У лютому 2015 року президент України Петро Порошенко закликав миротворців Організації Об’єднаних Націй на східну Україну в якості засобу сприяння вирішенню конфлікту.

У вересні 2017 року президент Росії Володимир Путін виступив з ідеєю створення “легкої” сили Організації Об’єднаних Націй, яка мала б обмежений мандат на захист існуючих міжнародних спостерігачів на сході України.

У відповідь американські і європейські офіційні особи запропонували набагато більш амбітні ідеї для миротворчих сил, які матимуть широкий мандат для захисту цивільних осіб і повернення сепаратистського регіону в режим управління Києва відповідно до мінських угод.

Але досьогодні на російсько-американських переговорах з цього питання мало що вдалося досягти. Представники ООН скептично ставляться до цього проекту, в той час як деякі країни, схоже, готові запропонувати миротворців.

“Блакитні шоломи” на Донбасі – нереальна реальність? Фото: “Нова Європа”

Миротворча місія повинна мати доступ до всієї окупованої території Донбасу (включно з кордоном). Без компромісів зі сторони Росії запустити повноцінну миротворчу місію нереально. Для місії потрібно не менше 20 тисяч миротворців. Такі головні ідеї, висловлені під час сьогоднішньої дискусії, організованої Центром “Нова Європа”. Свої думки мали можливість висловити одні з кращих дослідників миротворчості – Річард Гован (автор дослідження “Чи може ООН об’єднати Україну?”) та Роберт Серрі (дипломат та світовий практик із врегулювання конфліктів). Мало хто з присутніх допускав, що запуск миротворчої місії можливий ближчим часом, адже росіяни не налаштовані на якийсь прогрес у врегулюванні. Головна мета Росії – дочекатися виборів в Україні, максимально дестабілізуючи ситуацію.

Річард Гован вважає, що місія Північноатлантичного договору (НАТО) або Європейського союзу (ЄС) в даний час політично немислима, враховуючи російську чутливість у цьому питанні. Більш ймовірні альтернативні варіанти включають: операцію під командуванням ООН за участю військових, поліцейських і цивільних компонентів; місія з участю незалежних військових багатонаціональних сил; поліцейські і цивільні елементи під керівництвом ООН. Хоч би яка була її точна структура, така місія повинна виконувати три основні завдання:

  • Забезпечення стабільної і безпечної обстановки на всьому Донбасі, включаючи фактор, що Росія відмовиться від прямого військового втручання;
  • Забезпечення виборів представників в парламент на сході України, щоб розблокувати процес виконання Мінських угод;
  • Контроль громадського порядку і цивільних аспектів реінтеграції після виборів, максимізуючи довіру місцевого населення до цього процесу.

Військовий фактор

Першочерговим завданням для будь-яких міжнародних сил буде негайна стабілізація на сході України. Москві потрібно було б вивести свої власні регулярні сили з регіону і чинити тиск на лідерів “Донецької Народної Республіки” (ДНР) і “Луганської Народної Республіки” (ЛНР) для прийняття миротворців і завершення своїх власних військових операцій.

Навіть якщо це можливо, миротворці можуть зіткнутися з насильницьким і ненасильницьким опором, а Росія може розпалити новий заколот або відправити свої сили, якщо захоче зірвати процес регіональної реінтеграції. Міжнародні сили не змогли б реалістично боротися за контроль над східною Україною в зв’язку з стійкими військовими викликами, підтримуваними Росією.

Маломасштабне розгортання сил країн НАТО малоймовірне. До числа можливих альтернатив відносяться підрозділи з країн, що не входять в НАТО: колишні радянські держави, прийнятні як для Москви, так і для Києва, наприклад Казахстан; досвідчені миротворці, з, наприклад, латиноамериканських держав. Проте за участю деяких країн НАТО можлива єдина і життєздатна сила, і західним учасникам переговорів необхідно буде переконати Росію в цьому.

Політичні, економічні та інші чинники

Гуманітарна і цивільна роль місії може бути настільки ж чутливою, як і її роль в галузі безпеки. Повномасштабне міжнародне адміністрування “ДНР” і “ЛНР” по моделі Косово навряд чи виграє від підтримки Києва. Проте Україні необхідно буде прийняти високий рівень міжнародного нагляду за виборами до українського парламенту, передбачений протоколами Мінська і довгостроковими зусиллями щодо соціально-економічної реінтеграції.

Для просування компромісів між Києвом і керівництвом “ДНР” і “ЛНР” необхідний динамічний міжнародний політичний лідер – ймовірно, Спеціальний представник Генерального секретаря ООН.

Незважаючи на те, що повний міжнародний процес виборів може бути неприйнятний для Києва, ООН і ОБСЄ можуть взяти на себе оперативну відповідальність за опитування під егідою виборчої комісії за участю представників всіх сторін. ЄС може розгорнути незалежну місію спостерігачів для проведення опитувань.

Реальність і перспективи

Шанси на те, що миротворчі сили успішно розгорнуться на сході України, наразі низькі. Але якщо ширші політичні обставини створили підгрунтя для діалогу з Москвою для цього варіанту, є достатні докази того, що міжнародні сили можуть управляти базовими питаннями безпеки, поліцейської діяльності та політичними аспектами реінтеграції Донбасу під контролем Києва.

Це був би ризикований процес, але це може бути найкращим способом покласти край тому, що є найбільш смертоносним конфліктом в Європі, і усунути одну з головних перешкод для нормальних відносин між Заходом і Москвою.

Миротворці на Донбасі: блакитні шоломи можуть з’явитись вже 2019 року

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.