Останньої неділі травня столиця офіційно відзначає своє свято. Вперше День Києва святкували в травні 1982 року – тоді урочисто відзначили 1500-річчя української столиці. Офіційно з датою святкування дня народження міста визначились 1987 року – відтоді остання неділя травня стала Днем Києва.

В історії “Матері міст Руських” було багато і славних, і трагічних сторінок. Місто Кия неодноразово спустошувалось у міжусобицях та падало під навалою іноземних завойовників. Але завжди, як птах Фенікс, відроджувалось з попелу.

969 рік – печеніги

Перша літописна згадка про облогу Києва датується 969 роком. Тоді печеніги спробували захопити руську столицю. Як свідчать джерела, це був перший в історії похід печенігів на Русь – від оборонної тактики вони перейшли до завойовницької, адже до цього війни розпочинали київські князі, які спустошували печенізькі степи.

969 року князь Святослав вирушив у похід проти Першого Болгарського царства, чим і скористались печеніги. Київ залишився фактично беззахисним – воїни його гарнізону не могли протистояти переважаючим силам ворога. Столиця також залишилась без продовольства та води. В таких умовах місто довго протриматись не могло.

Врятувало Київ те, що на іншому боці Дніпра збиралось військо під орудую воєводи Претича. Як свідчить легенда, юнак, що знав печенізьку мову, погодився доставити Претичу заклик про допомогу – він прикинувся печенігом і, нібито розшукуючи коня, пройшов через ворожий табір та переплив Дніпро. Претич висадився на правому березі Дніпра, печеніги вирішили, що повернувся Святослав з військом і зняли облогу. Розібравшись в ситуації, вони спробували знову взяти Київ, але вже встиг підійти Святослав з військом і розігнав печенігів.

1169 рік – Андрій Боголюбський

Після смерті сина Володимира Мономаха, князя київського Мстислава Великого, загострюються міжусобиці між нащадками Ярослава Мудрого. Київ у цій боротьбі стає жаданим призом, адже титул Великого князя Київського давав змогу претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Крім того, місто залишалось економічним та політичним центром держави.

1169 року володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський на чолі війська коаліції муромських, смоленських, полоцьких, чернігівських та дорогобузьких князів вирушив на Київ. З ходу взяти місто не вдалось, але оборонців Києва було мало – основні сили київської дружини напередодні вирушили до Новгорода. Київський князь Мстислав Ізяславович залишив місто – він пішов на Волинь за допомогою.

8 березня 1169 року після довгої облоги місто здалось. Кияни вважали, що новий князь переслідує за мету лише князівський стіл – такі були неписані правила і традиції Русі. Але вони жорстоко помилилися – Андрій Боголюбський спустошив місто. “І грабували вони два дні весь город – Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали… І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота”, – пише літопис.

Внаслідок жахливого спустошення Київ практично втрачає своє значення столиці Руської держави.

1240 рік – Батий

Монголо-татари взяли Київ в облогу восени 1240 року. Про перебіг подій свідчить Іпатіївський літопис. Військо Батия оточило місто, основний штурм відбувався з боку Лядських воріт – нині це територія Майдану Незалежності. Саме тут укріплення були найслабшими. Козине болото і струмок, що слугували природним захистом, наприкінці листопада замерзли. Все це дало змогу Батиєві прорвати оборону.

Останнім рубежем для захисників міста стала Десятинна церква. Але вона не витримала ваги містян, які ховалися в ній і завалилась. 6 грудня 1240 року Київ остаточно впав.

З 50 тисяч киян живими залишилися не більше двох тисяч. Місто лежало в руїні. Після захоплення Києва монголи рушили на захід, на землі Галицько-Волинської держави і далі в Європу. Через кілька років Київ втратив своє значення символу єдності Русі, політичний та економічний центр перемістився на північ.

1416 рік – Едигей

Сплюндрування Києва військами Золотої Орди було одним з епізодів литовсько-ординської війни 1390-1410 років. Тоді місто було столицею Київських земель, що входили до Великого князівства Литовського.

У 1416 році військо Едигея зруйнували Поділ і Верхнє місто, але Замкова гора встояла. Київський замок залишився єдиним острівцем спротиву, який не вдалось взяти ординцям.

Але місто лежало в руїнах, були спалені навколишні села. Постраждав і Софійський собор. Митрополит Київський і всієї Русі Григорій Цамбалик залишив зруйноване місто і переїхав до Вільни (нині – Вільнюс). Це розорення Києва називають найстрашнішим після Батиєвого.

