Кілька дитячих спостережень, які будуть корисними для всіх дорослих

Мій маленький син – гарний учитель. Завдяки йому моє життя стало багатогранним та яскравим. Найголовніше те, що він у своєму дошкільному віці часто дивує мене мудрістю, простою та чесною, своїми спостереженнями, цікавими та несподіваними. Іноді його поради надзвичайно цінні, деякі з них змушують мене добряче замислитись, а деякі – певною мірою змінити життя. Здавалося б, маленький хлопчик, проте скільки всього цікавого він може розповісти. Батьки, які чують своїх дітей та розмовляють із ними на рівні, здатні по-справжньому побачити їхній характер та пізнати їхній світ.

Також деякі батьки запам’ятовують смішні дитячі історії, щоб потім, через надцять років, розповісти їх уже дорослому синові чи доньці. Гадаю, ці кумедні фрази від дітей навіть варто записувати.

Читайте також: Дитинство у селі. В які ігри гралися діти?

Отож діти нас і смішать, і навчають. Головне – чути їх.

Я зібрала кілька важливих порад від свого сина: вони безпосередні та глибокі водночас. Спочатку усміхаєшся, а потім задумуєшся. Дитина каже правду, яка іноді не вельми зручна та приємна. Також моєму синові іноді не зрозумілий наш дорослий світ, зіпсований та забруднений. Іноді він потрапляє прямо в нерв. Отже, нижче дитячі поради та замітки від Влада, які будуть корисні кожному дорослому.

Ми рідко замислюємося над тим, наскільки забруднена наша планета. Діти це бачать, їм це не подобається. Прибирати сміття за собою – це те, що повинен робити кожен дорослий. Це зовсім не важко, еге ж?

– Мамо, а чого на землі стільки сміття?

– Бо деякі дорослі кидають його собі під ноги, а не в смітник.

– Навіщо вони це роблять?

– Бо вони невиховані. Так робити не можна.

Озирнулась, а Влад несе розкидані кимось пластикові пляшки до сміттєвої урни. Наші діти змушені прибирати наше сміття. Сумно і моторошно.

Дорослі порушують правила. Чому ж вони вимагають від дітей їх дотримуватися?

– Мамо, а чого люди йдуть на червоне світло?

– Це неправильно. Їх може збити машина.

– Вони що, цього не розуміють?

– Ні.

Наступного разу я поспішаю, хочу проскочити з дитиною на червоне, поки дорога вільна.

– Мамо, що ти робиш? Це ж неправильно.

Мені стає соромно. Стоїмо та чекаємо на зелений. Більше ніколи не порушуватиму правил дорожнього руху.

Скільки у нас не було б справ, завжди треба знаходити час для дитини.

– Мамо, пограйся зі мною.

– Мені треба прибрати (дописати статтю, зварити кашу, помити посуд тощо).

– Ти ніколи зі мною не граєшся, – каже Влад таким сумним голосом, що стає не по собі.

Відкладаю справи і бавимось разом.

– Мамо, ти весь час у телефоні?

– Хіба?

– І днем, і вночі. Кидай це діло. Подивися краще, який я зробив автопарк для машинок.

Доросле життя часто буває зовсім прісним. Ми майже весь час проводимо на роботі, подекуди тій, яка зовсім не приносить радості.

– Хочеш стати дорослим?

– Ні.

– Чого?

– Бо не хочу весь час працювати так, як ти з татом. Не хочу цілий день сидіти за комп’ютером.

Місце роботи не повинне бути місцем страху. Не варто боятися вимагати у керівництва підвищення зарплати.

– У мене маленька зарплата. Що ж робити? – розмірковую вголос.

– Піди до начальника і скажи, хай платить більше.

– А якщо мені страшно?

– Що ж тут страшного?

Ніби й очевидні речі, проте дорослі часто стають слабкими та зацькованими.

Потрібно час від часу змінювати місце роботи – це запорука того, що ви професійно зростатимете та набуватиме нового досвіду.

– Щось мені набридла моя робота. Давно там працюю, – знову розмірковую вголос.

– То знайди нову роботу.

– А якщо не вийде? Якщо не знайду?

– Значить треба краще шукати. Ти що, не знаєш, як це робиться?

Ось він, правильний підхід до життя. Потрібно брати та робити, а не скиглити.

Гроші варто цінувати.

Влад знаходить на землі копійки і несе їх мені.

– Фу, вони ж брудні.

– Гроші брудними не бувають. За них можна щось купити. Це – найголовніше.

Діти вчать дорослих активно відпочивати та подекуди бути безтурботними.

– Як гадаєш, діти можуть чогось навчити дорослих?

– Дуркувати. Стрибати. Кривитися.

Любов – найкращі ліки.

– У мене животик болить, – кажу я.

– Давай я тебе обніму і все пройде (обіймає). Пройшло?

– Так.

Потрібно виховувати в собі уважність. Ця риса характеру допомагає побачити важливі, корисні та красиві речі.

– Мамо, чого ти дивишся в телефон?

– Бо там мені написали.

– Краще дивитися на землю. Можеш знайти щось корисне. Наприклад, золоту сережку. Ти ж любиш прикраси?

Йдемо вулицею, Влад біжить попереду.

– Мамо, тут таке!

– Що трапилось?

– Тут лежить камінь у формі серця!

– Дійсно, серце. Красиво.

Влад кладе камінець у кишеню, радісний до безмежжя.

Діти вчать дорослих любити навколишній світ.

– Мамо, подивись на жука!

– Немає коли. Треба в магазин зайти, – бурмочу я.

– Мамо, цей жук важливіший за магазин. У нього дивні крильця, бачиш?

– Бачу.

Сидимо навпочіпки та роздивляємося жука. Він справді дивовижний. Треба купити книжку про твердокрилих.

Діти протестують не проти дитячого садочку, діти протестують проти системи.

– Чого ти не хочеш йти до дитячого садочку?

– Бо я граюсь, а мені кажуть: “Треба складати іграшки!”. А я не хочу, я тільки почав бавитись.

Найголовніше в житті кожної людини – сімейні цінності.

– Владе, як ти гадаєш, що найважливіше в житті?

– Мама.

Діти вчать любити життя та бути оптимістами. Вони знаходять прості рішення складних проблем. Вони впевнені, що дорослі можуть розширювати горизонти власних можливостей та креативно підходити до простих, буденних справ. Діти – найкращі вчителі. Прислухайтесь до них та запам’ятовуйте їхні слова.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter