Ірина Кримська-Лузанчук. Малинські артефакти розкривають секрети

Ірина Кримська-Лузанчук. Малинські артефакти розкривають секрети

Щойно цього тижня розпочалися археологічні розкопки на території древнього Малинського городища, але вже є цікаві новини, походження яких проте сягає глибокої і сивої давнини.

Але перш ніж ці новини дістануться ваших вух, хочу оголосити про цікаву дату. Цьогоріч виповнюється 140 років від початку археологічного інтересу вчених до таємниць, що ховає у собі древня малинська земля. Ось оця нічим ніби не примітна територія, зі сторони Ірші — мальовниче узвишшя, обмежене стрімким урвищем, і є носієм розгадок (можливо, виявиться згодом, сенсаційних) для історичних загадок.

Не можна сказати, що до древлянських міст вчені не проявляли інтересу. Проте Малин виходив на світло час від часу ненадовго, більше часу перебуваючи у тіні. Якось у цьому сенсі більше пощастило Житомиру, Коростеню — як древлянській столиці.

Малинські артефакти чекали на свій час. І дочекалися. Спочатку ми дізналися, що на території, яка, за всіма розрахунками та гіпотезами, була древнім городищем, знайдені фрагменти керамічного посуду та знарядь праці 6-7 століть.

Це викликало у вчених і радість, і легке ошелешення. Адже докази про існування дуже древнього поселення вже автоматично роблять Малин старішим від Коростеня, по-перше. А по-друге, ці докази дивним чином опиняються у верхньому пласті розкопу — над більш ближчими до нас за вмістом артефактів пластами.

Як так може бути, що фрагменти предметів побуту і господарства 6-7 століть опинилися над артефактами, що походять із 12-14 століть?

Річ у тім, що власники садиби і старого будинку (відомі меценати Гіжицькі, чиїм іменем віднедавна названа одна з нових вулиць Малина) ненавмисне, мабуть, “розрізали”, перекопали доволі чималу частину цього древнього городища. У процесі господарських робіт пагорб ніби розрізаний навпіл, а викопаний з кількаметрової глибини грунт був насипаний поруч на верхні шари грунту. Так виник парадокс залягання артефактів 6-7 століття поверх артефактів більш пізнього періоду, які проте для нас не менш древні і не менш цікаві.

Дім Гіжицьких (сучасний стан). Фото надане автором

Цікавістю щодо таємниць Малинського городища був кликаний сюди з метою докопатися до істини в прямісінькому розумінні цього слова київський професор В. Б. Антонович. Саме його розкопки дозволяють сьогодні заявляти про 140-річний ювілей з відліком від перших археологічних досліджень на території древнього міста (паралельно велися розкопки і в Коростені).

Фото надане автором

Під час цих досліджень був, очевидно, з прикладною метою виконаний малюнок з краєвидом даної частини Малина з боку Ірші (документ знайдено в архіві Антоновича). На малюнку гарно видно будинок Гіжицьких (зараз у старій будівлі знаходиться кілька помешкань малинчан). Зображення демонструє між пагорбами присутність дороги, яка переходить на інший бік річки, млин (передній план малюнка) на протилежному боці Ірші і навіть метушню зайнятих сільськогосподарськими роботами людей на пагорбі ліворуч та рух гужового транспорту дорогою та поблизу млина.

І хоча малюнок не розповідає безпосередньо про археологічні знахідки доби древнього Малина, проте детально передає антураж часу, в якому тривали археологічні дослідження, ініційовані київським вченим.

Археологічний інтерес до таємниць глибокої малинської давнини виник потім у 1940 році і пізніше — після другої світової війни. Саме у цей період академік Третьяков додумався до причини залягання старіших артефактів над умовно кажучи молодшими.

Згодом археологічні акценти значимості змістилися у бік Коростеня та Житомира. Кажучи мовою ідеологічних мотивацій радянської доби, не можна було дозволити якомусь райцентру Малину виявитися древнішому від Житомира — має ж бути якась “субординація” для обласного і районного центру. Та і вважалося, що Коростень більш вартий уваги археологів, бо ж  — столиця древлян!

