Журналіст Вітаутас Бруверіс: Російська диктатура вже летить у прірву

Журналіст Вітаутас Бруверіс. Фото: Український інтерес / Катя Пташка

Литовський журналіст, учасник Революції Гідності, медіаексперт Вітаутас Бруверіс в інтерв‘ю “Українському інтересу” розповів про інформаційну агресію Росії, російські плани щодо України та Європи, з чим варто боротися українцям найбільше і чому Європа втомилася від українських новин.

Російські і проросійські медіа в Україні – це підрозділи інформаційних військ

Пропоную розпочати з Вашої профільної теми – інформаційної війни.

Я дещо не люблю термін “інформаційна війна”, який за останні роки набув “політичної закваски”. Частіше вживаю словосполучення “інформаційна агресія”. Ситуація з цим значно відрізняється у Литві і в Україні. Російські та проросійські медіа в Україні – це не ЗМІ, а підрозділи інформаційних військ. Вони діють відкрито, агресивно і цілеспрямовано. Це один із векторів війни проти України. Основною ціллю Росії є вбити, розділити Україну. Кремль хотів заволодіти тією територією країни, яку він тримав під впливом до Майдану. Однак у нього це не вдалося, тому зараз вони прагнуть просто знищити Україну. Інформаційна агресія – це частина плану. На сході країни триває гібридна війна, а у Києві – політична інформаційна агресія. Я навіть не знаю, який фронт боротьби більш важливий тепер: військовий на Донбасі чи інформаційний у столиці. Росія зараз хоче політичного реваншу через вибори, тобто через маріонеткові організації.

Як щодо Литви?

Безперечно у нас є спроби інформаційної агресії, але їх рівень значно нижчий ніж в Україні. Основна мета РФ на цій території – тримати у сфері інформаційного і політичного впливу литовські нацменшини – російську і польську. Парадоксально, але саме в останній домінують проросійські настрої. Вплив російських медіа на них дуже сильний. Лише нещодавно польським меншинам у Литві почали транслювати польські телеканали.

Загалом можна виділити два підрозділи російських інформаційних військ: soft-варіант, спрямований на Європу з психологічним завуальованим впливом (Russia Today), та hard-варіант – з цілеспрямованим впливом на росіян і російськомовних із сусідніх країн. Литва перебуває у сфері цього впливу, який йде від телеканалів, соцмереж, інтернет-порталів. У литовському медіа- та публічному просторі, політичній еліті та суспільстві домінує “офіційний литовський наратив”.

Зараз дуже модно говорити про російську інформаційну війну та про небезпеку, яку вона несе. Це всього лише мейнстрім серед політиків. Водночас литовці мають деякі проблеми ідентифікації, що є вигідними для росіян. Жителі провінції Литви незахищені соціально та економічно. Влада країни не розробляла чіткої політики інтеграції нацменшин і діалогу всередині суспільства. Незахищені прошарки суспільства у жодному разі не можна залишати наодинці з проблемами, ба більше – на вигоду російському впливу. У цьому випадку вони проголосують за проросійських популістів. За моїми грубими підрахунками, третина населення Литви піддається російському впливу.

Я вважаю, що нещастя України в тому, що вона історично так тісно пов’язана з Росією. Щастя Литви, що попри окупацію РФ протягом 200 років, рівень впливу на цій території був значно меншим. Сьогодні Литва – це маленька держава, а бажання Росії набагато амбітніші.

На мою думку, Росія хоче захопити всіх.

Певно що так, якби вона змогла б. Безперечно не варто недооцінювати російську диктатуру, а з іншого боку – не варто її переоцінювати. Росія не є всемогутня, але Кремль хоче, щоб світ думав саме так. Путіну вигідна ця гра. Зараз всі сили Кремля спрямовані на Німеччину і США. Політичний хаос у Штатах вигідний РФ, і вона намагається якнайбільше його використати.

“Північний потік-2” як зрада Україні

У Німеччині, власне, вже розпочалося будівництво “Північного потоку – 2”. Як Ви бачите майбутній розвиток відносин?

Я вважаю, що це дуже небезпечна гра самих німців. Ангела Меркель дещо втратила вплив у порівняні з попередньою каденцією. Німеччина – демократична держава, у якій канцлер тільки канцлер. Росія зараз впливає на бізнес-ланку ФРН, і це проблема ментальності країни. Після програшу війни німці почали боятися росіян. Ці настрої передалися через покоління. Підсвідомо німці все розуміють, але бояться назвати речі своїми іменами, що Росія – “воровская”, клептократична, агресивна, диктатурна, мафіозна держава. Відповідно так з ними і потрібно спілкуватися, але Німеччина говорить про прагматичні інтереси, взаємовигідний бізнес. При неофіційній зустрічі німецький політик сказав би: “Ми дамо росіянам гроші за газ, щоб прив’язати їх. Між партнерами війн не буває”. Водночас вони б дуже здивувалися, якби ми сказали їм, що так не буває. Краще диктатуру придавити відразу, але це треба робити розумно з чіткою політикою противаги і санкцій. Затягувати з цими процесами не варто, доведеться платити двічі більше. Ця ціна інколи вимірюється людською кров’ю. Я надіюсь, що російська мафія зараз не стане натискати на кнопки, застосовувати війська. Проте ситуація залишається напруженою і небезпечною. Давати великі гроші диктатурі – це завжди небезпечно. В останні роки експерти говорять про “тектонічні зрушення” в психології західної політичної еліти, але Захід – дуже неоднорідний. Жорстку, і тим правильну позицію зайняли Сполучені Штати. Безперечно за “Північний потік – 2” США Німеччину по голові не погладить, що може загострити відносини двох материків.

Як на Вашу думку це вплине на відносини Західної Європи та України?

Це зрада. В обхід України партнерські країни платитимуть гроші російській диктатурі. Нідерландська фірма бере участь у будівництві “Північного потоку – 2”, а чий літак збили росіяни над Донбасом (йдеться про збиття літака Boeing 777 біля Тореза Донецької області 17 липня 2014 – ред.)? Безперечно від підтримки України Захід повністю не відмовиться. Проте “Північний потік – 2” ускладнює ситуацію України, і тим затягує процес історичного колапсу “російської імперії”. Це має відбутися так чи інакше, але ж якою ціною?

Чи втомилася Європа від ситуації в Україні?

Якщо говорити про інтерес медіа-спільноти, то Україна справді “випала” зі списків хедлайнерів, як під час Майдану, анексії Криму і початку війни. Проте, якщо говорити про ситуацію в Європі, варто уникати узагальнення. Зокрема позиція Литви є сталою.

Різні є думки. Одні кажуть: “От ми їм допомагали, підштовхували, але що маємо у підсумку”. Є і “ватні” заклики у литовському суспільстві. Можливо ця втома є обґрунтованою. Реформи, хоча й відбуваються, але запроваджуються дуже повільно. Історія – дуже нервова річ. За ніч може втекти тільки Янукович, а корупція залишається. Остання власне є основним важелем впливу Росії на Україну. Захід певно бачить те, що і я: очільники вашої держави демонструють позицію “а куди ви дінетеся”. Очільники Литви відкрито заявляли їм, що таку гру продовжувати не варто, Україна не єдина країна, на яку може поставити Захід.

“Україні потрібно будувати зв’язки між суспільством і політиками”

Які основні проблеми України Ви бачите зараз?

Сьогоднішні “постмайданні обличчя” намагаються стати єдиним партнером Європи, унаслідок це витісняє всю політичну конкуренцію і будує авторитарну структуру часів Януковича. Однією з основних проблем України є відсутність реального політичного життя, політичного кровообігу. “На манеже все те же”. Уся політична система в Україні схожа на джунглі і болото. У Литві безперечно така ситуація теж присутня, але у нас є політичне життя всередині політичної еліти. Нові люди все ж приходять до влади. У країні є внутрішньополітична ферментація і конкуренція, а не “корупційний дарвінізм”. У розмовах з литовськими політиками я завжди наголошую, щоб вони не лише допомагали українській армії, а й допомогли українцям вибудувати політичну партійну систему. Корупція та неструктурованість політсистеми – це основні перешкоди у розвитку України, як країни, суспільства і держави.

Зараз країна активно готується до виборів. У суспільстві вже побутує думка – а чи зміниться ситуація після них?

Частина свідомого суспільства, так званий “всеукраїнський майдан” живе у своїй державі. Вони вважають, що краще все робити самим. Бо так звикли, що при зміні облич нічого не змінюється. Це відокремленість суспільства і держави.

Відсутній зв’язок між культурою і політикою?

