Петиція Делямара: як французький політик Русь-Україну захищав

72-річний французький політик, банкір і газетний медіамагнат Казимир Делямар звернувся до сенату своєї країни із петицією під назвою “П’ятнадцятимільйонний європейський народ, забутий в історії”. Йшлося про українців.
72-річний французький політик, банкір і газетний медіамагнат Казимир Делямар звернувся до сенату своєї країни із петицією під назвою “П’ятнадцятимільйонний європейський народ, забутий в історії”. Йшлося про українців.

Рівно півтора століття тому сталася непересічна подія: 72-річний французький політик, банкір і газетний медіамагнат Казимир Делямар звернувся до сенату своєї країни із петицією під назвою “П’ятнадцятимільйонний європейський народ, забутий в історії”. Йшлося про українців.

Хоча французи щонайменше з другої половини XVI століття знали і використовували термін “Україна”,

Казимир Делямар за давньою традицією називав її мешканців “русинами” (“рутенами”), чітко відмежовуючи їх від “московитів”. У цьому немає нічого дивного. Згадаймо, що у XIX столітті русинами себе ще називали жителі підавстрійської України.

Читайте також: Владлен Мараєв. 1848: забута Українська революція

Петиція Казимира Делямара. 1869 рік
Петиція Казимира Делямара. 1869 рік

Лютий 1869 року. Українці – бездержавна нація. Українські землі розподілені між Російською та Австро-Угорською імперіями. Лише невелика їхня частина (Південна Бессарабія) належить Об’єднаному князівству Волощини та Молдови. Водночас, у Франції існує так звана Друга імперія під управлінням Наполеона III – племінника того самого Наполеона Бонапарта, який здобув славу одного з найвидатніших полководців усіх часів і народів. Який же інтерес могли сповідувати політичні еліти Другої імперії стосовно України?

На той час відносини між Францією та Росією були досить напруженими. Петербург не міг вибачити Парижу своєї поразки у Східній (Кримській) війні 1853-1856 років, втрати частини територій та – головне – заборони на існування Чорноморського флоту. Париж не бажав посилення Петербурга і волів, принаймні, убезпечити себе від потенційних спроб російського реваншу.

За таких обставин Ашиль-Теодор-Казимир Делямар де Моншо – депутат Законодавчого корпусу Другої імперії – звернувся до сенату з петицією. Основний зміст її можна викласти в таких позиціях:

1) Російська імперія – це “тюрма народів”, яка перманентно загрожує безпеці сусідніх держав:

“Існує одна величезна держава, що обіймає пів-Європи і третину Азії і загрожує рівночасно Австрії, Туреччині, Персії, Індії та Китаю. Цією державою, що безперервно розширюється, є Російська імперія. Вона являє собою мозаїку народів, більшість з яких потерпає в ярмі, – через те, що утворилась вона внаслідок завоювань, які ставили один народ над іншими”.

1869 рік. Париж, центр міста. Фото hdl.handle.net
1869 рік. Париж, центр міста. Фото hdl.handle.net

2) Русини і московити – два різні народи, яких абсолютно хибно “змішують” в один під назвою “руси” (“росіяни”, “русскіє”):

“Університетська наука змішує два цілковито різні народи, більше того, два народи, які протистоять один одному, якщо зважати на їхнє окремішнє походження і їхні традиції історичного розвитку. Ці два народи – московський і русинський, що їх змішують під загальною назвою русів”.

1860-ті. Львів (Лемберг), площа Старий Ринок. Фото pastvu.com
1860-ті. Львів (Лемберг), площа Старий Ринок. Фото pastvu.com

3) Теза про слов’янське походження московитів є вкрай сумнівною і потребує доведення або спростування компетентними науковцями:

“Слов’янське походження [московитів] більш, ніж двозначне… Європейські ж учені розділені. Одні заблудилися в хитромудрому викладі історичної фальші й тому схиляються до думки про слов’янське походження московитів. Інші на противагу вважають, що московити своїм походженням і поводженням – сущі татари, хоча й говорять по-слов’янськи”.