Звичайно, всі ці факти досліджень грунтових глибин історії Малина й історії як такої не були б мені відомі без ретроспективного уявного екскурсу, поданого мені нашими вченими, яким нині не байдужа історія древнього (древлянського) міста, яка здатна забарвити новими відкриттями білі до цього часу плями історії.

Перебуваючи на місці розкопок 4-6 червня, я слухала багаті на інформацію діалоги істориків Василя Тимошенка та Володимира Студінського з нечастими репліками археолога Андрія Петраускаса, який прийняв естафету від своїх колег, що шукали тут відповіді на важливі питання у минулому і позаминулому століттях.

Я спостерігала парадоксальну у всіх відношеннях картину. По-перше, як пожартував перший міський голова новітнього часу незалежної України та вчений історик в одній особі Володимир Студінський, навряд чи часто можна побачити на кількох квадратних метрах одночасно під час розкопок товариство із трьох вчених. Двоє із них — кандидати історичних наук Андрій Петраускас та Василь Тимошенко, третій — доктор історичних та кандидат економічних наук Володимир Студінський.

По-друге, обидва кандидати історичних наук займалися безпосередньо розкопками, не зважаючи на аномальну спеку початку літа.

Звичайно, є допомога від учнівської молоді коледжу, територія якого поруч, та малинських школярів, яких сюди кличе жвава підліткова зацікавленість. І хоча ніхто не сміє тривалий час задіювати участь дітей в розкопах, проте їх хоча і мала допомога є дійсно суттєвою.

За ці дні ведення розкопок вже почали траплятися дивовижні відкриття. З фотографії, зробленої Андрієм Петраускасом, видно, що на цьому місці було помешкання з пічкою, яку добре видно на знімку. На даний момент пічка розібрана і досліджена. І то не просто так!

В неї, як з’ясувалося, під час зведення (мурування) господарем чи майстром були закладені, з якихось сакральних міркувань і з метою надання пічці особливих властивостей, дивні, на перший погляд, предмети. Фрагмент жорна, сопло ливарної печі, чималий шмат шлаку з ливарної печі, виріб із рогу і навіть плінфа.

Плінфа — спеціальна цегла, з якої будувалися церкви. Випадково чи ні вона потрапила в муравок печі, судити важко. Але, очевидячки, її присутність (як і решти предметів) символізували якісь обов’язкові на той час обереги. Ці речі, пояснили мені вчені, що працюють на даному розкопі, ілюструють побут 13 століття.

Також у ці перші дні нового циклу розкопок — сезону 2018 року (а археологічний інтерес до міста Андрій Петраускас демонструє вже три роки поспіль), були знайдені й інші артефакти. Це зокрема — пряльця з пірофіліту (пірофіліт — мінерал класу силікатів). Також — фрагменти кераміки 12-14 століть.

І навіть рештки тварин. Один юний археолог (зветься Петро, прізвище, жаль, не запам’ятала) знайшов луску риби! Уявіть собі доскіпливу увагу дитячого ока, яке розпізнало в грунті риб’ячу луску! І ще були знайдені кістки диких тварин, очевидно, впольованих господарями помешкання. Хоча за “Правдою Ярослава” (такий собі кодекс тогочасних правових норм в різних сферах життя) масове полювання на диких тварин було заборонене. Отже знайдені рештки диких тварин свідчать про те, що господарі могли мати особливий статус, який дозволяв їм полювати, або полювали незаконно.

Варто нагадати, що Малин таки особливо цікавий відтепер і для археологів, і для істориків ще з однієї фундаментальної причини. Попередні (минулорічні) знахідки під час розкопок, здійснюваних Андрієм Петраускасом, свідчать про те, що Малин старший від Коростеня. Але навіть не в тому річ, бо на території сусіднього міста можуть теж знайтися подібні артефакти.

Важливо інше. А саме те, що Малин може стати відтак у перелік локацій так званої празько-корчацької культури: артефакти її були знайдені на території села Корчак поблизу Житомира, у Празі (чому, власне, вона так і зветься), на Волині біля села Зимне. І тепер — у Малині.

Крім того, археологічні дослідження можуть довести існування укріплених міст (древлянських градів) на території Східної Європи ще до 10 століття.

Розкопки тривають. Елементи істини один за одним видобуваються на світ Божий.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.