Владика Климент: Не треба рятувати людство, рятуйте конкретну людину

Владика Климент: не треба рятувати людство, рятуйте конкретну людину. Фото "Український інтерес"/Макс Ковальов

“Український інтерес”  вже розміщав на своїх сторінках інтерв’ю з Владикою Климентом, Єпископом Української Православної Церкви Київського Патріархату, Архієпископом Сімферопольським і Кримським. Тоді Владика розповідав про стан справ у Криму, про Церкву, священників, кримчан, котрі залишились вірними Українській Церкві.

Проте життя не стоїть на місці. Сьогодні “Український інтерес” знову зустрівся з Владикою Климентом та поцікавився його думкою щодо нинішнього стану справ на півострові.

– Владико, як зараз у Криму з Українською церквою? Що там взагалі відбувається?

Все, що від нас залежить, ми робимо. Ми знаходимося в Криму, ми молимося. Священики Київського патріархату, які залишилися в Криму, намагаються навколо церкви згуртувати українську громаду, згуртувати дітей, дати основи в недільних школах — історії України, дати основи мови, літератури, щоб діти не забували ні свою культуру, ні свою історію, ні свою мову. Але я хотів би запитати зараз владу, українську владу: що українська влада зробила для українців, які залишилися в Криму?

Я хочу знати, що влада зробила для українців: які ухвалили закони, які ухвалили постанови, як полегшили життя, зокрема при перетині кордону? Чому постанова уряду номер 1035, яка була скасована судом, на контрольно-пропускному пункті й надалі застосовується? Чому митники вивертають речі, конфіскують майно? Якщо я приходжу на цей контрольно-пропускний пункт, і разом зі мною оці тисячі людей, які проходять це пішки, щоб вони розуміли, що це просто контрольно-пропускний пункт, а не державний кордон, де можуть діяти фіскальні служби типу податкової, і вилучати в тебе все, що не вписано в цю постанову. Як в мене було, коли свічки з ладаном хотіли забрати, тому що я, священник, нібито не маю права завезти 300 грам ладану і 2 кг свічки, тому що воно не вписано в цю постанову 1035.

– Все-таки пустили чи ні?

Я провіз. Бо обізнаний трошки в законах. А у інших вилучають речі.

– Ви звертаєтеся з цим запитанням безпосередньо до представників влади?

Я звертаюся — відповіді ніякої, правозахисники звертаються — відповіді ніякої. Якщо є рішення суду і воно не виконується, то про що говорити? А потім говорять, що кримчани не задоволені, що кримчани не хочуть повертатися. А ви спитали тих кримчан, які перетинають цей пункт, з яким відчуттям вони його перетинають і з чим вони стикаються? І в мене таке враження, що від проблем кримчан просто відгородилися заявами, що нічого не можуть зробити. А я запитую — що, не можна допомогти матеріально сім’ям, які політично постраждали, дітям, політв’язням?

– Хіба такої допомоги немає?

Зі сторони влади немає. Ми спілкуємося з родинами політв’язнів. Люди самі збирають кошти, люди зоорганізовуються якось, купують продукти, передають в СІЗО, якось зустрічаються з сім’ями, щось передають. Дуже велику роботу роблять наші правозахисники. Це не політичні установи, не державні установи, це просто юристи, які працюють. Вони дуже багато роботи роблять. А держава мовчить…

Останнє, що мене вразило, це цинічна заява Ірини Геращенко щодо Володимира Балуха. Коли про нього готувався репортаж на Радіо Свобода, і журналіст Олександр Янковський, робив телефонне опитування, Геращенко заявила: “Це злочин! Ми зробимо заяву, ми зараз почнемо розбиратися…”. А я питаю^ пані Ірино, коли я вас бачив на одному із прийомів і підійшов і сказав, що є дуже гостра проблема з Балухом, що ви мені тоді відповіли? Звертайся в офіс! А тепер ви махаєте руками? Я підходив до вас у Страсбурзі, коли ми зустрічалися і обговорювали проблеми політичних в’язнів і те, що відбувається в Криму. Що ви мені сказали — знову іди в офіс. То я хотів би сказати Ірині Геращенко — досить піаритися на стражданнях тих, кого катують, досить піаритися на стражданнях тих, хто в тюрмах сидить, кому вже дали вирок. Я розумію, що цю тему і в Страсбурзі, і в Брюсселі хочуть слухати, і ви їздите, говорите, бо до тих пір, поки ця тема є, вас слухають, і ви комусь потрібні. Але ви нічого не зробили для тих кримських політв’язнів. Так само для решти тих політв’язнів-українців, які знаходяться в кримській тюрмі.

