Скандал: “безбар’єрний” метрополітен недоступний для незрячих

На фото Анатолій Варфоломєєв (справа) разом з другом - пораненим воїном АТО. Фото з ФБ Варфоломєєва

В українському сегменті інтернету набирає обертів скандал навколо інциденту, коли незрячого з собакою-поводирем не пустили у метро на станції “Університет” Києва.

Нагадаємо: 1 квітня Анатолій Варфоломєєв, котрий є незрячим, разом із спеціально навченим собакою, намагався дістатись додому на метро. Чергові співробітники метрополітену не пустили його та запропонували добиратися на міському транспорті. При цьому він говорить, що відмова була озвучена у принизливій формі: “Двое сотрудников метрополитена в хамской форме, унижая мою честь и достоинство, как человека с ограниченными возможностями, запретили передвижение по метрополитену, что препятствовало моей поездке домой”.

Сам випадок Анатолій Варфоломєєв описав на своїй сторінці у Facebooк.

Відповідь від Київського метрополітену забарилась на добу, проте там все ж відреагували: “Через високий ризик травмування (як власне тварини, так і оточуючих) перевезення тварин, в тому числі собак-поводирів, без спеціальних контейнерів не передбачено”.

У коментарях як під постом Варфоломєєва, так і під постом метрополітену можна відслідкувати дві думки. Одні стверджують, що працівники метро діяли згідно з інструкціями і вчинили правильно (таких меншість). Решта дотримується іншої точки зору і вельми емоційно коментують подію.

Щодо посадових інструкцій для працівників метрополітену, то їх у відкритому доступі немає. Тому коментувати не будемо. А от у “Правилах користування метрополітеном”, затверджених Київською міськрадою 20 січня 1995 року, заборони знаходитись у метро з собаками нема. Тобто, Анатолій Варфоломєєв, принаймні, не порушував жодного пункту цих “Правил…”. Так що, як мінімум, з формальної точки зору має рацію він, а не представники Київського метрополітену.

Але це юридична, формальна точка зору. А от щодо неформальної…

Якщо навіть припустити, що незрячий чоловік вчинив провокацію і спробував пройти в метро з собакою спеціально, то, на мою думку, він зробив правильно. Бо в нашій державі вже досить давно говорять про “безбар’єрне середовище”, “рівні можливості” і неприйнятність дискримінації людей з особливими потребами. Чиновники регулярно рапортують про пандуси, ліфти, пійомники, котрі покликані полегшити життя цим людям.

І все б воно так, проте хочеться спитати – а хтось із них пробував проїхати на інвалідному візку тим пандусом? Ні. Бо вмить би перетворився на того, для кого той пандус призначено…

Те ж саме і з незрячими пасажирами метрополітену. Офіційний сайт Київського метрополітену у розділі “Безбар’єрне середовище” декларує турботу про, зокрема, і таких людей. Як насправді – продемонстрував Анатолій Варфоломєєв.

Дискутувати можна довго. Але факт залишається фактом: на імітацію “безбар’єрного середовища” в Україні викинуті колосальні гроші. Але середовище це “безбар’єрним” не стало. Озирніться навколо і уявіть, що ви людина з обмеженими можливостями. Уявіть на кілька хвилин, що ви (не приведи Господи!) втратили зір, слух, не можете ходити. І спробуйте, бодай в уяві, пройти свій звичний шлях на роботу чи до крамниці. Можна стверджувати – навіть в уяві ви цього не зробите. Бо жодне з українських міст до потреб людей з особливими потребами не пристосоване. Тому ми практично і не бачимо їх на вулицях. Не тому, що їх нема. А тому, що ні в державних кабінетах, ні у наших з вами головах підхід до цієї категорії не змінився з радянських часів. Ми не хочемо їх бачити. І не бачимо.

Тому, повертаючись до інциденту з Варфоломєєвим, “Український інтерес” дозволить собі беззаперечно підтримати його у цьому спорі. Незалежно від того, правий він з формальної точки зору, чи ні. Бо, крім закону та інструкцій, є ще й милосердя. І ніякий закон його не скасовував.

Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.