130 років тому, 6 червня 1889 року, в Києві народився Ігор Іванович Сікорський – всесвітньо відомий авіаційний конструктор, творець першого у світі важкого бомбардувальника “Ілля Муромець”.

Ігор з’явився на світ у родині відомого психіатра, професора медичного факультету Київського університету Святого Володимира Івана Сікорського, який згодом набув скандальної репутації через свою участь в антисемітській “справі Бейліса” на боці звинувачення.

Ігор Сікорський (праворуч) з братом Сергієм і сестрами Ольгою, Лідією та Оленою (1906 рік)

Ігор Сікорський закінчив Морський кадетський корпус у Санкт-Петербурзі, вступив до Київського політехнічного інституту. Був одним з організаторів Повітроплавного гуртка КПІ та активним членом Київського товариства повітроплавання. 1909 року побудував два гелікоптери, які через замалу потужність двигунів не змогли піднятися в повітря з пілотом.

Після цієї невдачі Сікорський переорієнтувався на створення літаків. У червні 1910 року зміг вперше піднятися в повітря на аероплані своєї конструкції. Вже наступного року на біплані С-5 (“Сікорський-5”) встановив рекорди Російської імперії у висоті, дальності, тривалості і швидкості польоту. Був нагороджений медалями від Російського технічного товариства і Київського товариства повітроплавання.

Біплан С-6

1912 року, не завершивши навчання в КПІ, Сікорський переїхав до Санкт-Петербурга, де став головним конструктором авіаційного відділення Російсько-Балтійського вагонного заводу. Він був переконаний, що майбутнє авіації – за великими багатомоторні літаками, здатними експлуатуватися в будь-яку пору року, обладнаними закритими комфортабельними кабінами і пасажирським салоном.

У серпні 1912 року почав працювати над першим у світі багатомотроним літаком (повітряним кораблем). Апарат під назвою “Гранд” мав чотири двигуни, вагу 4 тонни і швидкість польоту 90 кілометрів на годину. Він став прототипом пасажирських, транспортних літаків і бомбардувальників. Процес створення відбувався на Комендантському аеродромі Санкт-Петербурга і завершився через півроку. Апарат дійсно вражав уяву сучасників: розмах верхнього крила – 27 метрів, нижнього – 20 метрів, площа крил – 120 квадратних метрів, довжина – 20 метрів, злітна вага – понад 3 тонни. Велика закрита засклена кабіна для двох льотчиків, перед якою розташовувався відкритий балкон. У пасажирському салоні – плетені крісла, столик, за ним – туалет і умивальник. Нічого такого в світі ще не будували.

28 березня Сікорський вперше виконав на “Гранді” невеликий підліт. Але незадовільний стан Комендантського аеродрому в умовах весняного бездоріжжя не дозволяв ризикувати. Апарат перевезли на Корпусне летовище в південній частині Петербурга – найбільше в Російській імперії. Він експлуатувався військовими і тому був у кращому стані.

Дочекавшись сприятливої погоди, 10 травня 1913 року Ігор Іванович виконав короткий політ на висоті 10 метрів зі швидкістю 80 кілометрів на годину, а потім – перший повноцінний політ по колу. Крім конструктора, до екіпажу входили другий пілот Георгій Янковський і механік-моторист Володимир Панасюк, добре відомий Сікорському з часів роботи в Києві.

Окрилений першим успіхом, Ігор Іванович дав вказівку встановити на літак два задніх двигуни. Перший обліт чотирьохдвигунного літака відбувся 19 травня. Через чотири дні екіпаж здійснив півгодинний політ над Петербургом ще з трьома льотчиками на борту.

А вже в червні 1913-го Сікорський зважився на ще одну радикальну зміну: відмову від тандемної установки і монтаж всіх чотирьох моторів у ряд на нижньому крилі. 6 липня апарат вперше піднявся в повітря в цій конфігурації, продемонструвавши зростання зльотних характеристик і швидкості. Того самого літа “Гранд” перейменували на давньоруський манер – на “Русский Витязь”. Привертає увагу той факт, що 24-річний конструктор-першопроходець не тільки проектував, а й особисто випробовував свій літак, що було найкращою гарантією його якості.

“Гранд” (Русский Витязь)

Кар’єра “Русского Витязя” обірвалася раптово – 24 вересня 1913 року. Під час третього конкурсу військових аеропланів в повітрі у біплана “Меллер-II” відвалився двигун і проламав крило “Витязя”, що стояв на землі. За дивним збігом обставин, “Меллер” пілотував відомий авіатор-поляк Адам Габер-Влинський, головний конкурент Сікорського на змаганнях аеропланів. Він залишився живий.