Це позиція тих, хто намагається рятувати людство. Та не треба рятувати людство! Ви рятуйте конкретну людину: Балуха, Панова, Чірнія, Кольченка, Костенка, про яких ви вже забули. Я розумію, що на них не попіаришся багато. Але ви врятуйте цих людей! А потім рятуйте людство. Це до наших великих депутатів, які їздять по закордонах і роблять вигляд, що вони щось роблять. Та ми вже втомилися від цих пустих розмов!

– Але доступу сюди не має, що, по-вашому, можна зробити?

Не питайте мене, що влада мусить зробити! Ці питання, будь ласка, адресуйте до влади. І тут я хотів би почути відповідь як громадянин, як кримчанин. А те, що я роблю, я знаю. Не все, що роблю, можна афішувати і говорити. Тому що у лікаря є таке правило: “Не нашкодь”. І зараз та ситуація, щоб не нашкодити. І з часом я розкажу, що я робив тут. Але я, разом з сім’ями політув’язнених, хочу почути відповідь — що зробили для їхнього захисту представники української влади, що робить новоутворене Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. Зустріч організувати я не можу — ні з Лутковською, ні з Геращенко, ні з іншими, хто мав би займатися цими темами, тому що я зі своїми кримськими політв’язнями не потрібен.

Сьогодні йде робота з підготовки закону про визнання політичними в’язнями осіб, позбавлених особистої свободи з політичних мотивів за рішенням органів влади РФ. Для того, щоб захистити людей, які попали під тортури в лютому-березні 2014-го року, ми разом з групою юристів просили, щоби був доданий пункт “Особи, які під час окупації АРК та міста Севастополь були викрадені і зазнали тортур та катувань, політично переслідувалися за їхньою громадською та політичною діяльністю визнаються політичними в’язнями”. Цей пункт принципово не вноситься в цей закон. Тобто мої прихожани, найактивніші активісти руху “Євромайдан” в Криму, – ні Щекун, ні Ковальський, ні десятки інших кримчан-українців, що ризикували собою заради України, ні син Гриценка, ні всі ті автомайданівці, яких тоді викрадали, для держави не існують, їх нема. Тобто у нас випадає певний проміжок історії. І люди, які зазнавали тортур, катувань — вони “зникли”. І до речі цей закон готується МінТОТ. І я тепер ставлю питання — той текст закону, який тепер подається на ВР, під кого він написаний? І чи є в тому законі місце для українців?

– До речі, про українців. Ви ходили до Володимир Балуха на суди. В якому він стані?

Балух тримається, Балух молодець. В нього є позиція: він громадянин України, він не зрадив Україну, і він один-єдиний, хто повісив український прапор. І за це страждає, і за це його судять. Підтримки з боку держави, окрім заяв – і то після того, коли знову ж таки кримські активісти і правозахисники в Києві звернули увагу влади, цей громадянин України немає. Тому сидить.

– Хіба консули не зв’язувалися з ним і з родиною?

А що “зв’язувалися”? З його мамою, ріднею? Кому він потрібен, крім тих українців, які їздять до нього на суд? Ви би хоч щось почули, якби “Крим.Реалії” не розповідали про ситуацію з Балухом? Ви бачили хоч одне серйозне розслідування про це на загальнонаціональних каналах? Одна заява була МЗС після натиску громадськості — і все.

– Ви постійно спілкуєтеся з іншими родинами політв’язнів. В якому вони моральному стані?

