На вихідних померла Катя Гандзюк – громадська активістка, радниця херсонського міського голови. 31 липня її облили сірчаною кислотою. Жінка отримала опіки 40% шкіри та сильне пошкодження очей. Катя Гандзюк пережила 11 операцій та боролася за своє життя. Не виборола.

Обливання кислотою – не типовий для України спосіб нападу. У 80-х роках минулого століття він став дуже популярним у Південній Азії. Зазвичай причиною кислотної атаки стають ревнощі та особиста помста, майнові та земельні суперечки. І хоча у деяких державах запровадили смертну кару та довготривалі строки ув’язнення, обливання кислотою там досі залишається величезною проблемою.

Розповідаємо звідки взялися метальники кислоти, та що ними рухає.

Ревнощі, які роз’їдають буквально

Кислотні атаки беруть свій початок у XIX столітті з розвитком хімічної промисловості та розповсюдженням хімікатів у побуті. У цей період кислоту або ж інші їдючі матеріали починають використовувати для з’ясування стосунків. Цікаво, що жертвами таких нападів стають як жінки, так і чоловіки. Нападниками теж стають обидві статі. Головний мотив – ревнощі та помста коханкам чи коханцям. У 1915 році принц Леопольд Климент Саксен-Кобург-Готський отримав порцію кислоти від своєї коханої. Через шість місяців він помер.

Метальники кислоти часто зустрічаються у літературі та кінематографі. На жаль, вони не збочена фантазія авторів. У липні 2017 року 35-річній мешканці індійського міста Лакхнау облили обличчя та шию кислотою. На неї у такий спосіб нападають вже вп’яте. За словами жінки, це роблять одні й ті самі чоловіки, які у 2008-му зґвалтували її.

Індія посідає перше місце за кількістю нападів. Кислотні атаки також є гострою проблемою у Бангладеш, Пакистані, Камбоджі, Ірані. У 1999 році в Бангладеш зафіксовано понад 200 хімічних атак.

“– Цього разу, – повідомила Карла, вглядаючись у ніч, – вона прихопила з собою двох косметологів. Тих, які обливають кислотою.

Однією з послуг відплати, яку пропонували в ті роки, була можливість облити когось кислотою. І хоча метальники кислоти зазвичай спеціалізувалися на так званих благородних спаленнях, вони за хорошу ціну наймалися також для інших проектів <…> Я спостерігав за метальниками кислоти. Я бачив їхніх жертв. Кількох навіть знав – людей зі спотвореним обличчям – розтягнутою маскою зі шкіри, з дірочками для неіснуючого носа й рота, щоб дихати, і повною відсутністю очей”, – читаємо у романі “Тінь гори” письменника Грегорі Девіда Робертса, автора світового бестселлера “Шантарам”.

Метальники кислоти зазвичай мітять саме в обличчя. Під ударом опиняються вушні раковини, очі, ніс, губи. Спотворені жертви сліпнуть, глохнуть та на додачу отримують психологічні травми. Буває, що жінок насильно поять кислотою.

Більшість атак відбувається вночі. Так нападникам простіше залишитися непоміченими та уникнути покарання. У Бангладеш протягом 2000–2009 років вироки отримали тільки 439 нападників.

Релігійні фанатики в Афганістані та Пакистані нерідко у такий спосіб мстяться жінкам, які не закривають обличчя на людях.

Кислотне насилля стає популярнішим

Попри всі зусилля міжнародних та урядових організацій, кількість нападів із використанням кислоти збільшується. У 2015 році в Індії зафіксували 249 таких випадків, у 2016-му – 300. Водночас активісти стверджують, що справжня кількість нападів як мінімум вдвічі більша. У 2013 році в Індії створили організацію Stop Acid Attacks. Вона допомагає жертвам відстоювати свої права, а також впоратися з психологічними травмами.

В Міжнародній організації допомоги жертвам кислотних нападів Acid Survivors Trust International наголошують, що кислотне насилля – це злочин, який не має географічних меж. І дійсно, згідно з їхньою статистикою, непоодинокі випадки фіксують в Європі (хоча лідерами залишаються азійські країни).

Кислотне насилля поширене у Південній Азії, але це вид злочину, який не має географічних меж. Мапа: Acid Survivors Trust International / Скріншот з офіційного сайту
Кислотне насилля поширене у Південній Азії, але це вид злочину, який не має географічних меж. Мапа: Acid Survivors Trust International / Скріншот з офіційного сайту

У 2016 році тільки в Лондоні їдючі матеріали використовувались у 454 злочинах. На відміну від інших країн у Великій Британії більшість жертв – чоловіки.

В Італії взагалі спостерігається зростання кислотного насилля. У 2016-му зафіксували 27 таких нападів, у 2013-му їх було тільки вісім.

Україна не виняток

На жаль, кислотне насилля не оминуло й Україну. Катерина Гандзюк не перша жертва, хоча напад на неї вражає своєю зухвалістю. Її атакував невідомий близько 08:30 ранку, коли Гандзюк ішла на роботу. Досі невідома достеменна причина нападу на Катю Гандзюк, але найімовірнішою вважають публічну діяльність жінки.

У грудні 2017 року невідомий у Дніпрі облив концентрованою оцтовою кислотою Любов Барко. Її виманили з кафе приводом забрати у кур’єра квіти від колишнього чоловіка. Натомість жінку зустрів молодик з пляшкою. Любов Барко звинувачує в організації нападу свого екс-чоловіка. Атака відбулася через тиждень після її весілля з французьким режисером. Колишнього вона кинула через моральне та фізичне насилля.

У 2015-му в Рівному напали на 66-річну Ганну Іванову, яка вела громадську діяльність та балотувалася у міську раду. Нападник прийшов до кандидатки додому, подзвонив у двері та уточнив чи перед ним Ганна Іванова. Почувши ствердну відповідь, він облив її невідомою рідиною. Постраждала спочатку сказала, що це був окріп, але під час аналізу експерти визначили, що це був хімікат.

2013 рік. Чоловік після сварки дістав із холодильника банку з написом “Отрута для коханої дівчини” та хлюпнув рідину в обличчя своїй 18-річній дружині Ірині. Рідиною виявилася хлоридна кислота. Ірина хотіла кинути чоловіка, але той не міг змиритися з думкою, що дівчина буде з кимось іншим.

Отже, маємо чотири напади протягом останніх п’яти років. Усі вони були скоєні на жінок. Два випадки – ревнощі, два – найімовірніше громадська активність.

Сьогодні в Україні кислоту може купити будь-хто чи то у будівельних (господарських) крамницях, чи то в Інтернеті. Ніяких ліцензій або ж дозволів для цього не потрібно.

Напади із застосуванням їдючих речовин в Україні не фіксують окремим реєстром, детальної статистики немає.


Владислав Недашківський, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.