12 червня 1931 року народилася одна з найвеличніших оперних співачок, примадонна української сцени – Євгенія Мірошниченко. Її розкішний голос у поєднанні з акторським талантом справляли приголомшливе враження на глядача. Вона не просто співала, вона поринала в образ героя, серцем і душею проживала його життя на сцені, її вираз обличчя передавав усю гаму почуттів – від драматизму до комедійності. Діамант вітчизняної опери другої половини ХХ століття.

Дитинство Жені минало у селі з типовою для тих часів назвою Радянське, що на Харківщині. З самого малечку улюбленим заняттям були співи, дівчинка мріяла підкорювати великі сцени. Роки юності припали на важкий період німецько-радянської війни. Наприкінці 1943 року Євгенія опинилась у Харківському спеціалізованому ремісничому училищі. Там помітили її вокальний талант і зарахували до хору обдарованих дітей. З цього розпочалася кар’єра легендарної співачки.

Разом із хором Євгенія виступала на найбільших майданчиках Радянського Союзу, співала для високопосадовців і була постійною учасницею масштабних державних фестивалів.

Подорослішавши, Євгенія вступила до консерваторії імені Петра Чайковського, до класу професорки Марії Донець-Тессейр, яка стала другою мамою для дівчини. Вона була не лише викладачкою, а й порадницею, під її впливом формувалася свідомість Жені. Марія Едуардівна підготувала свою ученицю до Міжнародного вокального конкурсу у французькій Тулузі, там дівчина здобула Велику премію і кубок міста Парижа.

Після закінчення консерваторії була зарахована до Київського Державного театру імені Тараса Шевченка. Дебютувала Мірошниченко у ролі Віолетти в опері “Травіата” Джузеппе Верді.

“Своє народження як співачки пов’язую насамперед із “Травіатою” – цим шедевром Джузеппе Верді. Саме в ній відбулося моє артистичне становлення. А трагічна й чарівна Віолетта – моя незрадлива й щира любов”, – так говорила співачка.

У театрі поряд із молодою виконавицею працювали Борис Гмиря, Михайло Гришко, Микола Ворвулєв, Юрій Гуляєв, Єлизавета Чавдар, Лариса Руденко. Завдяки роботі видатних режисерів і диригентів талант Євгенії набув нових граней.

У 1960-х роках Мірошниченко вже була надзвичайно популярною. Жоден великий концерт не обходився без її солов’їного співу. Після шаленого успіху на Батьківщині, Євгенія відправилася на стажування до Італії у знаменитий на весь світ оперний театр “Ла Скала”. Її наставницею стала відома співачка і педагог Ельвіра дель Ідальго. І саме у Мілані ледь не трапився грандіозний скандал – Євгенія по вуха закохалася у італійського футболіста.

Після успіху на сцені одного з найбільших театрів країни Мірошниченко почала підкорювати кращі театри світу. Вона періодично виступала з гастролями в найбільших культурних столицях Європи. Так само вона співала в Азії, Канаді, США і Японії. Скрізь співачку зустрічали тепло і доброзичливо.

Читайте також: Владлен Мараєв. Золотий голос України – Соломія Крушельницька

Її близька подруга Наталя Бабич писала: “Мірошниченко робила неможливе – у неї неймовірна фізіологія голосу, абсолютний гармонійний слух. Вона легко починала співати другим голосом, в народному стилі, хуліганські пісні під Висоцького. Особливо Женя любила: “Ой, ти, зараза, брову собі підкинь, для кого ж надіну синій свій берет? І куди ти, стерво, лижі нагострила? Від мене не сховаєшся – наш другий квиток”, – згадує Бабич.

У київській опереті разом із Євгенією працювала Бела Руденко, яка згодом стала солісткою Великого театру і його директоркою. І тільки через роки Євгенія дізнається, що конкуренція солісток була не зовсім чесною. Чоловік Бели, який займав посаду завідуючого відділом культури ЦК КП України і заступника міністра культури УРСР, докладав усіх зусиль, щоб у закордонні турне їхала його дружина, а не запрошувана іноземними поціновувачами мистецтва Мірошниченко. А ще, сама Євгенія, на відміну від Бели, була справжньою патріоткою, і на запрошення переїхати до Москви і зробити кар’єру у Великому театрі – відмовилася. Говорила: “Мені з вулиці на вулицю переїхати складно, а ви говорите: країну змінити!”.