Психологічний і моральний стан цих людей дуже тяжкий. Вони всі надірвані, вони намагаються триматися, вони намагаються рухатися, вони не мають права показувати, що вони зломлені або засмучені. Ззовні вони виглядають як дуже сильні люди, але і у сильної людини наступає момент, коли вона ламається. Бо скільки би ти дерево не гнув, хочеш-не хочеш, а гілка все рівно трісне. Так само і людина. Так, людина може терпіти багато, довго, але всьому є кінець. І кінець людському терпінню, і стражданням теж. Психологічна складова цієї ситуації дуже, дуже важка.

– Є якийсь зворотній зв’язок з материком, з міністерствами і відомствами профільними?

За весь цей період жодного дзвінка від представників центральних органів влади, котрі б запропонували самостійно зустрітися, вислухати й допомагати вирішувати проблеми. Я не можу потрапити на прийом до жодного міністра. Ось Вам істинне відношення. а навколо одне лицемірство – “ми стурбовані, ми хвилюємося”… Брехня. Єдине, що остання зустріч відбулася з міністром з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. І то вона відбулася після того, як міністр зустрівся з Патріархом Філаретом, і в його присутності. Питання церкви Київського Патріархату на території Криму не вирішується, влада намагається не бачити цієї проблеми. Декілька заяв було зроблено Міністерством культури України завдяки знову ж таки кримчанам, що доносять ці проблеми на чиновників цього відомства, самостійно постійно беручи ініціативу в свої руки.

– Однак, на материку кримчани можуть отримати від держави допомогу?

Про яку допомогу йдеться? Я зараз говорю про необхідність вирішення проблем,а не про тимчасові виплати внутрішнім переселенцям. Жодна задекларована Міністерством соціальної політики програма щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, не виконується урядом, бо під неї не закладається кошти. Візьмемо інший приклад, в сфері освіти. Таврійський національний університет. Ми кажемо, що діти з Криму матимуть змогу безкоштовно навчатися і проживати в гуртожитках, що відновили ТНУ. Самі кримчани у вигнанні добилися цього, а влада не може забезпечити належне функціонування цього вишу.

– Що ви маєте на увазі? ТНУ ж працює…

Як працює? Для кого працює? Скільки там зараз навчається кримчан, можете сказати? Хіба є нормальне забезпечення гуртожитками студентів, як це декларується? Безкоштовно? Ви журналісти, вивчали ці проблеми? Як на мою думку те, що зараз з ТНУ відбувається — це просто комерційний проект. Все. В результаті маємо, що кримчан в цьому вузі найменша кількість. Пріоритет — будь-хто, лише б гроші, совковий підхід до кадрових призначень. Коли призначали виконуючого обов’язки ректора, і це ніхто не приховує, казали — він хороший господарник. І я ставлю питання — добре, він хороший господарник. Яке відношення це має до виховання духовно-патріотичних лідерів нашої країни, до виховання свідомих українців? Що таке хороший цей господарник ми знаємо, ми це бачили і в Криму, починаючи з часів СРСР, потім в Севастополі на посаді заступника голови міської державної адміністрації, а наприкінці ще й заступника Представника Президента в АР Крим – було стільки хороших господарників, що врешті-решт я не знаю, як наша бідна Україна це витримала.

– Це ви про Володимира Казаріна?

Про Володимира Казаріна. Може хтось забув дебати 2014-го року, по який бік він сидів, і як він розказував, як добре жити в Росії. Я не забув, бо мені до цих пір аукаються ці дебати.

А що стосується того, як він захищає права українців. Достатньо було його присутності в адміністрації Севастополя, коли він був заступником голови. І коли віруючі Київського Патріархату звернулися до адміністрації з проектом, щоби виділили вільну земельну ділянку, яку ми знайшли, під український храм, православний комплекс, нічого не було зроблено — всі документи залишилися у Казаріна в кабінеті. Він жодного доручення не дав. Це про кон’юнктуру. Бо це не був комерційний проект, де можна було заробити гроші або політичні дивіденди. Тому розказувати, які зараз патріоти очолюють деякі установи, які з Кримом пов’язані, то я би мовчав би про це.

І тому, коли будуть призначати ректора цього університету, я би дуже просив би всі компетентні органи — і СБУ, і прокуратуру, дуже ретельно вивчати кандидатури, які будуть подаватися. І подивитися всі записи, хто що говорив. Бо тепер людина, яка висловлювала відверто проросійські погляди, опікується вихованням українських дітей. Я не знаю, скільки кримчан в цьому році прийняв ТНУ, але за моїми даними більшість кримчан все-таки вступає в інші вузи України, і південні регіони України.

