Соціальна проблематика – одна з болючих вузлових точок нашого суспільства на даному етапі розвитку. Окрім традиційних для нас протягом останньої чверті століття проблемних питань додалися нові, пов’язані з новітніми реаліями і викликами часу. Серед найбільш нагальних – торгівля людьми; соціальний захист і реабілітація учасників бойових дій; соціальний захист та реабілітація дітей і родин, постраждалих внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, права дитини загалом, соціальний захист і реабілітація внутрішньо переміщених осіб; домашнє насильство та насильство/дискримінація за ознакою статі, соціальний захист осіб з інвалідністю, трудова міграція, вразлива старість, охорона праці і умови праці та багато-багато інших.

Соціальна сфера – сфера, у якій переплітаються всі основні напрями функціонування соціуму, насамперед: економічний, медичний, юридичний, демографічний, психологічний, культурний тощо.

Традиційно в українській державі однією з найбільш вразливих у соціальному плані верств населення є люди поважного віку. І, відповідно, однією з найбільш незахищених. Сучасна старість – це упереджене ставлення, ігнорування, дискримінація основних прав і свобод, слабка соціальна захищеність, падіння рівня доходів, і найстрашніше – її беззахисність.

І перспективи України у цьому плані досить загрозливі. У першу чергу, окрім суто соціальних ризиків, велике значення мають об’єктивні світові процеси, насамперед – демографічні. Вони значно актуалізують тему старості загалом. Один з цих процесів – загальне старіння населення планети. Як свідчать експерти, це глобальна демографічна тенденція, об’єктивний світовий процес, і Україна тут не виняток. Загальновідомо, що ми належимо до 30 найстаріших країн світу за часткою осіб віком 60 років і старших. 2015 року вона становила 21,8%, а частка людей віком 65+ – 15,5 % від загальної чисельності населення (такими даними оперує Кабінет Міністрів України).

За національним демографічним прогнозом, до 2025 року частка осіб віком понад 60 років становитиме 25% загальної кількості населення, віком 65 років і старших – 18,4%, до 2030 року – понад 26% і понад 20% відповідно.

34/100, 54/100

Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи Національної академії наук України, у січні цього року оприлюднила цифри, які уточнюють викладені вище дані. Так, згідно з прогнозом фахівців Інституту, до 2030 року 13% жителів переступлять 70-річний рубіж, а на 100 осіб активного віку (20-64 роки) припадатиме 34 людини у віці 65+ (серед жінок це співвідношення досягне 43).

Це означає, що сьогодні більше третини населення нашої країни перебуває, образно кажучи, у зоні “потенційного соціального ризику”. А 2025 року їх частка складе вже 43,4% всього населення. А отже, населення країни продовжить старішати.

Загальну не дуже оптимістичну картину майбутнього доповнюють ще два важливі аспекти: скорочення рівня народжуваності і трудова міграція. За даними експертів-демографів, скорочення народжуваності в Україні почалося ще в 60-х роках минулого століття, сьогодні воно набуло стабільно стійкого характеру.

В “Експрес-випуску” Державної служби статистики, оприлюдненому 18 червня 2018 року, вказано, що на 100 померлих Україна має 54 народжених. І це – на фоні високої передчасної смертності і масової міграції працеспроможного активного населення. Загалом же за останні 25 років населення України зменшилось на 10 мільйонів осіб.

Читайте також: Перепис населення 2020: навіщо потрібен і чому затягнули на 10 років

У пошуках ліпшої долі

Українські фахівці – економісти, політики, науковці і чиновники – вже давно б’ють на сполох. “Масштаби трудової міграції в Україні набули загрозливо високих розмірів для майбутнього країни”, – заявив голова Ради Національного банку України Богдан Данилишин. При цьому Данилишин ставить питання не лише про подальший економічний розвиток країни, а загалом – про потенційну загрозу національній безпеці.

“В Інфляційному звіті НБУ за січень 2018 року зазначалося, що частка мігрантів у населенні віком 15-70 років становить 8%. Якщо вірити цим оцінкам, то справді масштаби трудової міграції в Україні набули загрозливо високих розмірів для майбутнього економічного процвітання країни”.

