Микола Боголюбов: “Наука – головна та єдина мета в моєму житті”

21 серпня 1909 року в родині Боголюбових народився хлопчик, який у майбутньому стане видатним українським математиком, фізиком-теоретиком. Започаткує наукові школи з нелінійної механіки й теоретичної фізики, в 1948-му отримає звання академіка Національної академії наук України, через п’ять років – академії наук СРСР. Його їм’я – Боголюбов Микола Миколайович.

Його батько викладав філософію в Нижньоновгородській духовній семінарії, мати – Ольга Миколаївна – музику. У рік коли народився Миколка, Боголюбов-старший став священником і разом із родиною переїхав до Ніжина. У тамтешньому Історико-філологічному інституті імені князя Безбородька працював професором богослов’я.

Саме батько займався освітою своїх синів, окрім Миколи був ще молодший Олексій. Він навчив їх основам письма та читання, а ще німецької. Трохи згодом додав французьку й англійську. Сам готував своїх дітей до вступу в гімназію.

У 1917-му Микола вступив до Першої Олександріївської гімназії в підготовчий клас, але не закінчив. На заваді стала революція та воєнні дії. Катедру богослов’я в Університеті святого Володимира, де працював батько, закрили, тому сім’я покинула Київ та переселилася в село Велика Круча на Полавщині. Там Боголюбов-старший став настоятелем місцевої церкви й отримав невеличкий приход.

Микола вступив до шостого класу сільської семирічки, саме тут він захопився математикою. Зі своїм учителем арифметики Павлом Аполлоновичем Ященко наввипередки вирішували математичні задачки. Алгебру викладав завідувач школи, геометрію – батько, який дістав підручник диференціального та інтегрального числення Гренвиля й сам почав вивчати математичний аналіз, пояснюючи його основи сину. Микола дуже швидко опанував науку, випередивши навіть батька в сприйнятті, аналізі матеріалу. Пізніше він говорив, що став ученим саме в селі Великій Кручі.

Читайте також: Георгій Вороний – математик, який випередив свій час на століття

У 1922-му родина повернулася до Києва, де Микола продовжив освоєння фізики та математики. Займався за найновітнішими посібниками того часу французьких й англійських авторів. Завдяки своїй наполегливості, він уже в 13 років вивчив університетський курс математики. Поглиблювати знання його відправили до академіка Дмитра Олександровича Гаве. З цього часу Микола розпочав спільну працю з Миколою Митрофановичем Криловим. Ця робота тривала 20 років і стала важливим внесоком у розвитку математики і механіки.

Коли Миколі виповнилося 15 – він написав свою першу наукову роботу “О поведении решений линейных дифференциальных уравнений на бесконечности”, і через рік став аспірантом Академії наук. У двадцять – отримав ступінь доктора математичних наук.

У 1925-му сім’я знову переїжджає, та цього разу Микола залишається в Києві. Займається дослідженням у галузі варіаційного числення, за що отримує престижну премію від Академії наук Болоньї.

У 30-х роках Боголюбов разом із Криловим опублікували працю “Нелінійна механіка”, у якій представили новий напрям у математиці. У 1936-му Микола Боголюбов став професором і завідувачем катедри математичної фізики в Київському державному університеті. Згодом був обраний член-кореспондентом АН УРСР.

У 1940 році, коли до України приєдналася північна Буковина, Миколу Миколайовича направили до Чернівців. Там він мав організувати в Чернівецькому університеті катедру з математики.

У період німецько-радянської війни, потрапив в евакуювцію до Уфи, де займався дослідженням статичної фізики. У 1947-му він став член-кореспондентом АН СРСР, а за рік – академіком АН УРСР. Потім – деканом мехмату Київського держуніверситету і завідуючим відділом теорії ймовірності в Інституті математики АН УРСР.

У 1948 році Микола очолював Теоретичний відділ в Інституті хімічної фізики АН СРСР, працював у Московському університеті, в інституті імені В. А. Стєклова, ще три роки провів у закритому інституті оборонного профілю в Арзамасі.

Коли в 1957 році створили міжнародний центр із дослідження ядерної фізики, Боголюбов став очільником лабораторії теоретичної фізики, а за десять років –директором цього інституту.

У 1966-го він створив і очолив Інститут теоретичної фізики АН УРСР у Києві. До 1988 року був членом Президії АН СРСР і академіком-секретарем Відділення математики АН СРСР.

Понад тридцять років він займався розробкою нового напряму – нелінійної механіки. Його праці з абстрактної теорії динамічних систем багато в чому випередили свій час, і тільки багато років по тому вони знайдуть своє застосування та будуть належно оцінені. Результати дослідження статистичної механіки лягли в основу сучасних методів вивчення систем великого числа частин.

Його квантово-польова теорія збурень отримала назву R-операції Боголюбова, сучасні дослідження опираються на його роботу в цій галузі.

Микола Миколайович був піонером у розвитку нового напрямку квантової механіки – розробив аксіоматичний метод побудови квантової теорії поля. Ідеї академіка в розробці принципових проблем квантової теорії поля та фізики елементарних частин посідають важливе місце в сучасній теоретичній фізиці. Завдяки дослідженням та висновкам вченого, сформувалися школи таких напрямків: у Києві – з фізики та нелінійної механіки, у Львові, Москві, Дубні – з теоретичної математики і математичної фізики. Його послідовники нині працюють у багатьох країнах світу.

У 1987 році в Трієсті вченою радою Міжнародного центру теоретичної фізики засновано премію імені Боголюбова, яку присуджують за видатні заслуги в справі розвитку наукових досліджень у галузі математики й фізики твердого тіла для вчених країн, що розвиваються.

Також премію імені Боголюбова започаткувала Національна академія наук України. У 1999-му Російська академія наук заснувала золоту медаль Боголюбова за дослідження в галузі математичної фізики і математики.

За свої досягненню у науці Микола Боголюбов отримав:

  • Сталінську премію (1947, 1953);
  • Ленінську премію (1958);
  • Хейнеманівську премію (1966);
  • отримав звання Заслужений діяч науки УРСР (1970);
  • Медаль Макса Планка (1973);
  • Державну премію СРСР (1984);
  • Золоту медаль імені Ломоносова АН СРСР (1985);
  • Медаль Поля Дірака (1992, посмертно).

У шлюбі Миколи Миколайовича Боголюбова з Євгенією Олександрівною Пірашковою народилися два сини, які пішли батьковим шляхом. Працюють у галузі математики й фізики, обидва мають професорські звання.

Помер Микола Боголюбов 13 лютого 1992 року. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Його праці належать до різних областей математики, математичної фізики, нелінійної механіки, статистичної фізики і кінетики, теорії надпровідності, квантової електродинаміки, квантової теорії поля, теорії елементарних частинок. У кожній з цих областей результати, отримані ученим – фундаментальні.

Читайте також: Микола Скліфосовський – людина-епоха вітчизняної медицини

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter