Чим довше людство сидітиме на Землі, тим частіше стикатиметься з глобальними проблемами. Якщо люди не побудують колонії у космосі, нашому виду все більше загрожуватиме перенаселення, брак ресурсів, глобальна криза та, як наслідок, занепад цивілізації.

Над підкоренням інших світів науковці почали працювати ще у першій половині минулого століття. Найбільше уваги вчені приділяють Марсу, бо він найближчий з планет до Землі. У ті часи така колонізація видавалася мрією. Проте технологічний прогрес не стоїть на місці, і сьогодні заселення Марса вже не здається такою нездійсненною місією.

Однак чи готове людство до підкорення космосу, хто першим ступить на Марс, та як держави ділитимуть територію Червоної планети? На всі ці питання відповіді шукав “Український інтерес”.

Хто перший?

Більшість космічних держав поки не готові витрачати мільярди на будівництво своїх колоній на Марсі. Щонайменше п’ять країн у наступному десятилітті збираються відправити дослідників на четверту планету. Хто ж має більше шансів підкорити сусідній світ?

Сполучені Штати Америки

США сьогодні є лідером серед країн-дослідниць Марса. У березні минулого року американське космічне агентство представило світу план підкорення Червоної планети. У NASA хочуть до 2022 року побудувати на орбіті Місяця пілотовану космічну станцію – Gateway. Вона стане своєрідним стартовим майданчиком для інших місій з вивчення Сонячної системи.

Космічна станція Gateway на орбіті Місяця. Зображення: Вікіпедія

У майбутньому на орбіті Місяця астронавти дозаправлятимуть та готуватимуть свої космічні апарати перед дальніми космічними подорожами. Американці поселяться на Gateway вже 2022-го, а через два роки астронавти мають вдруге висадитись на супутник Землі.

Коли місячна станція запрацює на повну, NASA відправить людей до Червоної планети. Експедиція на Марс запланована на 2030 рік. Якщо місія буде вдалою і американцям вдасться налагодити регулярні польоти кораблів до сусіднього світу, то вже до середини століття на Марсі функціонуватиме колонія США. У NASA показали, як вона виглядатиме.

Однак до життя на Марсі необхідно ретельно підготуватися. Зараз американці працюють над місією “Mars rover-2020”. Науковці відправлять на четверту планету марсохід, який пошукає там ознаки минулого життя, збере зразки ґрунту, дослідить атмосферу та знайде місце для будівництва майбутньої бази.

Європейський Союз

ЄС також має власну програму дослідження Червоної планети – ExoMars. До 2012 року європейці працювали над цим проектом спільно з американцями, однак NASA довелось покинути програму через брак фінансування. Разом з грошима Сполучені Штати забрали свої ракети Atlas-5, які Євросоюз мав використати для місій ExoMars.

У ЄС не розгубилися і запропонували спільно досліджувати сусідній світ росіянам. Марс для Європейського Союзу, очевидно, важливіший за геополітичне протистояння. Тому у 2013 році Роскосмос і Європейське космічне агентство (ЄКА) почали офіційно співпрацювати над програмою ExoMars. Тепер для польоту у космос європейці використовуватимуть російський “Протон-М”.

Росія та ЄС зараз дуже тісно пов’язані у дослідженні космосу. У грудні минулого року ЄС навіть скасував санкції щодо заборони купівлі-продажу російського ракетного палива, яке вкрай необхідне для місій ExoMars. Проте Роскосмос та ЄКА поки не мають великих успіхів. У 2016 році європейці з космодрома Байконур відправили на Червону планету марсохід Schiaparelli. Однак місія виявилась невдалою – космічний апарат розбився об поверхню планети.

