Україна вже чотири роки веде війну зі значно потужнішим у промисловому та військовому потенціалі сусідом. Нагальним і болючим питанням для України є обороноздатність країни. Про здобутки недоліки та перспективи військово-промислового комплексу України розповідають експерти Дмитро Козлов, Валентин Бадрак та Сергій Згурець.

Здобутки

Попри величезний комплекс проблем, український ВПК за останні чотири роки поступово перейшов з “пожежного” режиму після початку війни, коли ця сфера, як і інші, була фактично знищеною, до розвитку.

Якщо говорити про галузі, то очевидний здобуток – ракетна програма. Фактично вона створена “з нуля”, адже крім виробництва балістичних ракет, Україна своєї школи тут не мала. Безсумнівний успіх – розробка вітчизняних протитанкових ракет та протитанкових ракетних комплексів. Наприклад, ПТРК “Корсар” не лише створено, а й серійно випускається – ні для кого не секрет, що до армії комплекси надходять у великих кількостях. Якщо їх порівнювати з “Джевелінами”, то за низкою характеристик вони навіть кращі за останні. А щодо найважливішого параметру – вартості – то “Корсар” дешевший за американський аналог майже в десять разів.

Не менш очевидні успіхи має Україна і в розробці та випуску реактивних систем залпового вогню. Комплекс “Вільха” є подальшим розвитком системи “Смерч”, в той же час він є повністю вітчизняною розробкою. В тому ж ряду успіхів – крилата ракета “Нептун”, вона практично готова до серійного виробництва. Ця ракета готова стати основним компонентом берегової оборони, озброєння військово-морського флоту та авіації, що, з огляду на останні події в Азовському морі стає надзвичайно актуальним. Успіхом також є оперативно-тактичний ракетний комплекс “Грім”, хоча вона більше направлена на експорт.

Є також низка зенітно-ракетних комплексів, які здатні ефективно забезпечити протиповітряну оборону країни. Хоча ця галузь є одною з найбільш критичних, оскільки подібні озброєння не розроблялись і не випускались в Україні. Наразі ми маємо велику кількість ЗРК радянського виробництва, однак вони застарілі і відсутній доступ до запчастин та засобів модернізації. Подібні комплекси західного виробництва надзвичайно дорогі, тому в України немає іншого шляху, крім розробки власних. Зараз відбувається глибока модернізація радянських систем. І вона є досить успішною.

Ситуація з бронетехнікою також демонструє досягнення останніх років, оскільки радянський спадок був збережений і розвинутий. Але таких напрямків, як легка бронетехніка, в Україні не існувало зовсім. Сьогодні ж збройні сили отримують і БТР-3 та БТР-4; створені приватним сегментом бронемашини “Козак” тощо. Тобто за ці роки з’явилась ціла лінійка легкої бронетехніки, яка постачається у війська.

Щодо кораблебудування, то всім відомо, що в 2014 році український флот зазнав дуже тяжких втрат. Однак за останні роки вдалось побудувати і передати військово-морським силам цілу низку бронекатерів, які стали основою “москітного флоту”. Це катери “Гюрза”, “Гюрза-М”, “Кентавр”. На сьогодні є ознаки переходу на якісно новий рівень – це ракетні катери “Лань”. З огляду на ситуацію в Азовському морі надзвичайно важливою є логістика. А бронекатери якраз можна допроваджувати в цей регіон сухопутними шляхами, що й відбувається зараз.

Не можна забувати і таку важливу царину, як побудова безпілотних літальних апаратів. Донедавна її не існувало взагалі. Наразі ми маємо цілу низку подібних апаратів, котрі не просто випущені, а й прийняті на озброєння та успішно використовуються армією. В перспективі – створення власного ударного комплексу “Горлиця”. Щодо ж авіабудівництва то, попри хронічне недофінансування, у цій галузі зберігається можливість створення і виробництва нових літаків, що в сучасних українських реаліях є безумовним позитивом.

Слабкі місця

Проблемою української оборонки залишається дефіцит кадрів. У ситуації, коли кваліфіковані зварювальники з танкових заводів поїхали до Польщі, говорити про швидке відродження цієї галузі важко. І це стосується не лише робітників – ключові посади в оборонних підприємствах залишає багато інженерів та науковців. Тому нагальним завданням держави є створення умов, які стимулюватимуть кваліфіковані кадри приходити на ці підприємства. Сьогодні це є суттєвим чинником, адже маючи високотехнологічне обладнання, ми можемо просто не мати тих, хто на ньому зможе працювати.

Інший бік цієї медалі – ситуація безпосередньо в Збройних силах, коли так само з армії йдуть офіцери та навчені і боєздатні солдати. І причина така ж сама – недостатні фінансові стимули та ігнорування потреб саме цього прошарку військових професіоналів. Це так само створює ризики для боєздатності – адже новою, сучасною зброєю треба вміти користуватися. Надію вселяє те, що ці ризики усвідомлюються на всіх рівнях державного управління.

