Владлен Мараєв
Кандидат історичних наук

Владлен Мараєв. Володимир із хрестом і готичний міст двох губерній

Владлен Мараєв. Володимир із хрестом і готичний міст двох губерній

10 жовтня двом київським пам’яткам виповнюється 165 років. Обидві стали символами міста над Дніпром, але тільки одна з них дожила до наших днів. Сліди іншої наразі побачити практично неможливо, хоча повз них щодня проїжджають сотні тисяч киян і гостей міста.

Пам’ятник Святому Володимиру

Монумент князеві Володимиру – третій пам’ятник Києва після колони Магдебурзького права та Ірининського стовпа:

Владлен Мараєв. Ірининська церква: таємниця забутої пам’ятки

І перший – скульптурний. Поява його була пов’язана з численними труднощами: протистояла церква і київська громадськість. Мовляв, як можна ставити “ідол” на вшанування рівноапостольного князя-хрестителя, за наказом якого повалили язичницьких ідолів? У підсумку, ініціатива київського губернатора Василя Левашова, висловлена в 1833 році, здобула втілення лише через два десятиліття.

Над монументом працювали троє петербурзьких митців, двоє з яких були німцями за походженням, а один – українцем: п’єдестал проектував архітектор Олександр Тон, скульптуру – Петро Клодт, а барельєфи і горельєфи (зображення архістратига Михаїла, зірки ордена Святого Володимира і сцени хрещення Русі) – Василь Демут-Малиновський. Чавунний постамент висотою 16 метрів відлили коштом купця Новікова на Лугненському заводі під Калугою. Бронзову статую князя висотою 4,4 метри відлив Петро Клодт у своїй петербурзькій майстерні. До Києва п’єдестал доставили по воді, а скульптуру – на возах, адже в Україні тоді ще не було залізниці.

Пам’ятник встановили на нижній, штучній терасі гірки, яку раніше називали Михайлівською або ж Олександрівською, а відтоді стали іменувати Володимирською. 10 жовтня 1853 року (за новим стилем) монумент урочисто відкрили.

В липні 1895 року за кошти мецената Семена Могилевцева хрест Володимира вперше підсвітили електричними лампочками. За більшовицького режиму монумент Святому Володимиру став одним із небагатьох київських пам’ятників (та ще й релігійного змісту), яким вдалося уціліти. В незалежній Україні він має статус пам’ятки монументального мистецтва національного значення.

Миколаївський ланцюговий міст

Перший відомий з літописів дерев’яний міст через Дніпро в Києві побудував правнук Володимира Великого – князь Володимир Мономах у 1115 році. Проте цей та інші подібні мости існували недовго, часто перебудовувалися.

Перший постійний міст з’явився тільки в середині XIX століття. Проектував його видатний британський інженер Чарлз Віньйоль – нащадок французьких гугенотів, сподвижник винахідника Джорджа Стефенсона. Спорудження тривало п’ять років. Металеві конструкції виготовили у Бірмінгемі й доставили до Одеси кораблями, а звідти до Києва – возами. Мостове полотно завдовжки 776 метрів і завширшки 16 метрів важило близько 100 тисяч пудів. Вага тільки однієї ланки ланцюга становила 12 пудів (понад 196 кг). Для будівництва використовували цеглу місцевого виробництва. Саме з неї на п’яти опорах, облицьованих гранітом, спорудили портали в стилі англійської готики. Біля правого берега міст мав розвідну секцію для пропуску кораблів під час весняних паводків. На думку фахівців, вся споруда стала прототипом для знаменитого Бруклінського мосту, зведеного в Нью-Йорку три десятиліття по тому.

Миколаївський ланцюговий міст урочисто відкрили й освятили водночас із пам’ятником Святому Володимиру – 10 жовтня 1853 року. Він знаходився майже навпроти Києво-Печерської лаври і сполучав не тільки два береги Дніпра, але й дві губернії – Київську і Чернігівську. Адже на лівому березі тоді розташовувалися не київські райони, а поселення Передмостова слобідка, що належало до Остерського повіту Чернігівщини.

У 1865–1867 роках на правому березі перед мостом звели каплицю Святого Миколая (знищена більшовиками в 1926-му). Від 1906 року продовженням ланцюгового мосту став металевий Русанівський міст через однойменну протоку. З 1912 року по ланцюговому мосту відкрили лінію бензомоторного трамвая, що сполучала Поштову площу із Биківнею і Броварами.

Читайте також: Хто і навіщо домалював Володимиру Великому бороду

Під час Української революції Миколаївський ланцюговий міст пережив усі зміни влади в Києві, крім останньої. 9 червня 1920 року польські війська, відступаючи з міста, за наказом генерала Едварда Ридз-Смігли підірвали його разом з іншими мостами – Русанівським, Наводницьким, Маріїнським залізничним і Дарницьким залізничним. Залишки ланцюгів пішли на дно. Але опори зберігалися ще понад чотири десятиліття. 1925 року на них відкрили міст балкової конструкції, названий на честь більшовички Євгенії Бош, яка перед цим наклала на себе руки. Але і цей міст було підірвано – 19 вересня 1941 року, коли червоноармійці залишали Київ під натиском вермахту.

Після війни опори використовували для лінії електропередачі. Остаточно їх знищили на початку 1960-х, коли поруч – трохи північніше – споруджували міст Метро. Тепер залишки опор найкрасивішого київського мосту можна побачити дуже рідко – тільки під час сильного зниження рівня води у Дніпрі.

Фотознімки із сайтів oldcards.kiev.ua, pastvu.com, retroua.com, oldkiev.ho.ua, oldkiev.io.ua, past.kiev.ua, wwiiphotosmaps.com, facebook.com/kiev.klab.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.