Прив’язаність до батьківщини стала перешкодою на шляху великому коханню. 10 років продовжувався роман із популярним румунським баритоном Нікола Херлі. Розриваючись, закохані жили на дві країни. Херлі навіть шукав підтримки у генсека Румунії Ніколає Чаушеску. Але всі розуміли, що Мірошниченко – це надбання нашої держави, а Нікола – Румунії, тому ніхто нікого і нікуди не відпустив би. Сама Євгенія роками пізніше говорила, що її життя могло бути зовсім іншим, якби кордони між державами були відкритими.

У житті поза сценою Євгенія була неординарною особистістю. Дуже любила водити автомобіль, найулюбленішим траспортним засобом була біла “Волга”.

“Ремонти Жені зазвичай нічого не коштували, всі автомобілісти їй допомагали. Якось машина зламалася поруч з медінститутом. Вона пішла до ректора, а він побачив зірку і обімлів. Годин п’ять машину ремонтували, але повністю все полагодили”, – Бабич.

З людьми із народу співачка розмовляла на рівних: матюкалася, як візник, звідкись бралися розхлябані манери. Якщо ж оперна діва з’являлася на світському рауті, то там поводила себе теж органічно. Ось такою різною була співачка.

Та все ж лишалася дивовижною жінкою, дуже любила парфуми “Едем”, ними вона просто обливалася. А ще –прикраси, хоча носила біжутерію, діамантів не мала, бо всі гроші вона з легкістю витрачала.

Євгенія Мірошниченко була прекрасним педагогом, створила вокальну школу, у якій гармонійно поєднала українське й італійське виконання.

Для рідного театру вона підготувала тринадцять солістів, які посіли провідні місця у колективі: Валентина Степова, Ольга Нагорна, Сусанна Чахоян, Катерина Стращенко, Тетяна Ганіна, Оксана Терещенко. А скільки лавреатів всеукраїнських і міжнародних конкурсів вокалістів успішно працюють у театрах Польщі – Валентина Пасічник і Світлана Калиниченко, Німеччини – Олена Бєлкіна, Японії – Оксана Верба, Франції – Олена Савченко та Руслана Кулиняк, США – Михайло Дідик і Світлана Мерліченко.

30 років вона віддала педагогіці у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського – вміла запалити вогник у душі молодих співаків, і переконати молодь завжди йти вперед до мистецьких вершин.

Фото: “Факти”/Сергій Тушинський

Останні роки свого життя співачка докладала багато зусиль для створення Малої опери на базі Лук’янівського народного будинку (тоді ще Клубу трамвайників) — концертного майданчика, де б могли ставитися рідко виконувані класичні оперні шедеври, здійснюватися експериментальні постановки, розвивати свій талант молоді музиканти. За її ініціативи 2004 року було засновано Київську малу оперу. Однак оперна діва пішла з життя, так і не побачивши кінцеву реалізацію свого задуму.

Восени 2008 року Євгенії Семенівні в Німеччині зробили онкологічну операцію, після якої, через невеликий період, вона повернулася до викладацької діяльності. Пішла з життя через те, що в неї відірвався тромб у ніч на 27 квітня 2009 року в Києві.

Найвизначнішими ролями її репертуару були: Лючія у “Лючії ді Ламмермур” Доніцетті, Цариця Ночі у “Чарівній флейті” Моцарта, Манон у “Манон” Массне, Джільда у “Ріголетто” Верді, Марфа у “Царській нареченій” і Шемаханська цариця у “Золотому півнику” Римського-Корсакова, Розіна в “Севільському цирюльнику” Россіні, Йолан у “Мілані” Майбороди. Крім того: Венера (“Енеїда” Лисенка), Вона (“Ніжність” Губаренка), Стася (“Перша весна” Жуковського), Віолетта (“Травіата” Верді), Лейла (“Шукачі перлів” Бізе), Мюзетта (“Богема” Пуччіні). Виконувала також українські народні пісні: “Ти до мене не ходи”, “На вулиці скрипка грає”, “Ой піду я межі гори”, “Чотири воли пасу я” та пісні українських композиторів: “Дніпровський вальс”, “Журавка” тощо.

26 серпня 2006 року указом президента України Віктора Ющенка присвоєно звання Героя України. Окірім того:

  • Лавреатка Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1972).
  • Лавреатка Міжнародного конкурсу вокалістів у Тулузі (Франція, 1958).
  • Лавреатка Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві (1957).
  • Кавалер ордена Ярослава Мудрого, ордена “За розбудову України”, ордена Слави “На вірність Вітчизні”, ордена “Знак Пошани”, “За досягнення в культурі”, міжнародної нагороди – ордена Св. Станіслава.
  • Володарка Почесного титулу “Зірка українського мистецтва”.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.