Владлен Мараєв. Депортація “Захід”: 70 років

Депортація "Захід": 70 років. Фото: antisovetsky.blogspot.com

Загальновідомо, що одним із основних методів боротьби проти українського визвольного руху у перші повоєнні роки були масові депортації населення. Раніше ми вже писали про сумнозвісну операцію “Вісла”, проведену урядом Польської Народної Республіки навесні-влітку 1947 року. Значно менше відомо про аналогічну акцію, вчинену Радянським Союзом – операцію “Захід”.

Це була найбільш масова і швидка депортація українців із Західної України за звинуваченням у “пособництві” ОУН і УПА, хоча “під одну гребінку” потрапили й тисячі тих, хто не мав жодних контактів із націоналістами. Підставою для її здійснення стала постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року “Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців”.

Відповідальність за проведення депортації було покладено на Міністерства державної безпеки та внутрішніх справ Радянської України, які на той час очолювали, відповідно, генерал-лейтенант Сергій Савченко і генерал-лейтенант Тимофій Строкач. Оперативним штабом цієї злочинної акції керував заступник Строкача, комісар міліції 2-го рангу Микола Дятлов. Безпосередніми виконавцями стали до 80 тисяч працівників МДБ і МВС, військовослужбовців і так званих “радянських активістів”. Передбачалося виселити щонайменше 25 тисяч родин загальною чисельністю 75 тисяч осіб. Як виявиться, цей “план” буде перевиконано.

Вночі проти 21 жовтня 1947 року до українських осель почали вдиратися озброєні люди. Вони наказували негайно збирати найнеобхідніші речі й одягатися, після чого вантажівками чи підводами допроваджували виселенців до залізничних станцій, де заганяли їх у товарні вагони. Дехто намагався чинити опір або тікати, але, здебільшого, марно. 26 жовтня операцію було завершено.

Депортованих заганяють до товарних вагонів. Фото: antisovetsky.blogspot.com

За даними історика Юрія Сороки, які спираються на документи Центрального державного архіву громадських об’єднань України, за шість днів із Західної України було виселено 26 518 родин – загалом 78 531 особу, з яких 36 090 становили жінки, 22 928 діти і 19 513 чоловіки. Найбільше від депортацій постраждали Львівська, Дрогобицька (нині складова Львівської), Тернопільська, Станіславська (Івано-Франківська) і Ровенська (Рівненська) області. Майно виселенців передавали колгоспам, земельним товариствам, машинно-тракторним станціям.

Ніл Хасевич “Вивіз на Сибір”. Фото: memory.gov.ua

Українців везли на спецпоселення за тисячі кілометрів від рідних домівок – до Казахстану, Красноярського краю, Архангельської, Вологодської, Іркутської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської (Пермської), Омської, Свердловської, Тюменської, Челябінської, Читинської областей Росії. Норма харчування однієї людини на одну добу в дорозі становила 500 г хліба, 60 г риби, 10 г жирів і 10 г цукру. Кілька сотень виселенців, насамперед літніх людей і дітей, померли в дорозі. 875 осіб спробували втекти з ешелонів, причому 360 з них це вдалося. Решту схопили конвоїри.

На нових місцях українці були змушені працювати у тяжких умовах, насамперед у видобувній промисловості. 6 квітня 1950 року радянський уряд постановив, що вони переселені “у віддалені райони країни навічно”. Проте після початку десталінізації більшість з них таки отримали змогу повернутися на Батьківщину.

Слід пам’ятати, що хоча операція “Захід” була найбільшою з подібних радянських акцій в регіоні, але депортації населення Західної України до “віддалених районів” СРСР тривали понад два десятиліття – з 1939 до 1962 року. Лише у повоєнний час було виселено загалом близько 230 тисяч осіб. Це суттєво підірвало соціальну базу українського визвольного руху.

Населення, яке уникнуло депортації, було залякане й набагато активніше співпрацювало з радянською владою та записувалося до колгоспів. Попри те, відносно організований спротив радянській системі боївки УПА чинили, принаймні, до арешту свого останнього головнокомандувача Василя Кука у 1954 році. Остання ж сутичка українських підпільників з кадебістами відбулася ще пізніше – 14 квітня 1960-го, у Божиківському лісі, що на Тернопільщині.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.