Вісім років тому, 11 березня 2011 року, Першу Фукусімську атомну електростанцію накрила руйнівна хвиля цунамі. В результаті стихійного лиха спрацював аварійний захист, який вимкнув три енергоблоки. 

Наступного дня, 12 березня, вибухнув перший енергоблок АЕС. 14 березня один за одним відбулось два вибухи на третьому енергоблоці станції внаслідок скупчення водню під дахом реактора. 15 березня загорівся та вибухнув другий енергоблок. Через кілька днів аварію було локалізовано, але населення у двадцятикілометровій зоні навколо станції довелось відселити.

26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській АЕС, наслідком якої стало відселення людей з тридцятикілометрової зони, а природі було завдано непоправної шкоди. Про наслідки аварії науковці сперечаються дотепер.

28 березня 1979 на атомній станції Три-Майл-Айленд сталася найважча ядерна аварія в історії США, в ході її була серйозно пошкоджена активна зона реактора, частина ядерного палива розплавилася. Роботи з усунення наслідків аварії були розпочаті в серпні 1979 року і офіційно завершені лише в грудні 1993 року. Вони обійшлися в 975 мільйонів доларів.

Ці три аварії на атомних електростанціях вважаються найважчими у світі. Три-Майл-Айленд, Чорнобиль та Фукусіма примусили багатьох переглянути постулат про ядерну енергію як найдешевшу та найбезпечнішу.

Аварія на Фукусімі в черговий раз викликала масові протести противників ядерної енергетики. Навіть її прихильники схилялись до висновку, що аварія була черговим доказом того, що домінуюча форма ядерного реактора, який охолоджується водою, помилкова. Вони закликали до радикальної зміни типів реакторів, щоб зробити технологію безпечнішою.

Учені прогнозували катастрофічні наслідки для здоров’я людей та величезний сплеск смертності внаслідок викидів радіації у повітря. Але, як свідчать нові дослідження, прогнози щодо постраждалих внаслідок ядерних аварій були помилковими. Учені дійшли шокуючого висновку: радіація з Чорнобиля вбила всього близько двохсот людей, радіація з Фукусіми та Три-Майл-Айленду не вбила взагалі нікого.

Іншими словами, головний урок, який слід винести з найгірших ядерних аварій, полягає в тому, що ядерна енергія завжди була за своєю природою безпечною.

Правда про безпеку атомної енергетики настільки шокує, що варто придивитися до найгірших аварій, пише Forbes. Автор дослідження посилається на статистичні дані, які свідчать – за кількістю жертв аварії на ядерних станціях не є ні страшними, ні винятковими. На його думку, наслідки аварій значно гіпертрофовано через страх людей перед радіацією та нерозумінням її впливу на людський організм.

Чорнобиль не лише найтяжча ядерна аварія в історії, але і найгірша з можливих ядерних катастроф. Двадцять вісім пожежників загинули у перші дні пожежі на станції. Хоча смерть будь-якого пожежника трагічна, варто поглянути на це число в порівнянні, пише видання. Вісімдесят шість пожежників загинули в США у 2018 році, і 343 пожежників загинули під час терористичних атак 11 вересня 2001 року.

Що стосується раку, то ВООЗ прогнозує, що до 2065 року може бути 16 000 випадків раку щитовидної залози внаслідок аварії на ЧАЕС; до теперішнього часу таких випадків зафіксовано близько шести тисяч. Але, оскільки смертність від раку щитовидної залози складає всього один відсоток, то очікувана смертність не перевищить 160 осіб.

Підтримка ідеї про те, що радіація нешкідлива у низьких дозах, пояснюється тим фактом, що люди, які живуть в місцях з більш високим фоновим випромінюванням, таких як Колорадо у США, не страждають підвищеним рівнем захворюваності на рак. Насправді, жителі Колорадо, де радіація вища через високі концентрації урану в землі, мають одні з найнижчих показників захворюваності на рак в США, стверджує The Сolorado Sun.

Навіть відносно високі дози радіації завдають набагато меншої шкоди, ніж думає більшість людей. Ретельні, масштабні та довгострокові дослідження тих, хто вижив після атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі, пропонують переконливу демонстрацію цього факту. Рівень захворюваності на рак був всього на 10 відсотків вищим серед тих, хто вижив, а більшість з них взагалі ніколи не хворіли на рак. Навіть у тих, хто отримав дозу в 1000 разів вищу сьогоднішньої межі безпеки, життя скоротилось в середньому всього на 16 місяців.

Найгірші аварії в атомній енергетиці показують, що технологія завжди була безпечною з тієї ж самої внутрішньої причини, з якої вона завжди справляла незначний вплив на навколишнє середовище: висока щільність енергії її палива. Розщеплення атомів для створення тепла, а не розщеплення хімічних зв’язків через вогонь, вимагає мізерних кількостей палива. Коли відбувається найгірше і паливо плавиться внаслідок виходу з-під контролю ядерної реакції, кількість твердих частинок, які виходять з установки, є незначними на відміну від вогненних вибухів викопного палива і щоденного викиду твердих частинок з енергетичних установок, що працюють на традиційних вуглеводнях, автомобілів і електростанцій, які вбивають близько семи мільйонів людей на рік.

Найгіршою енергетичною аварією всіх часів був обвал гідроелектростанції Баньцяо в Китаї в 1975 році. Тоді загинуло від 170 000 до 230 000 чоловік.

Якщо врахувати всі ці фактори і створити математичну модель, то виявиться, що ядерна енергія врятувала щонайменше два мільйони життів станом на сьогоднішній день, через відсутність викидів від спалювання біомаси і викопного палива. Заміна або відмова від будівництва атомних станцій призводить до більшої кількості смертей.

Насправді немає ніяких доказів того, що низький рівень радіації завдає шкоди людям, але замість того, щоб говорити про це прямо, вчені в минулому часто приховували правду через помилкове розуміння наслідків ядерних аварій.

Найбільші втрат завдають якраз респіраторні захворювання, такі як емфізема і астма, внаслідок забруднення повітря “традиційними” продуктами від згоряння вуглеводнів та викидами промислових підприємств. Жертвами стають насамперед діти, люди похилого віку, хворі і бідні, які, як правило, живуть в найбільш забруднених районах міст.

Також ясно, що люди переносять занепокоєння про інші речі на ядерні аварії. З глибоких якісних досліджень, проведених в 1970-х роках, стало відомо, що молоді люди на початку цього десятиліття переносили страхи перед ядерними бомбами на всі інші ядерні установки.

Атомні станції розглядаються як маленькі бомби, а ядерні аварії – як маленькі атомні вибухи, що супроводжуються випаданням радіоактивних осадів. Правда є більш обнадійливою. Радіоактивні тверді частинки, які викидаються в атмосферу внаслідок аварій, не такі вже й небезпечні, тому що їх не так вже й багато.

Але інший урок полягає в тому, що люди ніколи не контролюють свої власні технології. Якби людство було в змозі робити це, то ніхто не помер би від вибухів трубопроводів природного газу, авіакатастроф або зруйнованих гідроелектростанцій.

Питання не в тому, як люди можуть досягти абсолютного рівня майстерності в контролі над власними технологіями, оскільки це неможливо, а в тому, які пристрої, в кінцевому рахунку, діють найефективніше і з найменшою шкодою. За цим показником ядерна енергетика завжди була, по суті, найбезпечнішим джерелом енергії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.