Але скільки можна так прожити? Я кажу, що не довго, до наступної революції, ба більше – безглуздого бунту. На це тільки й чекає Кремль, і радіє цій відокремленості. Повторюсь, основна задача – будувати зв’язки між суспільством і політичною структурою. Після цих виборів я бачу два розвитки подій – хаос і колапс, повернення у Росію чи через кров і жертви – будівництво нової країни.

Журналіст Вітаутас Бруверіч. Фото: Український інтерес / Катя Пташка

Уявімо, що у Верховну Раду все ж потрапили свідомі громадяни України, які встановили курс на покращення ситуації у державі. Але ми ж бачимо, що сталося з майданівцями, які зараз у парламенті.

Болото їх затягнуло, так. Саме тому потрібно йти іншим, більше. Останній Майдан розпочав безповоротні історичні процеси. Я думаю, що цей потяг назад не поїде, але може зійти з рейок. Зміни тривають, але це питання часу і жертв. Росія докладе усіх зусиль, щоб Україна розплатилася з усіма історичними боргами ріками крові. Чесним українцям треба йти у політику і самоорганізуватися. Вийти на Майдан і скинути Януковича – це легко, якщо дивитися з точки зору глобальних історичних процесів. Проте якість Майдану кожного дня, який є суттю демократії, визначається участю у ньому суспільства. Сотні років впливу Росії, окупація Радянським Союзом, пострадянський період зараз потрібно відмотувати назад. Я розумію українців, які хочуть бачити країну з європейськими цінностями, прагнуть пришвидшити процеси, але цього досягнути буде дуже важко.

Ми знаємо, як все швидко може змінитися – в один момент у “вождя” 150% національного рейтингу, а в інший – пожежа в Кремлі. Коли зруйнується російська диктатура, внутрішньо чи під зовнішнім тиском, розвиток України значно пришвидшиться.

Коли довго перебуваєш в одному середовищі, перестаєш помічати деталі. Поглядом ззовні, як Ви оцінюєте зміни в Україні?

Війна проти Росії організувала українців. Я бачу позитивні зміни у питаннях зрілості і мобілізації українського суспільства. Зрушення є, але вони відбуваються дуже повільно і фрагментарно. Я можу виділити три пункти: енергетична незалежність України від Росії, боротьба з корупцією, інформаційна безпека у вигляді суспільного імунітету, налагодження політичної системи.

Багато іноземців досі не знаю про справжню ситуацію на сході України. Коли я кажу їм, що у нас війна і гинуть люди, вони дуже цьому дивуються.

Дійсно, багато людей щось-десь чули про Україну, але про війну – нічого. Проте люди бувають різні. Німці все, що за межею східного кордону, поза Польщею, вважають “землею, де ходять леви”, тобто дикими землями. У британських медіа тривалий час ходив термін “dirty Europa” (“брудна Європа”) про цю територію. Якось я спілкувався з німцем литовського походження, активним соціал-демократом, який сказав мені: “А чому мене це повинно цікавити? Це мене не стосується”. На що я відповів, що так думати – наївно, і це безпосередньо стосується і його. Якщо російська диктатура переможе в Україні, то це відобразиться і на твоєму житті. Вони також мають свої загрози. Росія полізла у Сирію, щоб створити ще більшу “кашу на крові”, потоки біженців, хаос у Європі. Росія робить це також, щоб фокус уваги не змістився на Україну.

Який подальший розвиток подій ви бачите?

У світі буде багато хаосу. Російська диктатура вже різко летить вниз, не так швидко, як би нам хотілося, але це неминуче. Росія – це країна, яка не матиме жодної історичної цінності у майбутньому. Вихід у неї лише один – колапс, деструктивні процеси, проте вони можуть зачепити й інші країни. Відбуватимуться соціальні протести, але надіятися на суспільство не варто. У західній демократії також станеться криза, бо представники так званої старої західноєвропейської еліти не знають, як знайти спільну мову зі суспільством.

У чому ви вбачаєте основний український інтерес?

Український інтерес в тому, щоб жити в демократичній, цивілізованій державі. За це вийшов і стояв Майдан, наскільки я розумів і відчував, коли був там. У мене досі залишився плакат: “Зрозумійте нас нарешті. Нам набридло”. Люди не можуть вічно жити під “паханом”. Звичайно, ідеалу ти не побудуєш, але можеш стати ближчим до цього. Український інтерес – виграти цю війну. Не тільки збройну, а й усю.

Спілкувалася Катя Пташка, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.