Владислав Недашківський
Журналіст, "Український інтерес"

Владислав Недашківський. Міленіали з рушницями

Владислав Росляков прийшов і розстріляв усіх, кого зустрів у коледжі. Фото з Telegram-каналу Mash

Хлопець 2000 року народження приходить у свій коледж і розстрілює всіх без розбору з рушниці. Врешті-решт він підриває бомбу та зносить останнім пострілом собі голову. Ні, це не опис нового фільму-трагедії на Netflix. Це те, що сталося вчора у Керчі. Як би там не було, але Крим – це Україна, Керч – це Україна. СБУ оперативно розпочала розслідувати інцидент, хоча ми всі розуміємо, що в умовах окупації – це черговий висяк для нашої спецслужби.

“Це другий Беслан”, – скаже директорка навчального закладу після атаки. Але ні, це не Беслан. Там терористи вели перемовини, висували вимоги, чогось прагнули. Одним словом, бесланські терористи, ким би вони не були насправді, мали мету. Те, що сталося вчора у Керчі – це концентроване насилля, первозданна ненависть.

Владислав Росляков любив грати у Warcraft та слухати “Король и шут”. Принаймні так розповіли його друзі. Одному хлопцю Росляков навіть порадив піти в крамницю, щоб “купить похавать”. Тобто він давно все вирішив і спланував. 13 жовтня купив набої – у нього була ліцензія на зброю. Вчора вже розстрілював людей. Два десятки жертв, понад 50 поранених.

У “Короля и шута” є пісня “Жаль нет ружья”, у Владислава Рослякова, на жаль, рушниця була. Хто її видав 18-річному хлопцю? Навіщо йому продали набої? Хіба комісія не бачила, що він неадекватний?

З іншого боку маємо таке питання – хто його довів? Те, що комісія видала йому дозвіл на зброю, доводить, що він був психічно здоровим, адекватно сприймав реальність. Я знаю, як працюють такі комісії – усіляких неадекватів вираховують на раз-два. Він пройшов усі тести. Але щось підштовхнуло його зробити такий вибір. Що?

Ми останнім часом постійно кажемо про булінг, але робимо це якось відсторонено. Ніби проблема є, є його жертви, але якісь ефемерні. У США десятки випадків, коли жертви травлі у школі починали стріляти по своїх однолітках та вчителях. Там навіть розробили всілякі пам’ятки та план дій на випадок появи стрільця. У нас досі жертву сприймають як жертву. Чи був Владислав Росляков жертвою булінгу? Я не знаю. Але мені ця версія здається найвірогіднішою. Стрілянина хлопця – це лебедина пісня, такий собі акт помсти. Він не хотів жити, адже пристрелив себе, але він прагнув затягнути з собою в могилу якнайбільше людей. Не тільки своїх однолітків, ще й вчителів. Він звинувачував їх усіх у тому, що з ним відбувається. У хлопця очевидно були проблеми, і ніхто йому не допоміг. Хіба у навчальних закладах немає вже психологів? Куди дивилися педагоги? Куди дивилися його друзі? А чи були вони у нього?

Пам’ятаєте псковських школярів, які стріляли по поліції у листопаді 2016-го? Врешті-решт вони заподіяли собі смерть, бо, як вони сказали під час трансляції, “їм пи… [буде непереливки]”. Цей нічого не казав, трансляцій не вів. Він прийшов у коледж з єдиною метою – вбивати. Росляков не ідейний фанатик, хоча таким його намагатимуться зробити. Це було вбивство заради вбивства. Родіон Роскольніков вбив Альону Іванівну, бо у той момент це, на його думку, був єдиний правильний вихід. Якби Соня Мармеладова з’явилася раніше, то Роскольніков не зробив би цього фатального кроку.

Рослякова теж можна було втримати від його вчинку. Він купив патрони 13 жовтня. Це була субота. Він вичікував, хлопець не зчинив стрілянину у понеділок. Може, дав їм усім останній шанс?

Другий сезон серіалу “13 причин чому” закінчується на тому, що хлопець, якого зґвалтували шваброю, приходить на бал з автоматом та вибухівкою. Головному герою вдалося переконати потенційного стрільця не натискати на курок. У Керчі, на жаль, не знайшлося нікого, хто б зміг стримати Владислава Рослякова, хто б зміг показати йому інший шлях. Він винен у тому, що натиснув на гачок, перезарядив та натиснув знову і знову. Він винен, що підірвав бомбу. Але винне і суспільство, оточення навколо нього. Винні всі – від батьків та педагогів, які вчасно не розгледіли проблему, до друзів цього Владислава (хоча питання відкрите – чи були в нього друзі), які не вказали йому інший шлях.

Ми говоримо та пишемо про булінг. Але досі не ставимося до цього серйозно. Ми звикли, що жертви лишаються жертвами. Я не можу стверджувати, що Владислав Росляков був жертвою булінгу. Але у мою картину світу не вкладаються міленіали з рушницями, які просто так розстрілюють людей та підривають бомби. Щось його спровокувало. І поки ми не зрозуміємо, що саме провокує таких Рослякових, ми всі будемо у небезпеці. Бережіть себе і своїх близьких.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.