Історик та радник заступника голови Адміністрації Президента України Василь Павлов відомий своєю науковою та просвітницькою роботою в сфері військової історії. Зокрема, саме він був одним із експертів, які розробляли новий візуальний облік Збройних Сил, наповнюючи його національними сенсами та українськими військовими традиціями. В інтерв’ю “Українському інтересу” Василь Павлов розповів про важливість національної історичної політики у війську та чому важливо розділяти історію українського війська і Радянської армії.

Яким чином відбуватиметься декомунізація у Збройних силах, якщо ребрендинг війська і відмова від радянської символіки уже розпочалися?

Є Наказ Генерального Штабу ЗСУ від 25 квітня 2018 року № 166, який затверджує Програму заходів щодо відновлення та впровадження національних бойових традицій у Збройних силах України. І є Наказ Генерального Штабу ЗСУ від 28 червня 2018 року № 240 про впровадження Інструкції щодо організації виконання у ЗСУ Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” від 9 квітня 2015 року. Це два взаємопов’язаних документи, які формують наразі ідеологічну складову Збройних Сил України.

Коли все це почалося? Формально відновлення та впровадження національних бойових традицій починається від того моменту, коли у 2014 році Україна вступила у бойові дії проти Росії. У нас була проблема – українська і російська армії на той момент мали дуже багато спільного і це вносило і вносить певну плутанину у свідомість наших військовослужбовців та всього нашого суспільства. Чому? У нас величезний період спільної історії й тривалий період доби незалежності, коли українська гуманітарна політика та особливо українська військово-історична політика довгий час йшли в кільватері російської історичної політики. А це й спільні паради, спільні відзначення історичних дат, спільні герої, спільні погляди тощо.

Але цей концепт сам по собі хибний. Від якогось моменту його перестали сприймати навіть в Росії, якщо пригадати 2010 рік, виступ Путіна про те, що Росія могла перемогти у Великій Вітчизняній війні без України. Ми маємо дуже чітко розрізняти історію Червоної (Радянської) армії, історію Збройних Сил РФ, історію українського війська та історію Збройних Сил України. Це не одне єдине ціле, незважаючи на те, що дуже довго проживали в єдиному просторі і є моменти мілітарної історії, над якими ніхто не задумався.

Коли у 2015 році було поставлено завдання про візуальний ребрендинг ЗСУ, розпочалася розробка концепції однострою, знаків розрізнення і під все це необхідно було підкласти ідеологію. Звідки ми беремо той чи інший символ, коли і які збройні формування його використовували, яка за ним стоїть ідеологія, яку він має наповненість, тобто цілий спектр моментів. Після того, коли почали це роз’яснювати людям, вони відразу не все розуміли: що це за символ, чому такий символ, чому такий колір, чому така варіація, чому така форма. І відразу постало питання, що зі зміною зовнішнього, зі зміною однострою потрібно змінювати внутрішнє, що в голові, скажімо так, ідеологічну складову. Тому що зовні – це те, що бачить суспільство, всередині – те, що відчуває вояк сам по собі.

Не завжди нова символіка сприймається позитивно у війську, насамперед через тяглість до радянських традицій. Як переконувати таких військовослужбовців?

Знов таки в цьому моменті звалюється в купу величезна кількість окремих питань. Якщо ми візьмемо віковий склад Збройних Сил, то на 2018 рік 25 років вислуги мають люди, які прийняли присягу в 1993 році, тобто 25 років – це вже полковники-підполковники, але особовий склад рівня від рядового і до молодших офіцерів – це вже люди, які повністю сформувалися в Україні. І говорити, що ці люди сформувалися в системі радянських цінностей, не зовсім правильно. Доречно буде сказати, що ЗСУ через цілу низку суб’єктивних та об’єктивних причин за цей час не змогли сформувати цілісний комплекс власних цінностей і вимушено спиралися на ті сенси й ті цінності, які дісталися Україні у спадок від радянської армії. Це і кольорова гама, і легендаристика, і символіка тощо.

Дійсно був певний спротив, дійсно було нерозуміння, знову ж таки – люди сприймали це через призму свого досвіду, через призму своєї молодості. Коли починається розмова без емоцій, коли починається розмова фактами, то кожна адекватна людина починає сприймати цю інформацію.

Якщо ми кажемо про Сили спеціальних операцій, дійсно, значна частина спецпризначенців від початку не розуміла цієї символіки, потім поступово різними каналами розпочалось “вприскування” цієї інформації в середовище військових, потім частина їх почала сама цікавитися цієї символікою, почала “перепрошивати” її під себе. Як тільки з’явилася неформальна символіка, розроблена ССОшниками з використанням елементів нової офіційної символіки, як тільки з’явилися прапори, татуювання, інша неформальна візуалістика – воно відразу почало заходити, а влітку 2017 року командувач Сил Спеціальних операцій Ігор Луньов особисто підписує документи про впровадження нової символіки. І далі вона вже почала входити в спецназ, зараз вони її використовують, вибудовують власну ідеологію та візуалістику.

