Гетьман Петро Дорошенко – відносно маловідома постать в історії України. Його особа затіняється потужними постатями Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи. Хоча гетьман Дорошенко також мав всі шанси об’єднати Лівобережну та Правобережну Україну в одну козацьку державу. І навіть на деякий час це йому вдалось.

Народився майбутній гетьман 14 травня 1627 року в Чигирині. Походив із давнього козацького роду, онук соратника Петра Сагайдачного Михайла Дорошенка – того самого, з пісні, що “веде своє військо, військо Запорізьке, хорошенько”. Батько – наказний гетьман Дорофій Дорошенко. Про дитинство та молоді роки Петра історичних відомостей досить мало. Більш детально біографія Дорошенка досліджена з часу отримання ним гетьманської булави у 1665 році.

Руїна та два гетьмани

Після смерті Богдана Хмельницького в 1657 році Україна переживає тяжкі часи. 1663 року козацька держава розпадається на дві частини. Лівобережжя очолює Іван Брюховецький, а Правобережжя переходить під булаву Петра Дорошенка. Починаються міжусобиці, які увійшли в історію України під назвою Руїна.

Іван Брюховецький відразу бере курс на Москву і перетворюється на фактичну маріонетку Кремля. Натомість Петро Дорошенко намагається об’єднати обидва гетьманати в одну державу. В цей час Україна перетворилася на об’єкт геополітичної гри між Річчю Посполитою, Московським царством та Османською імперією. За таких умов Брюховецький вимушено доходить думки, що лише об’єднання Лівобережжя та Правобережжя в одну державу дасть змогу йому втримати булаву та вирішити внутрішні проблеми.

Читайте також: 1618. Українці штурмують Москву

Але після об’єднання з Дорошенком Брюховецький стає зайвим в очах свого оточення. На фоні Правобережного гетьмана він програє повністю – в той час як Іван Брюховецький, керуючи Лівобережжям, лише слухняно виконував розпорядження з Москви, Петро Дорошенко всіляко зміцнював свою частину держави. Правобережний гетьман послідовно впроваджував реформи – намагався позбутися залежності від козацької старшини, створив регулярне військо, митницю, почав карбувати власні гроші тощо. До того ж не гребував “піар-акціями” – часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

На все це наклались особисті якості гетьманів. Хоча обидва починали свій шлях до гетьманської булави в оточенні Хмельницького, Дорошенко був набагато авторитетнішою фігурою за Брюховецького. Перший походив з гетьманського роду і робив кар’єру у військово-політичній царині завдяки своїм здібностям, досягши високих щаблів в козацькій ієрархії. Другий же належав скоріше до челяді, обслуги – і саме в такий спосіб намагався досягти успіху.

Об’єднання держави

Саме особисті якості та шлях входження у високу політику того часу й вирішили долі обох гетьманів. Оточення Брюховецького розуміло всю слабкість його фігури. Тому, коли дійшло до об’єднання в один гетьманат, доля Івана Брюховецького була вирішена – його вбили його ж соратники. Дорошенко, об’єднавши державу під своєю рукою, розумів, що без потужної зовнішньої підтримки йому не зберегти владу. Як і Україну, яку відверто ділили між собою Московське царство та Річ Посполита. Тому вибір залишався один – союз з Османською імперією, яка конфліктувала з обома геополітичними конкурентами.

Читайте також: Історія: Брати Розумовські та осінь Гетьманщини

Але спроби втримати булаву об’єднаної держави в своїх руках не увінчались успіхом. Як завжди в Україні, причиною стали внутрішні проблеми та розбрат у найближчому оточенні гетьмана. Опозицію активно підтримувала Москва. У хід ішов підкуп, неправдиві чутки, агресія на кордонах. Запорожці, уклавши союз з Кримським ханством, заприсяглися усунути Дорошенка. Південні лівобережні козацькі полки відмовилися йому підкорятися, через що він був змушений розпустити військо та, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем’яна Многогрішного, повернутися у Правобережну Україну.

Роль жінки в історії

Частина істориків висуває більш романтичну версію цих подій. Дорошенко після смерті першої дружини побрався із Єфросинією Яненко – племінницею Хмельницького. Але шлюб був нещасливим – дружина явно недолюблювала безтямно закоханого в неї Петра. Існують відомості, що вона неодноразово зраджувала чоловіку, зловживала алкоголем та взагалі не вирізнялася високою моральністю. Саме це і коштувало Дорошенку булави – 1688 року йому повідомили, що дружина зраджує йому з молодим шляхтичем. Кинувши все, Дорошенко повертається до Чигирина, призначивши наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна Многогрішного.

Невдовзі цей вибір приносить Україні нові біди – Многогрішний переходить під протекторат Москви. Починається чергова міжусобна війна. Могутні сусіди приймають в ній найактивнішу участь – українські землі знову спустошуються московитами, поляками, турками та татарами. В результаті Козацька держава, не встигши відродитись з попелу, знову розшматована між Московським царством та Річчю Посполитою.

Щоправда, значна частина істориків не поділяє цю версію, називаючи її просто романтичною казкою.

Московський бранець

Після кількох років виснажливої міжусобної війни на теренах козацької держави вона була остаточно розділена між сусідами. Сам же Петро Дорошенко склав гетьманські клейноди восени 1675 року на козацькій раді в Чигирині.

Останні роки життя гетьман провів у селі Ярополчому під Москвою (тепер село Волоколамського району Московської області), яке було віддано йому в 1684 році в спадкове володіння. Виїзд в Україну йому суворо заборонили.

Читайте також: Клейноди і поступ козацького державотворення

Тут, на засланні, у віці 57-и років, Дорошенко одружився втретє. Останньою дружиною стала Агафія Єропкіна. Скоріш за все, шлюб із молодою російською дворянкою, в якому народилося четверо дітей, був для вже колишнього гетьмана щасливим. Правнучка гетьмана Наталя Гончарова стала дружиною класика російської літератури Олександра Пушкіна.

Помер Петро Дорошенко 19 листопада 1698 року, на 71-му році життя. Похований на місцевому кладовищі, могила гетьмана збереглась до наших часів, на її місці збудовано капличку.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.