Олег Приходнюк: сенс життя – археологія

Опублікував близько 200 наукових праць, виданих як в Україні, так і в багатьох країнах Європи

19 травня 1941 року у Хмельницьку народився Олег Михайлович Приходнюк – видатний археолог України, дослідник старожитностей слов’янського часу, професор та провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України.

Ще на першому курсі історичного факультету Чернівецького державного університету молодий Олег захопився археологією. Це захоплення переросло у справжню любов до науки, яка тривала все життя. Свої канікули студент проводив на археологічних розкопках.

У 1964 році, після закінчення університету, молодий науковець працював у Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї, а трохи згодом у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті, досліджуючи пам’ятки слов’янської доби другої половини I тисячоліття.

Вступивши до аспірантури Інституту археології НАН України, Приходнюк залишиться працювати в академічній установі до кінця свого життя. Причому спочатку він був наймолодшим аспірантом, потім наймолодшим кандидатом і наймолодшим доктором наук Інституту археології.

Його дослідження при розкопках поселень у Городку, Усті стали підґрунтям кандидатської, а також увійшли до монографії “Слов’яни на Поділлі (VI-VІІ століття)”.

У 70-х роках минулого століття під його керівництвом були поведені масштабні дослідження Середнього Подніпров’я, де було відкрито десятки пам’яток I тисячоліття.

Вчений досліджував проблеми походження та ранньої історії слов’ян, пам’ятки празько-корчацької та пеньківської культур, історію степового населення Східної Європи та його взаємозв’язків зі слов’янами. Приходнюк розробив хронологію і періодизацію пеньківської культури. Вперше продемонстрував, що в період раннього середньовіччя між осілим слов’янським населенням і тюрко-угорськими кочівниками не було постійної боротьби, вони цілком мирно співіснували.

Та найбільша праця, яка посідає особливе місце у житті археолога – дослідження Пастирського городища. На основі його досліджень було висунуто нову гіпотезу щодо заснування городища слов’янами-переселенцями з Подунав’я.

35 років видатний науковець очолював археологічні експедиції у Середньому Подністров’ї, у Середньому Подніпров’ї, у Південному Побужжі, у поріччі Сіверського Дінця (Пастирське, Городок, Устьє, Бакота, Сахнівка, Вільховчик, Будище, Сушки, Біляєвка, Кочубіївка, Богородичне, Каветчина). Опубліковані праці, а їх близько 200, були видані не лише в Україні, а й в Європі. Кожен із етапів його наукових досліджень завершувався виданням монографій:

  • Слов’яни на Поділлі VI-VII століття нашої ери;
  • Археологічні пам’ятки Середнього Придніпров’я VI-IX століття нашої ери;
  • Слов’янські поселення I століття нашої ери села Сокіл на Середньому Дністрі;
  • Пеньківська культура;
  • Гуни та протоболгари в Європі;
  • Степове населення України та східні слов’яни (друга половина I століття нашої ери).

Майже на смертному одрі, будучи невиліковно хворим, ослабленим, з останніх сил працював над своєю останньою монографією про Пастирське городище. Поспішав, бо знав, що жити йому лишалося недовго. За три дні до смерті останні рядки були дописані.

31 грудня 2004 року серце 64-річного вченого зупинилося назавжди.

Праці українського дослідника містять не лише публікації археологічних відкриттів, а й “ґрунтовне осмислення відкритих ним археологічних явищ та їх інтерпретацію в контексті європейської історії”. Його нові, але обґрунтовані висновки, швидко знаходили своїх послідовників. Олег Михайлович мав вагомий авторитет у наукових колах не тільки в Україні, а й поза її межами. Тому не дивно, що його праці входять до золотого фонду археології.

Його друг і перший учитель Винокур Іон Срульович виступаючи з промовою на роковинах по смерті Приходнюка сказав: “Це був мій перший і найталановитіший учень”.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.