Ще однією проблемою є те, що більшість зразків озброєння – спадок Радянського Союзу. Окрім того, що воно застаріле, є ще й важливіша проблема – втрачено доступ до запчастин та можливостей його модернізації, адже більшість потужностей цього напрямку знаходяться в Росії. В той же час доступ до низки західних технологій для України поки що залишається закритим.

Невирішеним завданнм залишається будівництво великих військових кораблів. Наразі тут Україні похвалитися нічим, оскільки відсутні кошти і час на реалізацію таких проектів. В цьому ж переліку створення бойових літаків, гелікоптерів та систем протиповітряної оборони.

Найголовнішим же залишається нестача коштів. В 2017 році на закупівлі, розробку та модернізацію озброєнь було виділено 17,1 мільярда гривень, це було 640 мільйонів доларів в тих цінах; в 2018 – цифра в гривнях та сама, але в доларах це вже близько 600 мільйонів, тобто навіть менше, ніж у минулому році. На повне ж переозброєння армії потрібно мінімум 500-700 мільйонів доларів на рік і п’ять-сім років. Тобто ми лише наблизились до цього рубежу. І очікувати на те, що воно буде швидким, не варто.

Допомога партнерів

Експерти одностайні у оцінці допомоги західних партнерів України – їхній вклад у підвищення обороноздатності нашої держави є справді неоціненним. Тут і допомога США – лише новітніх засобів зв’язку американці передали минулого року на 120 мільйонів доларів. Тут і транспорт, і боєприпаси, і медикаменти.

Наразі є декілька країн, зацікавлених у співпраці з Україною в тих чи інших форматах. Сполучені Штати, крім наданої допомоги, включно з “Джевелінами”, прагнуть нарощувати цю співпрацю. І питання, наприклад, комплексів “Петріот” вже не є суто риторичним. Крім США, співпрацювати з Україною готові європейці. Зокрема, Польща і Чехія, які залишаються найбільш стабільними партнерами щодо реалізації контрактів на закупівлю в Європі устаткування та боєприпасів для нашої країни.

Крім цього, ці дві країни готові поставляти нам техніку, і контракти наразі на стадії підписання. Попри те, що ЗСУ швидкими темпами переозброюються, є потреба у комплектуючих та техніці, яку випускають Польща і Чехія.

Також один з трендів, що сформувався – співпраця з Китаєм. Тут, скоріше, йдеться про використання фінансових ресурсів цієї країни для підтримки вітчизняного ВПК. Мова про інвестиції у розробку систем озброєнь для КНР українськими компаніями.

Британський флот у Чорному морі. Що це дає Україні

Потенціал

У 2018 році армія отримає, в перерахунку, близько трьох мільярдів доларів. Це великі кошти, але все ж їх замало. Слід розуміти, що нормальне і достатнє утримання армії у сто тисяч осіб коштує 10 мільярдів доларів. Польща має приблизно таку армію і витрачає на неї дев’ять мільярдів. Україна ж на своє чвертьмільйонне військо виділяє втричі менше.

Додаткові кошти українська армія повинна отримати з так званих грошей Януковича – відповідне рішення вже ухвалено, і йдеться про зовсім не малі гроші. Ці кошти ще цього року можуть піти на переозброєння і закупівлю військової техніки. Але треба розуміти, що збільшення обсягів фінансування зовсім не означає збільшення кількості техніки. Справа у процедурі замовлення та закупівлі військової техніки – через її чітку регламентованість значна частина тих серійних зразків нового озброєння, які очікувались у військах цього року, на жаль, прийдуть туди лише в наступному.

Значною мірою це обумовлено тим, що закупівля нового технологічного обладнання, яке було потрібне для переоснащення заводу імені Малишева, створення боєприпасних ліній тощо, так само відтерміновується на наступний рік. Повномасштабне ж переоснащення оборонної промисловості фактично починається з 2019 року. Бо всі закупівлі, які Україна здійснила на початку нинішнього року, починають набувати незворотнього характеру лише зараз через довгий технологічний цикл. Переозброєння швидким не буває.

Як зазначають експерти, ще кілька років тому український військово-промисловий комплекс заледве забезпечував 20-30 відсотків потреб навіть не Збройних сил, а того, що від них на той момент залишалось. Наразі, в умовах війни, вітчизняний ВПК забезпечує більше половини потреб українського війська і, найголовніше, – створив ті галузі, які в нашій країні ніколи не існували: будівництво легкої бронетехніки, ракетних озброєнь, безпілотних літальних апаратів, гвинтокрилів, зенітно-ракетних комплексів.

Підготував Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Шість сценаріїв безпеки України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.