Кожного року на початку травня світ відзначає перемогу над нацизмом. У свідомості багатьох людей Друга світова асоціюється саме з війною на європейських теренах. Насправді війна була світовою саме тому, що вона охопила всі континенти, за винятком хіба Антарктиди. І закінчилась вона у вересні 1945-го.

Поки союзники бились з країнами Осі на європейських теренах, Сполучені Штати Америки воювали з Японською імперією на Тихоокеанському театрі воєнних дій. І ці бої були не менш жорстокими та кровопролитними – мова йшла про саме існування Японії. Одним з епізодів цієї війни стала битва за Іодзіму.

Читайте також: Військові трибунали Робітничо-селянської червоної армії: “за ціною не постоїмо”

Іодзіма (Іото) – крихітний острівець групи островів Оґасавара в Тихому океані. Його довжина з північного сходу на південний схід – 8 кілометрів, а ширина – 4 кілометри на півночі і близько 800 метрів на півдні. Але цей острів мав виняткове стратегічне значення для обох супротивників. Іодзіма давала можливість постачати припасами фронт у Південно-Східній Азії та перехоплювати американські бомбардувальники на шляху до Японії.

Для американців острів мав стати авіабазою, яка б давала змогу направляти бомбардувальники вглиб Японії з повним бомбовим навантаженням та у супроводі винищувачів. Захоплення цього острова припинило б японські нальоти на Маріанські острови, знищило японські радари і, відповідно, систему попереджень Токіо про наближення B-29. Тому битва за острів була неминучою.

Бої розпочалися 16 лютого 1945 року, а закінчилися 26 березня. Майже весь японський 21-тисячний контингент загинув. У 100-тисячному війську США кількість убитих і поранених становила близько 28 тисяч вояків. Битва за Іодзіму була єдиною наземною операцією японських сил, у якій втрати армії США перевищили втрати Японії.

Читайте також:День в історії: 1 вересня 1939 року. Початок Другої світової війни

23 лютого 1945 року над островом Іодзіма замайорів американський прапор. Цього дня вдалося взяти стратегічну висоту острова – гору Сурібаті. Доля острова була вирішена. Саме тоді п’ять піхотинців та один моряк підняли американський прапор.Ця історична подія була увічнена військовим кореспондентом агентства “Associated Press” Джо Розенталем. Фото, що стало культовим, за своїм значенням для Сполучених Штатів рівноцінне підняттю прапора над Райхстагом для СРСР.

Щоправда, на відміну від постановочних фото, зроблених кореспондентом ТАСС Євгеном Халдеєм, світлина з Іводзіми була документальною. Об’єктив камери Розенталя схопив історичний момент. За своє фото Джо Розенталь удостоївся Пуліцерівської премії – вищої журналістської нагороди США. Воно підняло хвилю патріотизму і вселило віру у наближення перемоги.

Але для українців цікавим буде факт, що на фото серед солдатів, що підіймають прапор, є наш земляк. Його прізвище – Майкл Стренк. Він народився 1919 року в селі Орябина на Пряшівщині (тепер це Словаччина). Батьки майбутнього героя були лемками. У серпні 1922 року родина емігрувала до Сполучених Штатів і оселилася в Пенсильванії. Відтоді Михайло став Майклом.

Сержант Майкл Стренк. Фото: AP

У жовтні 1939 року Майкл вступив до Корпусу морської піхоти Сполучених Штатів Америки. У квітні 1942 його підрозділ перекинули на Тихоокеанський театр бойових дій. Стренк бився з японцями на Соломонових островах та острові Бугенвіль. 1945-го доля закинула його на Іодзіму. Повернутись до Пенсильванії Майклу не судилося – через кілька днів після встановлення прапора Стренк загинув від так званого “дружнього вогню” – тобто потрапив під обстріл свої же військ.

Пам’ятний знак на честь Майкла Стренка в Ужгороді. Закарпатці шанують сержанта як свого земляка

Щодо самого фото, то історія мала продовження. Знімок передав цілий спектр емоцій – звитягу, жертовність, патріотизм і силу духу американських солдат. Менш, ніж через добу, фотографію опублікували майже всі газети Сполучених Штатів. Ефект виявився несподіваним: в країні, яка смертельно втомилась від війни, фото викликало справжнісінький сплеск патріотизму та ентузіазму. Захоплені мужністю і героїзмом своїх солдат, американці почали масово скуповувати військові облігації. Військово-промисловий комплекс країни за кілька днів отримав 26 мільйонів доларів.

Читайте також: Наша відповідь культу Великої Перемоги

Але історія мала й неприємний присмак – Джо Розенталя звинуватили у постановці сюжету. Буцімто фотографія була не справжньою фіксацією підняття прапору, а постановкою. Насправді ж події розвивались наступним чином. Дійсно, Розенталь зняв підняття другого прапору – перший солдати встановили на цьому місці на кілька годин раніше. Але й постановочним фото не було.

Справа в тому, що армійське керівництво вирішило замінити перший стяг, що провисів лише дві години, на інший – більший, який було б видно зі всіх кутків острова. Саме цей момент і сфотографував Розенталь. Тобто фото не було постановочним, спеціально ніхто не позував. Джо Розенталь просто потрапив зі своєю камерою в потрібне місце у потрібний момент.

Варто додати, що війну пережили лише троє з шести героїв фотографії Розенталя: Рене Гегнон, Гарольд Шульц та Ара Гейз. А момент підняття прапору увічнили у скульптурній композиції Меморіалу корпусу морської піхоти США в Арлінгтоні.

Двоє ж останніх захисників острова капітулювали лише 6 січня 1949 року, через 4 роки після завершення операції та закінчення Другої світової війни.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.