Владлен Мараєв
Кандидат історичних наук

Владлен Мараєв. Як українську компартію у Москві створювали

Владлен Мараєв. Як українську компартію у Москві створювали. Фото: texty.org.ua

Цими днями минає сто років відтоді, як більшовики створили українську компартію. Власне, первісна її назва – Комуністична партія (більшовиків) України. Характерно, що заснування відбулося в Москві, столиці Радянської Росії. Адже з України більшовиків було вигнано внаслідок наступу німецьких, австро-угорських і українських військ.

Рятуючись втечею з України, більшовики ще у квітні 1918 року зібралися на нараду в Таганрозі, де й вирішили створити КП(б)У. Але остаточне оформлення партії відбулося саме в Москві, на І з’їзді, що тривав з 5 до 12 липня. Хоча навіть самі “батьки-засновники” КП(б)У визнавали, що з’їзд зібрався нелегально, после полного разгрома наших партийных организаций на Украине… [от которых] не осталось камня на камне.

В радянській літературі (наприклад, “Історії Української РСР”, том 6) із гордістю вказували, що роботою з’їзду фактично керував Володимир Ульянов-Ленін. Просто підкреслимо цей факт: лідер більшовицької Росії в столиці своєї держави керував створенням партії для України, територію якої більшовики на той момент не контролювали. І все це тоді, як за умовами Брест-Литовського мирного договору від 3 березня 1918 року більшовицька Росія не мала права втручатися у внутрішні справи України.

За більшовицькими даними, в роботі І з’їзду КП(б)У взяли участь 65 делегатів з ухвальним і 147 делегатів з дорадчим голосом. Загалом на момент створення партія налічувала 4364 члени (на приблизно 30 мільйонів населення України – і це без урахування земель у складі Австро-Угорщини). З-поміж них українців за походженням налічувалося… близько 3 %. Абсолютну більшість становили росіяни і євреї.

На з’їзді ухвалили низку резолюцій. Насамперед, основним завданням партії визначили організацію збройного повстання в Україні проти режиму Гетьмана Скоропадського. Повстання мало відбуватися під гаслом “необмеженої влади Рад, як диктатури робітників, підтриманої біднішими селянами”. Все у відповідності до ленінської концепції революції. Тож новостворена партія цілком відверто ставила за мету повалення наявного політичного й суспільного ладу в Україні.

Далі – більше. В резолюції про відносини України та Росії мовилося: “Завданням нашої партії на Україні є… боротися за революційне об’єднання України з Росією на засадах пролетарського централізму в межах Російської Радянської Соціалістичної Республіки, на шляху до утворення всесвітньої пролетарської комуни”. І ніякої окремої України. Хоча ще півроку тому Ленін і Троцький, принаймні на словах, визнавали право України цілковито відокремитися від Росії.

Владлен Мараєв. Агресія проти України: як це починалося століття тому

Та й власне КП(б)У від самого початку була не самостійною партією. Перший же з’їзд постановив вважати її складовою Російської комуністичної партії (більшовиків), зі збереженням автономії лише “в місцевих питаннях”. Слід зауважити, що один з організаторів з’їзду Микола Скрипник активно обстоював ідею окремої, організаційно самостійної компартії України. Але він та його прихильники опинилися в меншості.

На завершення з’їзд обрав керівництво партії – секретаря і Центральний комітет. Секретарем (тоді ще без приставки “перший”) став син російського дворянина і заможного цукрозаводчика Георгій П’ятаков. Нагадаємо нашим читачам, що Ленін також походив із дворянської родини і був сином дійсного статського радника (цивільний чин, еквівалентний генерал-майору і контр-адміралу). Таких керманичів мала “партія робітників і селян”.

Перший склад ЦК КП(б)У, фото 12-ти із 21-го учасника. Джерело: jnsm.com.u

До першого складу ЦК КП(б)У увійшли 15 членів і 6 кандидатів у члени. За національним складом розподіл виявився таким: 9 євреїв, 5 росіян, 4 українці, 1 грузин, 1 німець і 1 поляк. Ситуація вельми промовиста. Порівняймо її, наприклад, з принципом комплектування Української Центральної Ради – там місця отримували представники всіх націй відповідно до відсотку їхньої чисельності серед населення України. Проте для більшовиків, чимало з яких тоді ще вірили в ідеї пролетарського інтернаціоналізму і світової революції, такі “дрібниці” нічого не важили.

Як склалися подальші долі учасників першого складу ЦК КП(б)У? Ця історія також надзвичайно показова. Двадцять одна особа. Четверо (Ісаак Крейсберг, Шулим Грузман, Пінхус Ровнер і Петро Слинько) загинули протягом 1919 року він рук військовиків УНР, білогвардійців або українських повстанців. Троє (Юрій Лутовінов, Микола Скрипник і Ян Гамарник) наклали на себе руки в 1924, 1933 і 1937 роках відповідно. Одинадцятеро – більше половини! – були репресовані й загинули протягом 1937–1939 років (Георгій П’ятаков, Еммануїл Квірінг, Дмитро Лебідь, Леонід Тарський (Соколовський), Михайло Майоров (Біберман), Іван Амосов, Володимир Затонський, Яків Яковлєв (Епштейн), Андрій Бубнов, Лаврентій Картвелішвілі, Станіслав Косіор). Дивом пережили сталінські табори Рафаїл Фарбман (23 роки ув’язнення) і Панас Буценко (18 років ув’язнення). Лише одному (Ісаакові Шварцу) пощастило уникнути репресій.

Система безжально винищувала тих, хто її створив і хто їй служив.

Кузнецовський корпус Московського архітектурного інституту (вулиця Рождественка, 11), де в липні 1918 року відбувся І з’їзд КП(б)У. Фото: porusski.me

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.