Єдиний представник канатного громадського транспорту столиці – Київський фунікулер – сьомого травня святкує 114-річчя. Церемонія відкриття відбулася цього дня 1905 року, а перший трансфер пасажирів на дерев’яному фунікулері – 8 травня.

Київський фунікулер – унікальний транспорт столиці

Наприкінці ХІХ століття киянам було проблемно дістатися із низинного Подолу до Верхнього міста. Їм доводилося долати п’ятсот сходинок із 36-ма сходовими майданчиками. Альтернативним транспортом був трамвай, що курсував через Володимирський узвіз. Але цей шлях все одно був затяжним.

Люди все частіше нарікали, настрої в суспільстві загострювалися. Тоді виникла ідея з’єднати частини міста канатною дорогою, яка вже була популярною в Європі. Так почалася клопітка праця над створенням механічного підйомника.

План фунікулера в Києві належить інженерові Артуру Абрагамсону. Будівництво тривало з 1902 до 1905 року. Так з’явилося 200 метрів канатної дороги. Вагони та обладнання привезли зі Швейцарії, система працювала на двох моторах по 65 кінських сил (сьогодні двигун – 135 кінських сил). Кожний вагон вміщував до 70 людей. Будівництво обійшлося у колосальну для тих років суму – понад 170 тисяч карбованців.

Перша капітальна реставрація підйомника відбулася у 1928 році. Тоді один вагон зірвався з тросів та зіткнувся з іншим. Модернізовані вагони виготовили на Київському заводі електротранспорту. Завдяки ремонту, дорогу продовжили ще на сорок метрів. Вдруге фунікулер ремонтували наприкінці 50-х – вагони могли перевозити до сотні пасажирів. Востаннє реставрація відбувалася наприкінці 80-х.

Легенди, містика та маловідоме

Про статистичні цифри та перші поїздки столичного фунікулера відомо чимало. Утім, мало хто знає, що він розташований на містичному місці часів Київської Русі. Там, де сьогодні можна комфортно дістатися з низинного Подолу до Верхнього міста, за правління Володимира Великого на шабаш збиралися відьми. За легендами, місцевість називалася “Чортовим беремищем”.

Згодом там розкинувся сад, який спочатку був власністю Михайлівського монастиря. Попри те, що неподалік розташовувалася Трьохсвятительська церква, люди оминали те місце, яке і надалі мало негативну містичну славу. Про точку зустрічі нечисті писав історик Максим Берлінський і називав її “пугалом для киян”.

Інша легенда розповідає, що цим шляхом волочили до Дніпра язичницького ідола Перуна – князь Володимир наказав утопити його в річці. У “Повісті врем’яних літ” сказано, що головного бога дохристиянської Русі протягнули Боричевим узвозом.

“І коли прийшов, повелів звергнути всіх кумирів: одних порубать, а других попалити. Перуна ж повелів прив’язати коневі до хвоста і волочити з гори Боричевим узвозом на Ручай, а дванадцять мужів приставив бити його жезлами”

До появи фунікулера цим шляхом проходила кінна залізниця

Радянські інженери у 70-х роках вирішили модернізувати шлях: замість фунікулера збудувати блок ліфтів або ескалаторів. На захист канатного транспорту став тодішній архітектор Києва Ігор Іванов – йому вдалося переконати прихильників швидкісних підйомників, що фунікулер – візитівка столиці.

Пасажиропотік київського фунікулера варіюється між чотирма-сімома мільйонами людей на рік. З огляду на пору року щодня цей вид громадського транспорту перевозить до 15 тисяч пасажирів.

Цьогоріч на Київський фунікулер чекає четверта реставрація. На неї виділили понад сто мільйонів гривень міського бюджету. Однак для закупівлі нових вагонів та обладнання для них використають кредитні кошти. Невдовзі, відповідно до процедур Європейського інвестиційного банку, оголосять міжнародний тендер.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.