Будь-яка роз’яснювальна робота розпочинається з інформаційного вкиду. Це вірусна інформація, яка поширюється в будь-якому середовищі. Люди починають її усвідомлювати, люди починають з нею жити, люди починають докопуватись, шукати інші факти. Будь-яка роз’яснювальна робота потребує часу.

Фото: Олександр Боборовський/Український інтерес

Який чином відбувається перейменування військових частин і зняття усіх радянських регалій з підрозділів ЗСУ?

По-перше – не перейменування, а присвоєння почесних назв – тут є принципова різниця. Присвоєння почесної назви – це нагорода для підрозділу, який якимось чином відзначився. 72-га бригада відзначилась на війні – отримала почесне найменування на честь полку Чорних Запорожців. Один український підрозділ, який воював з Росією, отримав назву на честь іншого українського підрозділу, який так само, але 100 років тому, воював з Росією.

По–друге, щодо радянських почесних найменувань – у 1992 році були скасовані всі почесні найменування, гвардійські звання та радянські державні нагороди. Але 1999 року указом президента всі радянські почесні найменування, нагороди й відзнаки повернули. Цей указ був таємним до 2009 року.

Тобто це була ідеологічна диверсія?

Так, це була ідеологічна диверсія. Так само, як потім ідеологічні диверсії у військово-історичній сфері відбувались у 2010, 2012, 2013 роках. З’являлись імена, назви, які є абсолютно неприйнятними для України з точки зору ідеології. І лише в 2015 році цей процес пішов у зворотному порядку.

Чи варто відмовлятись від усіх найменувань, пов’язаних з радянським минулим? Як, наприклад, ставитись до льотчика-аса Івана Кожедуба, ім’я якого носить Харківський Національний Університет Повітряних Сил?

Ім’я Івана Кожедуба – це якраз той приклад, який маємо використовувати, й це питання інформаційної політики та позиціювання цієї історичної постаті. Від того, як ми напишемо про нього історичну довідку, так ми й почнемо його позиціонувати. Якщо  почнемо його оцінювати як тричі Героя Радянського Союзу – це один момент, момент негативний. Коли ж почнемо його позиціонувати, як українця, як пілота, як найкращого аса країн антигітлерівської коаліції, який за свої подвиги отримав три найвищі нагороди СРСР – зовсім інший контекст. При цьому це залишається одна й та ж сама людина.

Ми пропонуємо концепт “Під чужими прапорами”, куди ми беремо усіх українців, які воювали в усіх арміях світу в усі часи, коли не існувало української держави. І тоді у нас з’являються українці у французькій армії, українці у німецькій армії, українці в американській армії, українці в Червоній (Радянській армії), але вони з’являються в позадержавному контексті. В контексті військової майстерності. Українці завжди воювали і воювали вправно.

Фото: Олександр Бобровський/Український інтерес

Яким чином відбувається впровадження історичної політики у війську в країнах НАТО?

Кожна армія веде потужну ідеологічну роботу. Наприклад, в нас є проблема в сприйнятті в українському війську головного убору “мазепинки”. У поляків немає ніяких проблем в сприйняті власного головного убору “рогатувка”, що ще більш незручна, ніж “мазепинка”. Але першими, хто виступив за її повернення, стали їхні сили спецоперацій, адже вона є символом польського війська. Кожен польський офіцер складає іспит з військової історії. Обов’язковий атрибут випуску з Вест-Пойнта (Військова академія США) – іспит із воєнної історії. У військах країн НАТО є спеціальні військово-історичні відділи. Видаються щонайменше три-чотири історичні ілюстровані журнали в кожній країні, знімаються фільми. Військові проводять військово-історичні екскурсії, наприклад, британські вояки в 2016 відвідували місця боїв на Соммі, а французькі військовослужбовці відвідували Верден. Відбувається низка військово-історичних просвітницьких заходів, як до прикладу – цьогоріч з помпою відзначили століття Королівських Військово-Повітряних Сил Британії.

Завершення нашої розмови традиційне для нашого порталу: Що таке український інтерес для Василя Павлова?

Цікаве питання. Я, можливо, над ним не задумувався в такому прямому значенні. Український інтерес – це бути українцем в Україні, при чому не стільки за якимось етнічним походженням. Й без пафосу – це любити власну землю, власний народ, власні міста, власних людей. Це, в разі чого можливого, бути готовим віддати за це життя. Абсолютно неполіткоректно скажу – за потреби вбити за цю державу. Любити цю державу і бути в ній, коли вже в це ніхто не вірить.

Розмовляв Ігор Кромф, “Український інтерес”.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.