4) Московити свого часу підкорили русинів і привласнили собі їхню назву:

“Завойовники-московити… привласнили собі назву переможеного народу, щоб мати нібито правові підстави для свого вступу в завойовані володіння. Це стало причиною того, що руси й московити видаються тепер рівнозначними назвами, хоча насправді в історичному плані вони цілковито різні. Таке навмисне змішування назв дозволило московитам привласнити собі історію русів!”.

1869 рік. Київ, Поділ, Житній ринок. Фото visualhistory.livejournal.com
1869 рік. Київ, Поділ, Житній ринок. Фото visualhistory.livejournal.com

5) Протягом попередніх століть русини, литвини й поляки разом боролися проти московитської експансії:

“Збірні сили поляків, литвинів і русинів вели боротьбу проти московитів, боротьбу, яка, як гадають, припинилася щойно внаслідок лихозвісних поділів [Речі Посполитої]. Але, на наш погляд, вона триває й дотепер, бо всередині імперії поляки, литвини й русини завжди готові виступити проти своїх гнобителів”.

6) Русини мають всі історичні й культурні підстави для самостійного існування:

“Цей народ… має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини, він має свої традиції, свою мову, осібну від польської та московської, він має виразну осібність, за яку бореться. Значить, історики зобов’язані чітко відрізняти русинів від московитів і поляків, бо вони відрізнялися від них у минулому, як відрізняються від них і тепер”.

1869 рік. Харків, вулиця Сумська. Фото flickr.com
1869 рік. Харків, вулиця Сумська. Фото flickr.com

7) У сучасній (1869 рік) Європі майже всі забули, в чому полягає різниця між Руссю і Московщиною:

“Наприкінці минулого століття кожен у Франції, як і в цілій Європі, відрізняв Руську землю від Московщини, а сьогодні для цього треба проводити наукові студії! Чому така різниця? Та тільки тому, що упродовж ХІХ століття петербурзький уряд докладав зусиль для того, щоб внести справжню плутанину довкола цих двох назв”.

Щоправда, заявлена мета петиції Делямара була вельми скромною – внести зміни до французької шкільної програми, щоб історію русинів, литвинів, поляків і московитів викладали, як історію окремих народів. Та не забуваймо, що документ побачив світ у далекій від України Франції. Сталося це через п’ять з половиною років після того, як у самій Україні набрав чинності Валуєвський циркуляр, де заперечувалося не лише право русинів-українців на самостійне існування, але й навіть на свою мову (“никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может”).

Читайте також: Владлен Мараєв. Як в Російській імперії боролися з “хохольским наречием”

Наполеон ІІІ – останній монарх Франції. Літографія 1860-х років
Наполеон ІІІ – останній монарх Франції. Літографія 1860-х років

Сучасний український вчений Тарас Лучук, який здійснив переклад петиції українською мовою, стверджує: на початку березня 1870 року відповідні зміни до французької шкільної програми були внесені.

Утім, Казимир Делямар про це не дізнався – він пішов із життя 18 лютого 1870-го. Ще через півроку спалахнула французько-прусська (вона ж – французько-німецька) війна. Російська імперія зберегла нейтралітет, однак відверто симпатизувала Пруссії – достатньо сказати, що низка німецьких воєначальників отримали російські ордени за перемоги над французами. А Наполеон ІІІ виявився лише блідою тінню свого славетного дядька: вже через місяць активних бойових дій він потрапив до полону, і режим Другої імперії впав. Парадоксально, але нова, республіканська Франція пішла на зближення з монархічною абсолютистською Росією. Звісно, заради вищої мети – бодай колись спільними зусиллями здолати Німеччину. Ці дипломатичні ігри невблаганно наближали початок Першої світової війни.


Владлен Мараєв, кандидат історичних наук, спеціально для “Українського інтересу”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.