Першим у космосі був Радянський Союз – 4 жовтня 1957 року на орбіту Землі було успішно виведено штучний супутник. З цього моменту почались космічні перегони – інша наддержава, Сполучені Штати, не погодилась пасти задніх. Оскільки космічні технології давали змогу доставити ядерний заряд на їхню територію за лічені хвилини, американцям довелось терміново придумувати відповідь на потенційну загрозу. Американською відповіддю на радянський супутник став “Експлорер-1”, запущений через чотири місяці.

Під знаком цього протистояння космічні перегони тривали до розпаду СРСР у 1991 році. І після його краху Росія, як правонаступниця Країни Рад не хотіла визнавати очевидне – її епоха як наддержави загалом і космічної зокрема, закінчилась. Більше того – навіть зараз, коли всьому світу зрозуміло, що Москва давно втратила першість у цій гонці, внутрішньому російському споживачеві та “ватникам” пострадянського простору наполегливо розповідають про чергові “досягнення” російської космічної галузі та демонструють “гіперзвукові ракети на ядерному пальному”. Що ж відбувається насправді у космічній галузі? Хто виграє наразі у космічних перегонах?

Світ

Минулоріч у світі всього було здійснено 114 космічних запусків. Китай запустив 39 ракет; Сполучені Штати Америки – 34; Росія – 20. Аварій сталось всього дві – з російським “Союзом” та китайським “Чжуцюе-1”.

У США 21 запуск здійснила приватна компанія SpaceX Ілона Маска. За стартом ракети Falcon Heavy, на якій Маск відправив у космос електромобіль Tesla Roadster, спостерігав у прямому ефірі увесь світ.

Успіхи Маска стимулюють інших розробників: новозеландська Rocket Lab змогла почати серійний випуск легкої ракети Electron, яка піднімає не більше 225 кг, але вартість її запуску становить всього шість з половиною мільйонів доларів. Запуск Falcon’у, приміром, обходиться близько 90 мільйонів. До початку туристичних польотів у космос готуються компанії Blue Origin і Virgin Galactic.

Розвивається і безпілотна космонавтика: влітку минулого року японський апарат “Хаябуса-2” завершив багаторічний переліт до астероїда Рюгу та спустив на нього двох дослідницьких роботів. В серпні станція Parker Solar Probe відправилась до Сонця. У жовтні Європейське та Японське космічні агенства запустили на Меркурій апарат BepiColombo. Наприкінці листопада американська автоматична лабораторія InSight успішно сіла на поверхню Марсу. У грудні американо-канадський апарат Osiris-Rex досяг астероїда Бенну і почав його дослідження.

Росія

Росія нічим таким похвалитись не може. Хіба тим, що в джерелах електроживлення встановлених на одному з китайських апаратів, використовується російський плутоній. Що є досить сумнівним досягненням.

Єдине, що залишилось у Росії – пілотована космонавтика. Хоча після гучного скандалу з діркою у борту корабля “Союз МС-09” репутація російських спеціалістів цієї галузі значно знизилась. Дійсно – кому хочеться, заплативши за запуск кількадесят мільйонів доларів, виявити що ракета бракована? Та й не факт, що ті мільйони просто не згорять на старті. Заява гендиректора “Роскосмосу” Рогозіна про “диверсію в космосі” також не додала балів росіянам.

Та сама космічна дірка. Фото: НАСА

На цьому перелік негараздів не вичерпується: запуск модулю “Наука”, який почали будувати ще 1995-го, перенесено на 2020 рік. У Центрі підготовки космонавтів не працює гідродинамічна лабораторія – це значить, що вихід у відкритий космос відпрацьовувати ніде. Галузь стрясають скандали: триває розслідування навколо космічного кластера Сколково, ведеться справа про шахрайство в НВО імені Лавочкіна, заарештований підрядник будівництва космодрому Східний.