Ще у нас є люди, які постраждали, яких катували, яких викрадали, потім обміняли, і згідно з законом дітям цих родин держава гарантувала, що вони будуть навчатися у вишах безкоштовно. Але, наприклад, в родині активіста, постраждалого в 2014-му у Криму, Андрія Щекуна — троє дітей. Так, старший син Олексій в Сімферополі вчився в юридичному технікумі безкоштовно, бо успішно склав ЗНО. У зв’язку з подіями, коли його батько перебував в полоні, виїхав до Львова для того, щоб продовжити навчання. Перевівся в коледж Львівського університету і успішно його закінчив. А надалі мав поступити на третій курс вже цього університету. І отут почалося: дитину у Львівський університет на юридичний факультет не взяли, для нього місця не знайшлося. Хитро все обставили, що він не зміг навіть внутрішні іспити здати, навіть на комерцію, де виділялися більше 100 місць. Бо знали, що він має право вчитися безкоштовно. А ще точніше, тому що хабаря нікому не дав, щоб скористатися оцією квотою, яку держава гарантувала для дітей, чиї батьки зазнали катувань. Батько з сином про це заявили особисто Міністру освіти і науки України. Й що  – відбулося розслідування з цього питання? Зараз він вчиться в іншому університеті, але на платній основі. І отут я хотів би, щоби журналісти зробили журналістський запит, і дали мені відповідь, чому дитина з багатодітної родини, чий батько постраждав, якого катували, чому для нього не знайшлося місця в державному вузі на безкоштовній основі? Дитина так вчиться вже два роки, і платить гроші за навчання, і як не смішно – за гуртожиток.

Є думка, що тематику Криму потроху “згортають” в медіа, стає все менше суто “кримських” проектів.

— Якщо мова йде про те, що Крим вже не український, ну тоді хай влада і оголосить це. А якщо український, то хай журналісти ставлять питання, чому це все згортається, чому в такому стані все знаходиться? Але всі мовчать. А ті, хто говорять, їх звинувачують у тому, що вони говорять це. Зрозумійте, важливо не тільки реагувати на те, що вже робиться, а й навчитися захищати своїх громадян, напрацьовувати механізм захисту, а не тільки моніторити. І то, це все робиться за рахунок громадськості і правозахисників. А де бюджет держави окрім зарплат чиновників?

Що стосується українських журналістів, які працюють з кримською темою. Це дуже важливо — те, що ви намагаєтеся зробити, висвітлити. Але я би просив дуже серйозно ставитися до запитів, які би ви адресували владі. Щоб влада відчувала, що є контроль. Щоби влада давала відповіді. Бо ця тема зараз тримається виключно на журналістах, бо якщо би медіа не підіймали тему політв’язнів, засуджених, то давно би вже про це забули. Потрібні відповіді, що вже зроблено. Щоби це розуміння було не лише у тих, хто щось робить кулуарно, а і у тих, хто залишився в Криму і живе в Криму. Щоб це не були просто плакати “Крим — це Україна”. Та й без вас знають всі, що таке Крим. І тут важлива чітка позиція: що зроблено для українців в Криму і як їм діяти в цих умовах.

Наостанок тому і звертаю Вашу увагу, журналістів, що висвітлюють кримські події, – більше пишіть про позитивні тенденції в материковій частині України, впливайте на владу, щоб вона професійно із всією відповідальністю підходила до вирішення кримських проблем – бо ми за цим спостерігаємо, і вболіваємо, щоб на материку наша держава змінювалася, й щиро вболівала за нас, і була привітна до нас, коли ми приїжджаємо за межі півострова зі своєю біллю. Ми хочемо не розповідей про те, що в Криму все погано – ми самі знаємо як тут нам живеться, і що тут робиться. Ми хочемо чути і бачити реальні дії державних органів влади, – без популізму. І ви, журналісти, безпосередньо можете багато чого зробити в цьому, починаючи з комунікативної частини з владою.

Спілкувалася Соломія Бурштин

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.