Все більше і більше інформації та новин ми дізнаємось не зі шпальт “традиційних” ЗМІ – телевізора, газет, радіо – а з екранів гаджетів та комп’ютерів, тобто – з інтернету. І, чим більше інформаційний потік переміщується в мережу, тим гострішою стає проблема фейкових, або неправдивих новин.

Зазирніть потайки в новини, які читає на Фейсбуці випадковий попутник у маршрутці. З великою ймовірністю від заголовків волосся у вас стане дибки – щільний потік маніпуляцій, фейків, жахів і розваг. Прислухайтесь до розмов пасажирів громадського транспорту – набір абсолютно неймовірних тверджень, які зовсім не пов’язані з реальністю. Запитайте, звідки інформація – відповідь проста: “Прочитав в інтернеті”.

Навіщо сайти розміщують фейки

Згадайте події тижневої давності, коли обговорювалось питання запровадження воєнного стану в Україні. Найфантастичніші жахи на повному серйозі обговорювались українцями. Джерелом же “новин” був саме інтернет. Проблема пересічного інтернет-користувача в тому, що він не відрізняє серйозні і поважані медіа-ресурси від сайтів-“помийниць”, все завдання яких – у будь-який спосіб примусити користувача “клікнути” на новину і зайти на сайт, піднімаючи кількість користувачів ресурсу. Для чого це робиться? Зазвичай аби заробити грошей – кількість переглядів і відвідувань прямо впливає на ціну реклами. Це – в кращому випадку.

Читайте також: Джинса: журналістський сленг – маніпуляція чи злочин

У гіршому – більшість таких сайтів або прямі пропагандистські ресурси тих чи інших політичних сил (часто – зовсім не найкращих представників політикуму, скажемо м’яко), або ж – своєрідні “зливні бачки” для всілякого “компромату”, який на такому ресурсі може розмістити будь-хто за відповідну суму. І, чим вища відвідуваність сайту, тим дорожче коштує розміщення матеріалу. Як, до речі, і зняття. Бо власники таких ресурсів “стрижуть бабло” з обох сторін – як із замовника скандалу, так і з того, на кого ту “компру” виливають. Нічого особистого – лише бізнес.

Група дослідників (Анатолій Бондаренко, Надя Кельм, Роман Кульчинський, Надія Романенко, Ярослава Тимощук) протягом 2017 року складала  список відносно маловідомих сайтів, на яких розміщувалась антиукраїнська чи проросійська пропаганда. Таких назбиралось близько 150 — і це, звичайно, не повне їх число. Вони й стали предметом вивчення. Декілька з них за рік, поки тривало дослідження, закрились або змінили веб-адреси, деякі повністю дублюють один одного. Повний текст дослідження оприлюднений на сайті texty.org.ua.

Такі сайти генерують потік, який приносить трафік. У ньому вигадані новини, справжні новини, перекручені новини та хибно інтерпретовані новини, екзотичні рецепти, фото знаменитостей у пікантних ситуаціях. Тут пишуть заголовки на кшталт “вулиці завалені трупами” у новині про те, що хтось у Бердянську отруїв шість псів.

Від типового “жовтого” сайту чи газети їх відрізняє відсутність фізичної редакції (тобто “живих” кореспондентів, які генерують оригінальний контент), будь-яких контактів, звичайно ж – жодних натяків на стандарти, а також невибагливий дизайн.

Щоб приховати свою істинну мету, сайти імітують роботу нормального ЗМІ, передруковуючи різний контент. Вони полюють на читача, який клікне на заголовок і збільшить показник візитів.

На відміну від багатьох рейтингових видань, де за гроші можна розмістити переважно лише позитивну новину, такі сайти не переймаються змістом інформації. Це з однаковою вірогідністю може бути як повністю вигадана, так і повністю правдива історія. Обвинувачення можуть ґрунтуватися на чутках, намальованих у фотошопі “документах”, фейкових сторінках іноземних ЗМІ чи повідомленнях зі спеціально створених груп у Фейсбуці.

Читайте також: Засновник Вікіпедії: як редагують брехню

Власника сайту неможливо зловити та притягнути до відповідальності – він сам та його сервери зазвичай розміщені за кордоном. Зняття інформації з сайту можливе лише через посередника. Ціни залежать виключно від нахабства “сайту” та рівня стурбованості об’єкта публікації. Як правило, вони стартують від 1000 доларів за малопомітний сайт у другій десятці видачі Google.

Часто як джерело інформації вказується хтось із блогерів або лідерів громадської думки. Причому це може бути як реальна людина, так і “бот” з фейковим акаунтом. Головне для “сміттєвого” сайту – послатись на джерело, надаючи так своїй інформації хоча б видимість достовірності.

