От давайте чесно, як кажуть, без “б”. Важко знайти людину, яка ніколи не вживала лайки. Практично неможливо. Кожна мова чи діалект, що коли-небудь вивчалися мовознавцями, незалежно від кількості носіїв, які говорять цією мовою, має свою ненормативну лексику, свій варіант списку з семи брудних слів, які всередині минулого століття озвучив американський комік Ленні Брюс.

Усі ці слова пов’язані з частинами тіла, фізіологічними процесами та їхніми похідними, і якщо їх описати пристойно або евфемізмами, то це звучатиме так: “зад”, “чоловічі парні статеві залози”, “чоловічий статевий орган”, “жіночий статевий орган”, “займатися сексом”, “той, хто займається сексом із власною матір’ю або ж аби з ким”, “рідина, що виділяється нирками”, “екскременти”. До цього можна додати ще прокльони на адресу Бога чи їхні модифікації. І всі ці слова дуже сильно здатні нас торкати.

Я пригадую, як прийшла зі школи вся в сльозах, бо на мою адресу старшокласниця-сусідка сказала якийсь мат. Тоді я не розуміла, чому мені стало від цього так погано і чому одне слово сказане вслід зовсім без жодної на то причини, викликало в мене такі негативні емоції. Потім я знайшла пояснення в дослідженнях: почуті лайливі слова викликають миттєве збудження людини: волосся на руках піднімається, пульс прискорюється, а дихання стає неглибоким.

Але якщо брудні слова роблять так неприємно, то навіщо люди матюкаються? Американець Стівен Пінкер говорить про п’ять функцій лайки. Є слова, якими ображають або залякують, є слова, якими виражають біль або нещастя, деякими словами висловлюють свою владу над іншими людьми – право вимовляти табуйовану лексику привласнюють ті, хто має в суспільстві владу над іншими (це може бути начальник, військовий командир або чоловік у стосунку до жінки). Також є слова, які примушують думати так само, як і автор. Буває лайка, яка покликана звернути увагу на щось, а ще є лайка, яка підкреслює невимушені неформальні стосунки між мовцями, що дозволяє випустити пару.

До речі, за дослідження, пов’язане з ненормативною лексикою, у 2010 році група вчених з Великої Британії була відзначена Нобелівською премією миру. Ці вчені довели, що лайка знімає біль. Один з них, Кіл Стівенс, порадив людям, які страждають від болю, крити, на чому світ стоїть. Проте слід пам’ятати, що надмірне вживання матірних слів може зменшити цей знеболювальний ефект.

Також є докази на користь того, що облаяти людину – це засіб відведення агресії, а отже лайка запобігає фізичному насильству. Також дослідники виявили, що чоловіки зазвичай криють матом частіше, ніж жінки, а люди на вищих посадах – більше за їхніх підлеглих.

Уже згаданий тут Стівен Пінкер вважає, що лайка є “оборонним рефлексом”, завдяки якому поранена тварина вибухає люттю, і це супроводжується гнівною вокалізацією, щоб вразити нею і залякати супротивника. І справді, шимпанзе теж мають свій різновид лайки, як засобу відведення агресії та уникають за допомогою своїх, так би мовити, “матів” потенційного фізичного зіткнення, кривавої бійки. Приматолог Франц де Вааль стверджує, що в гніві шимпанзе починають “хрюкати або плюватися або робити різкі дивні жести”, які можна вважати агресивними. Це жести загрози, бо шимпанзе, що справді готуються до бійки, не витрачають часу на жести, а просто атакують.

В Україні часто говорять про мат, як про явище непритаманне українській мові. Це абсолютний міт – українська мова нічим не гірша за інші вивчені мови та ненормативна лексика є частиною нашої культури. Це твердження своїми дослідженнями розвінчувала мовознавиця Леся Ставицька, яка видала декілька словників обсценної лексики. На її думку, в Україні мат ніколи не був такий публічний, як у Росії. Приміром, у нас непристойні слова не вживали при жінках і дітях.

Окрім просто брудних слів, ми маємо доволі різноманітний сороміцький фольклор. Зокрема, можу процитувати вам сороміцьку закарпатську пісеньку, яку я колись почула в доволі пристойному товаристві у Львові. Університетський викладач сидів за столом і з виразом “із пісні слів не викинеш” співав цей чудовий твір: “Ой що я по Львові находивси, / Ой що я у Львові надививси: / Сидить баба на вікні, / Виставила два стегні – / І видно і встидно – як холєра”. Дуже часто сороміцькі пісні співалися на українських весіллях або святах календарно-обрядового характеру.

Сучасні письменники теж користуються непристойною частиною словника української мови. Широко вживає мат письменник Лесь Подерв’янський – кожна з його п’єс, призначених для читання чи слухання, щедро пересипана лайкою. Це сучасний Котляревський, який поєднує високе з низьким і перелицьовує літературну класику. Також без лайки не обійшлися Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Анатолій Дністровий і молодші за них письменники. Як казала Леся Ставицька, “Письменник є письменник, йому немає норм, він сам норма, сам у своєму стилі”. Утім, названі письменники не є при тому вульгарними або тривіальними. Лайливе слово чи не найбільше потребує свого місця та психологічної мотивації в тексті, та майстри слова це розуміють.

Як жахливо, що люди матюкаються, замість того, щоб говорити про свої почуття пристойними словами. Як, чудово, що люди матюкаються, а не вбивають одне одного так само швидко, як вимовляють щось на “б” чи на “х” чи на будь-яку іншу літеру алфавіту.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter