Микола Сатпаєв
Журналіст "Українського інтересу"

Микола Сатпаєв. Воєнний стан, паніка та кінець світу

Микола Сатпаєв. Воєнний стан, паніка та кінець світу. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

В Україні, точніше – на частині її території відучора запроваджено воєнний стан. Але не встигла Верховна Рада його затвердити, як паніка, немов смерч, прокотилась теренами нашої країни.

Передбачливі громадяни кинулись скуповувати стратегічні запаси: крупи, цукор, сіль, сірники, олію… Курс валют теж не забарився – маємо наразі 29-29,50 за долар. І ті долари ніхто не поспішає продавати, навпаки – нашкрібають останні гривні, щоб купити заповітну сотню-другу зелених.

Дивує така реакція співгромадян. Ви що – до цього не знали, що в Україні війна? З 2014 року, нагадаю. Що ж сталось учора? Щось нове? Чому така паніка? Хіба не навчив вас гіркий досвід – на таких панічних настроях зароблять одиниці, всі інші за той заробіток заплатять.

Пригадується 2014 рік. Коли курс долара стрімко летів угору, а народ судомно ті долари купував. Один мій знайомий, повіривши своєму другу, скинув тоді 40 тисяч вічнозелених по курсу 38. І через два тижні купив на ті гривні долари знову. Але вже по курсу 17. Порахуйте. Він-то заробив. А що заробив той, хто ті долари у нього купив?

Згадайте, як з полиць магазинів вимітались прострочені продукти. Скільки ви тих продуктів потім викинули на смітник? Хтось знову заробив. А хтось – ті заробітки оплатив.

Оглядаючись на своє життя, можу пригадати, що особисто я пережив кінець світу 1993 року (“Біле братство” обіцяло, пам’ятаєте?); кінець світу 2000-го; кінець світу 2012-го. І у всі ці роки відбувались різкі сплески закупівель продовольства. І що? А нічого. Живі, “кінці світу” пережили. Пережили фактичний розвал державності кінця 2013 – початку 2014 років. Тоді реально було страшно. Але на все життя ж не напасешся…

Ще зі свіженьких прикладів – свинячі та пташині грипи кількарічної давнини. Тоді хтось здорово нагрів собі руки на захисних масках та медикаментах. А що отримали люди? Страх, паніку, викинуті на вітер гроші. Якби я тоді знав, що у нас буде така потужна пропагандистська кампанія на чолі з однією відомою політичною силою, то взяв би кредит, купив вагон часнику і жив би вже десь на Мальдівах. Що дехто і зробив – не так буквально, зрозуміло, та все ж. А заплатили за те все саме ми з вами.

Що ми бачимо сьогодні, маємо воєнний стан? Всі магазини, банки, телеканали, транспорт працюють у штатному режимі. Економіка працює. Що сталось? Чому така паніка? Навіщо ви біжите в банки знімати депозити? Щоб похитнути банківську систему? Навіщо скуповувати продукти, які ви майже гарантовано не в змозі будете спожити?

Микола Сатпаєв. Воєнний стан, паніка та кінець світу.Фото: Центр середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon.

Ні, я нікого не засуджую. Після Голодоморів і воєн, які пережила Україна за останні сто років, реакція зрозуміла. Генетичний страх присутній у, мабуть, кожного. Я теж не виняток – маю “тривожну валізку” на випадки катаклізмів. Але все повинно бути в розумних межах.

І панікувати на п’ятому році війни – заняття, пробачте, не дуже розумне. Страшно. Але не більше, ніж тоді, коли ця війна починалась. І ще одне. Вірити політикам, які свідомо ту паніку нагнітають… Це вже виходить за межі мого розуміння. Кому ви вірите? Тим, хто має нульові рейтинги довіри? Тим, хто грає на ваших емоціях і свідомо заганяє вас у панічний стан, щоб ви не думали, а вірили, що саме отой, в телевізорі, – черговий месія і рятівник нації? Схаменіться, люди.

Краще моліться за наших моряків, які зараз у полоні. І за наших солдатів, які боронять в тому числі і вашу можливість піти до обмінного пункту і купити долари за завищеною ціною.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.