Перше квітня досить незвичайне свято, багато хто полюбляє його. Сьогодні можна жартувати і розігрувати всіх. Хтось 1 квітня називає Днем сміху. Італійці, наприклад, 1 квітня називають Днем дурнів, шотландці – Днем зозуль, а японці – Днем ляльок. В Україні День дурня теж користується величезною популярністю.

Українці здавна не лише боролися за волю і перемогу, а розвивали критичне світосприйняття. А жарти, до речі, добре розкривають вдачу людей. Про це сказав славетний давньогрецький філософ і історик Плутарх. У своєму життєписі Олександра Македонського він писав: “Часто… слово чи жарт краще розкривають вдачу людини, ніж битви”.

Секрет незгасаючого інтересу до гуморески у тому, що наш народ дуже полюбляє сміх. Саме гуморески вселяють у душу читачів непогасний оптимізм, впевненість у тому, стане могутньою і красивою.

Науковці відзначають, що з давніх часів і до сьогодення гумор у житті людини має велике значення. Адже сміх підіймає того, хто сміється, над об’єктом сміху. Сміх над собою підіймає людину над самим собою. Він виявляє силу людської особистості за всієї її слабкості. Це ж стосується й особистості цілого народу.

Усмішка – засіб релаксації людини. Вона притягує позитивну енергію. Усміхаючись, українець несе в собі зародження національного сміху. Микола Костомаров писав: “Загальні страждання народу, тяжке лихоліття, які мусили українці виносити на своїх плечах, часта потреба самопожертви, нетривкість хатнього доброту, необхідність рвати раз у раз родинні й громадські зв’язки – виховали цьому народосвідомість мізерії життя, погорду до земного щастя, насмішкуватий погляд на всі зміни”.

“Український інтерес” підготував для вас добірку українських народних гуморесок:

Розумний син

Повернувся парубок з гулянки пізно додому, засвітив свічку, сів біля столу та й задумався. Так він сидів, аж поки догоріла свічка. Мати побачила це й засвітила ще одну – може ж таки, син щось добре надумає. Же й розвиднілось. А він усе сидить та думає.

– Про що ж ти, синку, думав цілісіньку ніч? – питає мати

– А де будуть наші горобці ховатися, коли клуня згорить, – відповів син.

На смертній постелі

Корчмар захворів і на смертній постелі кличе до себе жінку

– Ти моя дорога жоно!

– А що хочеш, мій любий?

– Ти вберися у найдорожче і найкраще шовкове вбрання, навішай на себе намиста, золоті перстені, заушниці, зап’ясники та всякі перла і сідай біля мене на ліжко.

– Мій дорогий! Де мені тепер у голові до модерних уборів, коли ти дуже хворий.

– Ти, моє золото, зроби мені передсмертну волю, – просив її чоловік.

Жона вбралася й сіла біля хворого на край ліжка.

– Ну і що хочеш?

– Видиш, моя жоно, як ти прегарно виглядаєш і як я нужденно, а тепер має прийти ангел смерті, то, може, йому ти ліпше сподобаєшся…

Тільки в голову не бий

Була велика буря. Ллявся дощ і страшно били громи. Циган прибіг до копиці, запхав голову в сіно і примовляє:

– Боже, боже! Бий, куди хочеш, тільки в голову не вдар!

За копицею сидів чоловік, вислухав це, взяв палку і добре потяг цигана іззаду.

А циган: “Ой, богочку, я лише пофіглював, а ти вже мене й вислухав!”

Відповіла

Сидить одного разу бідна дівчина в чайній і їсть обід. Аж заходить великий прерозумний панисько і позіхнув на весь рот, навіть не закривши його.

– Ой, паноньку, ви ще й мене з’їсте, – сказала жартуючи дівчина.

– Я телятини не їм! – гордо відповів панок.

– Йой, я й забула, що осли тільки сіно їдять, – відповіла, всміхнувшись, дівчина.

Як селянин поміщицю частував

В одному селі жила поміщиця. В неї був маєток, яким управляв німець-управитель. Бариня дома ніколи не сиділа. Ото все ходить по селу, заходить до кожного селянина у хату і пробує, чи доброго борщу або картоплі наварила хазяйка.

Одного разу вона зайшла до селянина, а він саме товк качалкою картоплю для свині. Бариня не поздоровкалась, нічого нікому не сказала і мерщій до картоплі та в рот. Покуштувала і почала плюватися:

– Ти що погану картоплю вариш? – присікалась вона до селянина.

А він їй відповідає:

– Та чого ви, бариня, угощайтесь, свиням хватить, хватить і вам!

Співак

Прийшла баба до церкви, а дяк співає “Іже херувиме”. Слухає баба, слухає, та як заплаче…

Дяк глипнув на неї та й далі співає. Але та баба ще гірше плаче.

Кличе її дяк до себе та й питається:

– Чом ви так, сусідко, плачете?

– Ей, я мала козу та й вовк роздер. А як її роздирав, то коза просилася в нього таким голосом, як ваш. А я собі пригадала тепер, та й мені жаль зробилося!

Важкий кошик

Одружився ревнивий хлопець і вирішив, що дружину (для певності) краще з собою всюди носити. Виплів кошик, посадив у нього дружину і куди не йде – кошик на плечах несе.

Пройшло років п’ятнадцять. Пішов він у ліс, втомився, сів на пень відпочити, а кошик поставив перед собою.

Глядь у кошик, а там з дружиною сусід сидить.

Бабські мрії

Вийшла баба на базар, винесла глек молока і поставила, сама сіла біля нього і розмірковує:

– Коли б мені це молоко продати, та купить курча… Курча виросте, нанесе яєчок та вилупить курчат, а ті курчата поростуть та будуть великими курми, ще більше нанесуть яєць, то я всіх посаджаю, щоб і вони налупили багато курчат, тоді я їх вигодую і продам, куплю свинку, свинка наведе поросят, поросята поростуть великими та ще і ті понаводять. Тоді я продам, куплю собі корову, корова приведе теля, те теля виросте та ще приведе, а корова знов же приведе. Розведу я багато скотини, скотину продам, почну купляти коней, куплю собі бричку; потім прислуг собі понаймаю, буду баринею, діло!

Догадливий

Приїхав чоловік на ярмарок, а хліба забув узяти з дому.
Купив калач, з’їв – мало. Купив другий – ще хочеться. Купив третій – усе голодний. Тоді він за останню копійку взяв у перекупки бублика і, як його з’їв, почув, що наївся. Сидить чоловік на возі та й дума: “Три калачі з’їв, усе голодний був, а одним бубликом наївся. Зле я зробив, що не з бублика почав”.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.