Зараз Євросоюз та РФ готують другу дослідну місію. У липні 2020 року до Марса має полетіти російська посадкова платформа та новий марсохід ЄС. Науковці планують дослідити навколишнє середовище планети та вивчити небезпеки, які можуть стати загрозою для майбутніх пілотованих польотів на Марс. Про будівництво колонії ні у ЄС, ні у Росії поки ніхто не говорить. Зараз вчені більше сконцентровані на дистанційному дослідженні Червоної планети.

Об’єднані Арабські Емірати

ОАЕ також прагнуть полетіти на Марс. Молода та амбітна космічна програма федерації поки сильно залежить від допомоги міжнародних партнерів, однак араби не шкодують грошей на її розвиток – витрачено 5,4 мільярда доларів.

У грудні минулого року влада ОАЕ презентувала національний космічний проект – Mars Science City. Емірати хочуть спільно з провідними міжнародними організаціями та науково-дослідними інститутами збудувати на Марсі повноцінне місто.

Колонія займатиме понад 170 гектарів і буде накрите спеціальними куполами, що підтримуватимуть всередині умови життя. У місті побудують наукові лабораторії, що слідкуватимуть, як колоністи у позаземних умовах споживають їжу, енергію і воду. Ці дослідження знадобляться для майбутньої експансії космосу. Окрім того, у колонії створять музей, присвячений найбільшим космічним досягненням людства.

Чекати на марсіанську колонію ОАЕ доведеться майже сто років – завершити будівництво планують у 2117-му. Зараз араби готуються до свого першого космічного кроку. У 2020 році зонд під назвою “Аль-Амаль” полетить до четвертої планети і вийде на орбіту Марса 2021-го, в 50-ту річницю незалежності ОАЕ. Зонд досліджуватиме атмосферу та поверхню Марса.

Індія

В останні десятиліття індуси також вклали великі кошти у свою космічну програму. Тому країна вже має свій зонд на орбіті сусіднього світу. У 2013 році до Червоної планети прибув космічний апарат Mangalyaan. Індія стала єдиною азіатською державою, якій вдалося зробити подібне. Окрім того, індуси єдині, хто вивів свій пристрій на орбіту Марса з першої спроби. Проект Mangalyaan коштував Нью-Делі близько 67 мільйонів доларів – найдешевший з усіх запусків космічних апаратів до четвертої планети.

Проте особливого значення для наукового прогресу індійська місія не мала. Зонд відправив на Землю знімки поверхні планети (цим же займалася американська станція “Mariner-4” у 1964 році) та атмосферу Марса. Основна мета цієї місії була не у науковому прогресі, а у демонстрації вітчизняних технологій. Для Індії важливим був комерційний та іміджевий успіх. Зараз країна пропонує свої послуги виробника надійних та дешевих космічних апаратів багатьом державам та компаніям світу.

Індійській космічний центр імені Сатіша Дхавана. Фото: ISRO

Особливого інтересу до четвертої планети в Індії поки немає. Країна готує новий дослідний зонд для польоту на Місяць, який відправлять у січні 2019 року. До 2022-го індуси планують відправити свою першу пілотовану місію. Цікаво, що індуси ще самі не визначились куди саме полетить ця місія.

Китай та Японія

Ці держави також є країнами-дослідницями Червоної планети. Однак вони поки не будують великих планів щодо Марса.

Пекін більше сконцентрований на будівництві власної космічної станції на земній орбіті, яку китайці хочуть добудувати до 2022 року. Однак це не означає, що КНР взагалі не цікава четверта планета. У 2020 році Китай збирається відправити на Марс дослідний зонд. Головне завдання місії – збір даних про космічне середовище, поверхню планети, атмосферне середовище та особливості топографії Марса. Потім зонд має повернутися на Землю, і вже тоді китайські вчені подумають над розробкою плану колонізації Червоної планети.

Токіо також хоче відправити свій дослідницький зонд до Марса у 2020-х роках. Однак конкретних дат у японському агентстві аерокосмічних досліджень (JAXA) поки не назвали.

Кому належить Марс?