За даними Міністерства соціальної політики, оприлюдненими у квітні, за три роки (з 2013 до 2016) кількість економічно активного населення віком 15-70 років в Україні скоротилася з майже 21 до 18 мільйонів. За цей саме період чисельність штатних працівників зменшилася на два мільйони, а самозайнятих – на 2,5. У найближчі роки міграційні процеси в Україні лише поширяться, що через кілька десятків років загрожуватиме економічній безпеці держави. Загалом же, за оцінкою Міністерства соціальної політики, “міграція з України зростає і наближається до критичної”.

За даними МЗС, щомісяця з України на заробітки виїжджає 100 тисяч людей. А загалом щороку з України за кордон виїжджає близько мільйона українців.

Трудова міграція – це проблема не лише України. Світові економісти наголошують: всій Східній Європі загрожує серйозний економічний спад через старіння населення. Прогноз Світового банку, зроблений ще кілька років тому, виокремив три найголовніші проблемні точки східноєвропейських країн:

– скорочення рівня народжуваності;
– масова імміграція;
– застарілі методи роботи.

Як бачимо, повною мірою вони стосуються і України, при тому, що трудова міграція українців, націлена на європейські країни, трансформується в стаціонарну.

Головне – мати план

Старіння нації актуалізує цілу низку викликів. За даними Мінсоцполітики, для України такими основними ризиками є ті, що стосуються сфери публічних фінансів, функціонування ринку праці, системи охорони здоров’я, розвитку соціальних та освітніх послуг. Реагуючи на ці виклики, Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання, зокрема, щодо імплементації 17 Цілей сталого розвитку на період до 2030 року, прийнятих на Саміті ООН у вересні 2015 року, а також підписання та імплементації Угоди про асоціацію з ЄС.

Насамперед йдеться про підписання “Стратегії державної політики з питань здорового та активного довголіття населення на період до 2022 року”. Кабінет міністрів схвалив Стратегію у січні, а у вересні видав розпорядження “Про затвердження плану заходів з реалізації Стратегії державної політики з питань здорового та активного довголіття населення на період до 2022 року”.

У цій Стратегії чітко написано, що її мета – “адаптація суспільних інститутів до подальшого демографічного старіння”. Вона містить чимало заходів, повна реалізація яких сприятиме загальним змінам у суспільстві до старості. Це і посилення адресності програм соціальної допомоги малозабезпеченим категоріям осіб, і розроблення законопроекту про забезпечення державної соціальної підтримки населення, зокрема, громадян літнього віку (подано на розгляд Кабінету Міністрів України), і аналіз та удосконалення місцевих програм з підтримки вразливих верств населення, розроблення заходів з проведення інформаційно-роз’яснювальної кампанії щодо здорового старіння та активного довголіття, якості життя у поважному віці, створення середовища, сприятливого для літніх людей тощо.

Але. По-перше, це ступінь виконання Стартегії. По-друге, наявність конкретних механізмів реалізації. По-третє, віддалені результати. Застереження викликає також той факт, що міські держадміністрації, органи місцевого самоврядування у низці заходів у графі “відповідальні за виконання” визначені як партнери “за згодою”.

Однозначно, система соціальної підтримки населення потребує кардинальних змін, і, насамперед, законодавчих. Можна скільки завгодно апелювати до держави і державних органів, але факт залишається фактом: ресурси і можливості держави – небезмежні. Слабкість державної соціальної політики – визнане явище. Проте, окрім держави, є така потужна сила, як громадянське суспільство. Громадські організації, з одного боку, не повинні і не можуть перебирати на себе функції і прямі обов’язки держави. З іншого боку, саме громадянський сектор має всі необхідні ресурси, зокрема, людські, для захисту свого найслабшого і найвразливішого сегменту – людей літнього віку.

Читайте також: Ірина Бекешкіна: Громадянське суспільство врятувало країну від прірви

Небайдужість, яка стала основною характеристикою змін в українському соціумі за останні кілька років – потужний інструмент для вирішення будь-яких завдань, у тому числі – і складних соціальних.


Юлія Сєргеєва, правозахисниця, засновниця ГО “Прозорий вибір”,
Олеся Мандебура, кандидат історичних наук, спеціально для “Українського інтересу”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.