Рестарт: як живуть міські бібліотеки сьогодні

Публічна бібліотека ім. Лесі Українки. Фото: Український інтерес / Юрій Шкода

Бібліотека – це місце не тільки пошуку відповідей, а й запитань. Кажуть, що з розвитком технологій та зміною джерел інформації, бібліотеки перетворилися на збірню для книжок та видань. Ба більше, що вони скоро взагалі зникнуть. Проте досвід показує, що цей освітній заклад не втрачає своєї актуальності та популярності. Про новий формат, перехід на е-систему та про е-бібліотеку “Українському інтересу” розповіла директорка Публічної бібліотеки імені Лесі Українки Ольга Романюк.

Ззовні – це звичайна бібліотека, одна із трьох, що утримується за кошти міського бюджету. А ще у Києві 10 централізованих бібліотечних систем, які фінансуються з районного бюджету. Біля входу теплі спогади дитинства огортають зсередини. Пригадується той специфічний запах книжок, стелажі і картотеки рядами. Але навіть на вході ми помічаємо зміни – висить аркуш з QR-кодом. Стало цікаво – скануємо. За мить на нашому смартфоні з’являється інформація про нові надходження у бібліотеку. Така ж наліпка є у холі, через яку можна потрапити на сайт бібліотеки.

Пані Ольга розповідає – нещодавно біля рецепції встановили інфобокс із сенсорним екраном. Це зона самообслуговування, якою може скористатися будь-хто, навіть без читацького квитка. Користувач може ввести у пошукове вікно назву потрібної книжки, статті чи монографії, і знайти у системі відповідний перелік статей та книжок. Розповімо про це детальніше.

Програма для пошуку – переваги та недоліки

“Ми почали впроваджувати нові інформаційні технології для бібліотек з 1992-го року. Написали проект на отримання гранту від фонду “Відродження” і  отримали 25 тисяч доларів на придбання бібліотечно-інформаційної системи. Вивчили ринок і зупинилися у виборі на програмі “ALEPH” фірми “EхLibris” (Ізраїль). До неї ми придбали ще 23 ліцензії. Щоб програма працювала коректно, її потрібно періодично оновлювати. На це щороку потрібна певна сума коштів, яку не завжди можуть виділити з міського бюджету”, – розповідає директорка.

Проблема також полягає у тому, що ліцензії “ALEPH” – задоволення не з дешевих. Тому для інших публічних бібліотек міста придбали дешевшу систему російського виробника. Але з огляду на сучасну політичну ситуацію, її впровадження залишилося без фінансової підтримки. Вітчизняне ж програмне забезпечення для бібліотек є надто слабке і потребує великих коштів для удосконалення.

Тому в Україні не існує єдиною електронної мережі бібліотек, а такого виду “комунікація” дуже потрібна. Щоб зрозуміти, чи є книжка “на полиці” чи видана читачу, бібліотекарі з “Лесі Українки” уточнюють у колег з інших філій у телефонному режимі чи за допомогою e-mail.

“Відсутністю єдиної бази користувачів часто користуються недоброчесні відвідувачі, адже працівники з одного району не можуть перепровірити по запису, чи не є новий користувач бібліотеки боржником в іншій”, – зазначила директорка.

Сьогодні електронний каталог бібліотеки становить близько 540 тисяч записів, і цей показник постійно зростає.

Ольга Романюк – директорка бібліотеки. Фото: Український інтерес / Юрій Шкода

Е-пошук. Таємниці бібліотекаря

Раніше, щоб знайти потрібну книжку у бібліотеці, потрібно було туди фізично прийти. Зараз це можна зробити і з домашнього ноутбуку. Система дуже проста: заходите на сайт Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки в “Електронний каталог”, далі – у “Пошук”.

Пошук є простий і розширений, з різними критеріями: “всі поля”, “назва”, “автор”, “видавництво”, “ключові слова”, тощо. У пошуку можна побачити, у якій з бібліотек є та чи інша книжка. Водночас, чи стоїть вона на полиці чи вже видана користувачу, система не визначає. Наразі “е-комунікація” встановлена між Центральною районною бібліотекою ім. Ф.М. Достоєвського і Публічною бібліотекою ім. Лесі Українки. Тобто ваш абонентський квиток діє в обох бібліотеках.

“Якщо у нас немає якоїсь книжки, але вона є в іншій бібліотеці, то користувач може сам поїхати і забрати її”, – розповідають бібліотекарі. Але перед тим, завжди у телефонному режимі уточнюється, чи є книжка “на полиці”. Або ж користувач може зачекати день-два, поки співробітник бібліотеки не поїде і не привезе потрібну книжку.

Пластиковий читацький квиток за 5 хвилин

“Користувач, який зареєстрований у нашій бібліотеці, має свій пластиковий читацький квиток зі штрих-кодом і паролем. В особистому кабінеті він може бачити записи в його читацькому формулярі, може знайти книжку і термін, до якої дати вона видана. Також може стати в е-чергу за нею”, – розповіла пані Ольга.