Влада будь-якої держави має територіальний характер. Повітряний та водний простір нашої планети (окрім Антарктиди) ділиться на національну частину, що знаходиться під чиїмось суверенітетом, і міжнародну, яка доступна для будь-якої держави. Однак ці правила неприйнятні для космічних об’єктів.

Про те, кому належить позаземний простір та космічні тіла, що у ньому знаходяться, подумали ще минулого століття. У 1967 році США, Велика Британія та Радянський Союз підписали міжнародний Договір про космос. Держави домовились, що будь-яка неземна територія є спільним надбанням усього людства, а тому жодна країна чи приватна особа не мають права володіти нею. Нині до цієї угоди, включно з усіма космічними державами, приєдналось понад 120 країн світу.

Американські астронавти підкорили Місяць, 16 липня 1969 року. Фото: NASA

Однак у жодному офіційному документі досі не визначено, де ж закінчується територія держави і починається нічийний космос. Тому вже через майже десятиріччя після підписання Договору про космос виникла перша позаземна територіальна суперечка. У 1976 році ряд екваторіальних країн намагалися заявити свої виняткові претензії на геостаціонарну орбіту. Держави стверджували, що проекція орбіти проходить по їхній території, а виведені на неї об’єкти нерухомо висять над їх містами. Ці абсурдні претензії більшість держав відкинули або взагалі проігнорували. Однак цей конфлікт не пройшов безслідно. Хоч документально люди і не визначили, де закінчується земні володіння, але відтоді виникла міжнародна “мовчазна угода”.

Відтоді космічним простором вважається простір вище 100-110 кілометрів над рівнем моря. Поза цією межею всі небесні тіла належать людству загалом. Однак це правило не розповсюджується на рукотворні космічні об’єкти (орбітальні станції), які вважаються умовною територією тієї держави, яка відправила їх у космос. Країни мають право вимагати дотримання національного законодавства тільки на борту свого космічного апарата. Найцікавіший приклад – це Міжнародна космічна станція, яка не є єдиним об’єктом, а складається з різних модулів, наданих різними державами. Кожна держава зберігає власні закони на своєму елементі МКС.

Кому належатиме Марс у майбутньому?

З усього цього стає зрозуміло, що країна-першовідкривач Марса не зможе привласнити собі цілу планету. Однак коли якась держава розмістить свої житлові модулі на Червоній планеті, то вона займатиме конкретний шматок Марса. Тож, скоріш за все, колонізатори ділитимуть територію відповідно до розташування своїх поселень.

Можливо, у майбутньому на четвертій планеті почнуть формуватися зони впливу – території, які досліджуються конкретним країнам. З часом на Марсі побільшає колоній і люди освоять промисловий видобуток ресурсів. Однак, як їх ділитимуть між усіма країнами світу поки незрозуміло.

Big Falcon Rocket приватної компанії SpaceX прибуває на Марс разом з колоністами. Зображення: SpaceX

Як вже було сказано, майже все, що є у космосі є загальним надбанням людства. Це підтверджують міжнародні документи. Проте, якщо десь у Всесвіті існують інопланетяни, наш вид, згідно з прийнятими угодами, вже володіє їхніми планетами. Права позаземних форм на будь-які небесні тіла не визначені жодним законодавством. Інопланетні організми з правової точки зору розглядаються, як навколишнє середовище, подібне земній флорі й фауні (тваринам і рослинам). Не існує правил, за якими людство може вступати з ними у правові відносини.

Очевидно, що у майбутньому доведеться переглядати та змінювати міжнародні договори, щоб остаточно визначити права власності у космосі. Зараз провідним країнам лише залишається сконцентруватись на експансії космосу. Їхньою головною метою буде поставити свій прапор на якомога більше планетах, а кому вони належатимуть, світ розбиратиметься вже потім.


Артем Голуб, “Український інтерес”

Космічна революція: коли люди вирощуватимуть картоплю на Марсі

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.