На тлі торішніх провалів має дивний вигляд поєднання впевненості в незамінності “Роскосмосу” з бажанням зробити галузь монопольною закритою організацією, недоступною для критики. Особливо якщо згадати, що сам Рогозін любить пожартувати над іноземними партнерами: то пропонує їм “доставляти своїх астронавтів на МКС за допомогою батута”, то обіцяє перевірити, чи були американці на Місяці. Тому перспективи російської галузі досить прогнозовані.

Україна

Україна успадкувала третину промислово-космічного потенціалу колишнього Радянського Союзу і вважається однією з шести провідних країн у цій галузі. Найголовнішими підприємствами є “Хартрон”, завод імені Макарова, “Київприлад”, та “Укркосмос”.

В основному Україна виробляє комплектуючі до іноземних ракет: “Antares” (США), Vega (ЄС), а також ракету-носій “Зеніт-3SLБ”. Ракета-носій Vega, для якої Україна виробляє двигуни четвертої ступені, має більше десятка бездоганних стартів. Щодо ракети “Зеніт” Ілон Маск у 2017 році сказав, що вона, “напевно, найкраща в світі після наших SpaceX”.

Після 1991 року Росія поступово і системно витісняла Україну з космічних проектів, тому війна 2014 року не стала катастрофою для ракетників – вони були готові повністю переорієнтуватись на Європу, країни Американських континентів та Азії. Але проблем у галузі вистачає. Вони не унікальні для нашої країни: відтік кадрів, низькі зарплати, старіння “мізків” галузі – інженерів-конструкторів. Перспектива не дуже надихає, попри досить високий попит на комплектуючі та двигуни українських виробників.

Галузь існує в основному за рахунок замовлень іноземців: за роки Незалежності 24 країни світу скористались послугами українських фахівців, щоб запустити півтори сотні ракет-носіїв та майже чотирьохсот космічних апаратів. Поки що рівень фінансування космічної діяльності України не дозволяє розгортати масштабніші проекти, ніж створення супутників і ракет-носіїв. Щодо перспектив нових польотів у космос, то вони, на жаль, не радують – єдиним космонавтом Незалежної України залишається Леонід Каденюк, який полетів у космос ще 1997 року на американському космічному кораблі.

На заваді розвитку українського космосу також стають корупція та розкрадання коштів. Днями НАБУ повідомило про викрадення у минулому році більше восьми мільйонів доларів, призначених для будівництва ракети заводом “Південмаш”. До шахрайської схеми причетний колишній гендиректор “Укркосмосу”. Як наслідок Україна так і не отримала Національної супутникової системи зв’язку та першого вітчизняного телекомунікаційного супутника “Либідь”. У такій ситуації про масштабні проекти та можливість реальної конкуренції не те що з провідними космічними державами, а навіть з Росією можна навіть не мріяти.

Китай чи Сполучені Штати?

Про Росію, попри її два десятки космічних запусків у минулому році, у середовищі експертів говорять, як про минуле. Те, що їй вдається у космічних програмах, пояснюють інерцією від минулих напрацювань. Розвитку не прогнозує ніхто.

Безумовними лідерами є Сполучені Штати Америки та Китай. І подальше суперництво за першість в космосі саме за ними. Обидві країни мають потужну економіку та потенціал у ракетно-космічній галузі і потребують її розвитку, насамперед, для оборони. Адже ні для кого не є секретом, що ракети – це найефективніший спосіб доставити ядерну боєголовку у будь-яку точку світу. І, попри комерційні запуски, основним замовником у ракетно-космічних програмах залишаються військові.

США та КНР входять у фазу протистояння за світову гегемонію. Обидві країни мають потужні військові бюджети і змогу витрачати величезні суми на оборонку, зокрема і на військово-космічні програми. Росія у цій гонці давно і безнадійно програла. Що стосується України – ми маємо шанс на цьому всьому заробити, адже можемо виконувати роботи і поставляти технології та комплектуючі для обох країн. Як і для Європи, Азії та Південної Америки.


Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.