До деяких редакцій можна просто подзвонити й запропонувати свій матеріал. В одних виданнях власник, редактор і журналіст – це одна особа. В інших – власник одночасно володіє кількома виданнями. Свого контенту, крім замовних матеріалів, вони не мають – лише передруки, прямі або з заголовками, переробленими на страхітливі.

Як зрозуміти, що з матеріалом не все гаразд? Якщо ви виявили наступні ознаки, можете бути певні: вам брешуть.

Емоційні маніпуляції

Матеріали, які містять образи, надлишок засобів виразності або нецензурну лексику. Такі новини чи статті не інформують, а викликають у читача емоції.

Маніпулювання аргументами

Логічні помилки в аргументах, безпідставні твердження, апеляції до загальновідомого, очевидно однобоке висвітлення теми або підміна аргументів спекуляціями сумнівних експертів.

“Антикорупційні” сайти

Окремий кластер квазіантикорупційних сайтів посилається на відомих журналістів-розслідувачів. Знову ж таки, щоб наповнити сайт або для аргументів у своїх “викривальних” статтях, які жертва може зняти за гроші.

Антиукраїнський контент

Сайти, які наповнюються з окупованих територій, посилаються лише на російські ЗМІ або українські провідні українські з проросійскьою риторикою: “Страна”, “Вєсті”, “112”, “НьюзВан”. Останні удають, що дотримуються журналістських стандартів. Сайти терористів беруть їхні тенденційні новини, і ще емоційніше нагнітають для своєї аудиторії.

Те, про що вони пишуть, – це паралельна реальність. Місія цих сайтів – стимулювати максимально лояльних прибічників, всіляко оберігаючи їх від деструктивної реальності. “Чума расчеловечивания кусок за куском пожирает Украину”, починає одну зі своїх статей “Політнавігатор”.

Приклади маніпуляцій

Найбільша кількість контенту присвячена Україні як такій. Головною темою є улюблені пісні російської пропаганди: “країна-невдаха”, “країна, що не існує”, “країна, що не вдалася” (failed state). “На Украінє” все дуже погано, катастрофи і провали, що сталися або от-от стануться, негаразди всередині і ззовні тощо. Практично будь-який інформпривід використовується для створення новин із потрібним меседжем. Це важливий елемент інформаційної війни: такі новини необхідні Росії, щоб викликати в нас апатію, нездатність приймати рішення та діяти: “Денежное дерево в стране майданных дураков”; “Украинские танки ремонтируют методом “болгарки и напильника”; “Блогеры высмеяли “Гиперлуп по-украински”…

Фейкові новини: хто, як і навіщо. Фото з соцмереж

Серед політиків найбільше повідомлень, переважно негативу, стосується Петра Порошенка. Якщо вірити цим заголовкам, Порошенко – це надзвичайно погана людина і політик: “алкоголік”, “крадій”, “нахабний боягуз” тощо. Загалом як російські, так і українські сайти ллють постійний потік лайна на українського президента: “В Киеве разоблачили очередной фейк президента”; “Власть воров: американцы обрушились с критикой на Порошенко”; “Попытка Порошенко шантажировать ЕС вылезла Украине боком”…

Це всього лише кілька прикладів. Для того, щоб уявити картину в цілому, не треба робити надзусиль – достатньо побіжного огляду стрічки новин хоча б того ж Фейсбуку.

Що робити?

На жаль, держава втрутитися у ситуацію не може з кількох причин. Це і слабкість самої держави, як інститутції, і небезпека цензури – не варто забувати про цей фактор. Інструменти контролю в цій чутливій сфері можуть ефективно працювати лише в сталих демократичних суспільствах з високим рівнем довіри до державних інституцій.

Читайте також: Цифрова безпека: заморочки для хакерів чи елементарний самозахист

Наразі для України найбільш реалістичним шляхом протидії впливу маніпулятивних новин є просвітницькі кампанії, які пояснювали б користувачам, новини яких видань заслуговують на довіру, а яких – ні. Варто пояснювати, як зрозуміти, що новина має ознаки маніпулятивності.

Ініормаційна гігієна. Фото: “Український інтерес”

Основні критерії, за якими можна визначити маніпулятивна новина чи ні, досить прості:

  • Звичайна новина — це факти, ніяких емоційних відтінків;
  • Обов’язково має бути посилання на джерело. Це може бути відоме видання або офіційний сайт органів влади, а не маловідомий “експерт” чи “блогер”;
  • Добре зроблений сайт, рекламні банери в межах здорового глузду, підписи авторів, контакти редакції на сайті;
  • Якщо аргументи в аналітиці незрозумілі й заплутані – це не ви чогось не розумієте, це хибна або слабка аргументація.;
  • Коли бачите перебільшення, емоційний вираз, запитуйте – “навіщо?”. Це для того, щоб вам було цікавіше читати – чи все-таки вам нав’язують певну позицію.

Підготував Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.