Коли книжку повертають, то бібліотекар бачить, що її вже забронювали. Розсилкою по електронній пошті чи номеру телефону читача повідомляють про наявність книжки.

Ми вирішили на собі перевірити, як триває процедура оформлення е-квитка. Це зайняло у нас не більше п’яти хвилин. У залі видачі та повернення книжок є фотоапарат, який приєднаний до ПК. Користувач сідає на стілець, де йому на місці роблять фото. Далі заповнюють анкету з персональними даними і за декілька хвилин на руках вже пластикова картка користувача. Коштує вона тривіальні 18 гривень і діє пожиттєво.

Електронна бібліотека

“Бібліотека у всі часи, у всіх країнах створювалася для того, щоб людина, яка немає грошей купити книжку, передплатити періодичне видання, все ж мала доступ до інформації. Кожна демократична держава дбає, щоб інтелектуальний рівень її нації зростав. На цьому ґрунтується її добробут, економіка і розвиток. Якщо частина населення не може скористатися якимись базами, треба створити інституцію, яка б за фінансування держави робила це можливим. У наш час джерела інформації змінилися – інтернет, електронна книжка, смартфон. Бібліотека теж частково змінює формат”, – зазначила директорка.

Перші спроби оцифрування книжок у бібліотеці ім. Лесі Українки робили ще у 90-х роках, але оскільки сканери тоді були дефіцитом, то видання передруковували вручну. “Перші видання оцифровували звичайним планшетним сканером, зберігали у PDF, і опубліковували на сайті бібліотеки. Деякі автори самі пропонували електронну версію”, – розповідає з посмішкою пані Ольга.

Зараз в електронній бібліотеці близько 600 примірників. Є тут особисті листи Лесі Українки, твори Володимира Винниченка, оригінал “Слова о полку Ігоревім”, книжки з приватної колекції майстра балету Сержа Лифаря та інші.

Відповідно до законодавства України можна публікувати матеріали зі згоди автора, або ж, якщо авторське право закінчилося. Це близько 70 років після його смерті. Проте в Україні є дуже поширеним електронне піратство. Зловмисники створюють сайти, на які завантажують книжки “у вільному доступі” і наживаються за чужий кошт. Пані Ольга навела приклад Німеччини, де за Wi-Fi адресою кіберполіція вираховує зловмисника, який виклав у вільний доступ чужий матеріал і присилає на його рахунок величезний штраф. В Україні ж система покарань не діє. Тому ми радимо користуватися достовірними джерелами і підтримувати автора, а не “пірата”.

Бібліотека мрії

У Данії є містечко Хйорринг, у якому проживає близько 25 тисяч мешканців. Попри це у ньому є споруда, якою пишаються не тільки містяни, а й усе королівство. Це публічна бібліотека, про яку мріють багато київських бібліотекарів.

Все починається з червоної доріжки, яка веде до єдиного довідкового столу. І це буде чи не єдиний працівник на усю бібліотеку, бо система її – автоматизована. За легкими підказками на електронному табло можна самостійно стати користувачем бібліотеки. Є тут зона “V.I.P” – Very Important Parents, у якій презентовані корисні видання для батьків. Або ж кав’ярня для тих, хто любить почитати книжку за чашкою кави.

Є декілька наочних інсталяцій, як от книжки за ґратами, які пропагують насильство та агресію. Є зони, де інформація стає не лише друкованою, а й візуально чи аудіальною. Вдягаєш навушники і слухаєш про культури різних країн.

Бібліотека – це збірня книжок? Помиляєтеся. Бо у цій бібліотеці є зони з фільмами, музикою, коміксами, комп’ютерами з доступом до інтернету, місцями для спілкування. Є навіть дитяча гірка, і величезна рожева крапля, на яку можна лягти. Інколи книжки так стомлюють. Окрім цього є величезна конференц-зала із проекторами та екранами.

Діти можуть перевдягнутися в образи улюблених героїв чи пограти в LEGO. Для юних мрійників є можливість побувати в образах улюблених літературних героїв, перевдягнувшись у костюми. Є закриті кабінки, де маленькі читачі на камеру розповідають про враження від книжки.

Не менш захоплюючим є досвід Литви, де у 2016 році після восьмирічної реконструкції відкрилася Національна бібліотека імені Мартінаса Маживдаса. І за цей період вона розширилася вдвічі. У структурі бібліотеки – кіно і конференц-зали, телевізійна та студія звукозапису, музичні та художні простори, науково-дослідний центр “Judaica”, центр дитячої творчості.

Безперечно, бібліотекам в Україні вдається створити і запровадити щось якісно нове: е-пошук, е-квиток, е-бібліотеку. Але через годинні переконання, ламання бюрократичної системи і особисту наполегливість самих бібліотекарів. Як видно із закордонного досвіду, майбутнє у бібліотек справді є.

Катя Пташка, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.