Сікорський вирішив не відновлювати “Русский Витязь”, бо в ангарі на Корпусному аеродромі вже будувався новий гігант, названий на честь билинного богатиря “Ілля Муромець”. Розмірами він перевершував свого попередника: розмах верхнього крила – 32 метри, нижнього – 22 метри, площа крил – 182 квадратних метри, довжина – 22 метри, злітна вага – понад 5 тонн. Силову установку спочатку залишили без змін, а ось фюзеляж кардинально переробили. Простора кабіна тепер не виступала за його обриси. Був передбачений вихід на верхній майданчик східцями з коридору, на передній майданчик на лижах літака через люк у підлозі кабіни, і на нижнє крило для доступу в польоті до двигунів на випадок неполадки. Зокрема “Муромець” мав електричне освітлення та опалення.

23 грудня 1913 року чотирьохмоторний “Ілля Муромець” вперше піднявся в повітря. Після його успішних випробувань рада Київського товариства повітроплавання звернулася до ради Петербурзького політехнічного інституту з проханням присвоїти Сікорському звання інженера-механіка без захисту ним дипломного проекту. Це прохання задовольнили.

“Ілля Муромець” пішов у серію, протягом кількох років було побудовано близько 85 літаків цього типу. В грудні 1914 року з них сформували перший у світі бойовий підрозділ важких багатомоторних літаків – Ескадру повітряних кораблів під командуванням генерал-майора Михайла Шидловського (під час революції був розстріляний більшовиками). Різні модифікації “Іллі Муромця” успішно застосовувалися на фронтах Першої світової війни: як бомбардувальників вони брали на борт до 900 кілограмів бомб, а в ролі дальніх розвідників могли перебувати в повітрі до 10 годин. За роки війни “Муромці” виконали від 300 до 400 бойових вильотів, скинувши на противника 48 тонн бомб.

У 1915 році Ігор Сікорський сконструював винищувач С-16 – літак супроводу повітряних кораблів “Ілля Муромець”. Загалом до початку революції він створив близько 25 базових моделей літаків (без урахування їхніх модифікацій та спільних розробок), два гелікоптери, троє аеросаней і один авіадвигун.

Революційні події, що почалися 1917 року, спершу загальмували, а потім зовсім привели до зупинки виробництва і модернізації “Муромців”. У найближчі роки “Муромці” обмежено використовувалися більшовиками в боях проти білих армій генералів Антона Денікіна і Петра Врангеля, проти польських військ і селян-повстанців. У 1917–1919 роках Ескадра повітряних кораблів, що базувалася у Вінниці, перебувала у складі Військово-повітряного флоту Української Народної Республіки і Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського, але бойового застосування не отримала через поганий технічний стан літаків. І тільки під завісу експлуатації “Муромці” виступили в амплуа пасажирських літаків, для якого їх і задумував конструктор. У 1920 році деякий час існувала авіалінія Сарапул – Єкатеринбург – Сарапул, а в 1921-му – Москва – Орел – Харків. Останній “Муромець” літав у школі повітряної стрільби і бомбометання в Серпухові до 1922–1923 років.


Ігор Сікорський в Америці. Фото: Igor I. Sikorsky Historical Archives/Музей української діаспори

Категорично не сприйнявши більшовицький переворот, Ігор Сікорський на початку 1918 року емігрував – спочатку до Великої Британії, потім до Франції, зрештою до США. У Сполучених Штатах спочатку заробляв на життя викладанням математики. 5 березня 1923 року Сікорський заснував авіаційну фірму Sikorsky Aero Engineering Corporation. Займаючись конструкторською діяльністю, створив у США 17 типів літаків і 18 типів гелікоптерів, більшість з яких випускалися серійно. Апарати Сікорського мали як цивільне, так і військове призначення. Підприємство Sikorsky Aircraft успішно функціонує донині, перебуваючи у складі американської військово-промислової корпорації Lockheed Martin – найбільшої у світі компанії військово-промислового комплексу.

Ігор Сікорський помер 26 жовтня 1972 року в місті Істон (штат Коннектикут, США). Похований на цвинтарі Святого Івана Хрестителя в місті Стратфорд у тому ж штаті. В Києві на честь Сікорського названо вулицю та міжнародний аеропорт в Жулянах, його ім’я 2016 року присвоєно Національному технічному університету України “Київський політехнічний інститут”.

У співавторстві з Владленом Мараєвим


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.