні – це вміння побачити те, що довкола. У метушні ми часто дивимось лише під ноги, тому не помічаємо того, що нас оточує, жаліємось на те, на се. Тут потрібно глянути на свою країну – все, що поруч з тобою, під іншим кутом, наче ти турист і тут вперше. У цей момент зрозумієш, що навколишній світ не такий поганий, ба більше, він тебе захоплює, інтригує, він тобі подобається. У цьому контексті твоя країна, а йдеться саме про Україну, прекрасна, і люди тут добрі, і природа дивовижна, потрібно лиш придивитися, і ти в неї закохаєшся!

Інший бік – це світ. Український інтерес у цьому разі для мене визначається українською мовою, територією, суверенітетом. І я завжди буду розповідати іноземцям, що Україна – не Росія, у нас інша мова і культура, а Росія – агресор, була і залишається.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.