1651 рік – Януш Радзивілл

У розпалі – національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. На початку травня 1651 року основні сили київського полковника Антона Ждановича зосереджувалися в Києві. Але вже в середині місяця вони отримали наказ висунутися до Чорнобиля. Не сприяла обороні Києва і поразка в Лоївській битві, після якої деморалізовані козаки почали безладний відступ до Києва та Чернігова. Радзивілл на чолі військ Великого князівства Литовського розпочав наступ на Київському напрямку. Похід розпочався 16 липня, а 24-го війська вже були під Києвом.

Радзивілл почав готувати серйозний штурм, плануючи організувати наступ із трьох боків. Оборонці міста, які протягом дня відбивали атаки військ Радзивілла, не дочекавшись підмоги та запобігаючи можливому оточенню, увечері відступили з Києва. 25 липня Радзивілл тріумфально в’їхав через Золоті ворота до Києва. Після перших днів спокійного перебування в Києві радзивіллівці перейшли до грабунків, насильств, плюндрування церков та монастирів.

За свідченням киян, у місті було спалено одну кам’яну та п’ять дерев’яних церков. Решту церков і монастирів Києва було спустошено, знято й завантажено на байдаки всі церковні дзвони, пограбовано цінні речі. Значних збитків Києву завдали пожежі, які спалахували декілька разів.

1918 рік – більшовики

23 січня 1918 року війська радянської Росії спільно з колаборантами з так званої Української Народної Республіки Рад розпочали штурм Києва. Через три дні вони вже були в столиці. Відразу після цього в Києві розпочались репресії: масово розстрілювали та вішали міське населення та колишніх офіцерів російської царської армії, які під час боїв за Київ дотримувалися нейтралітету.

Читайте також: Артобстріл Дому Грушевських – страта українського Києва

Під час наступу за наказом командувача більшовицьких військ Муравйова Київ обстрілювали хімічними снарядами. Ось як описує ці події сам Мурайов: “Я зайняв місто, бив по палацах і церквах <…> бив, нікому не даючи пощади! 28 січня Дума просила перемир’я. У відповідь я наказав душити їх газами. Сотні генералів, а може й тисячі, були безжалісно вбиті”.

Внаслідок червоного терору в Києві загинуло кілька тисяч осіб. Після переїзду уряду Радянської України з Харкова до Києва, керівництво виявило тисячі трупів у rb]dcmrb[ парках.

1941 рік – Вермахт

Унаслідок катастрофи радянських військ у перші дні радянсько-німецької війни, Вермахт вже 7 липня розпочав бої за Київ. Оборона столиці тривала до 19 вересня, коли німецькі війська взяли місто.

Втрати з радянського боку сягали 700 тисяч вбитих та полонених. Під час боїв та на початку окупації було знищено безліч історичних будівель Києва. Але руйнування на совісті не лише німців – після їхнього тріумфального входу до міста у Києві почали спрацьовувати заздалегідь закладені радянськими військами міни. До руйнувань та підпалів долучились диверсанти. Саме вони й перетворили центр Києва на руїни. Наслідком їхніх дій були не лише руйнування міста та його інфраструктури, а й репресії проти киян, які розпочали німецькі окупанти.

Читайте також: Жертви Бабиного Яру

Німці ж почали руйнувати місто вже 1943 року, під час відступу. Загалом втрати населення за трохи більш, ніж два роки окупації, точно не відомі. Але у вересні 1941 року в місті залишалось близько 400 тисяч людей, а в листопаді 1943-го – 180 тисяч. Звичайно, не всі з них померли та були вбиті, значна частина втекла з голодного міста чи була депортована на примусові роботи до Райху. Але лише в одному Бабиному Яру окупанти вбили 90-100 тисяч людей.

1943 рік – Робітничо-селянська червона армія

Першого листопада почалася Київська наступальна операція. Війська 1-го Українського фронту раптовим ударом з Лютізького плацдарму зламали оборону ворога і після запеклих боїв 6 листопада оволоділи Києвом.

Точні втрати як серед радянських військ, так і серед жителів Києва невідомі. Але досить лише уявити форсування Дніпра на “підручних засобах” – дошках, саморобних плотах, плащ-наметах з сіном тощо під шквальним обстрілом з високого правого берега Дніпра, щоб зрозуміти, що вони були жахливими. До того ж на початку листопада температура повітря часто опускалась нижче нуля градусів.

Тільки за офіційною статистикою, взяття Києва коштувало переможцям 417 тисяч убитих. Та ж офіційна радянська статистика стверджує, що німці втратили 400 тисяч солдатів. Відразу після входу радянських військ в місті почалися чистки: НКВС та СМЕРШ полювали на шпигунів, націоналістів та тих, хто співпрацював з окупантами.

Київ пережив усі ці потрясіння. Сучасне місто живе і розвивається. Зараз Київ – столиця незалежної України. України, яка знову бореться з ворогом. Але тепер ця війна триває далеко від столиці – на східних рубежах країни.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.