Чи буде Путін найближчим часом президентом нової країни – “Союзу Росії та Білорусі”? Чи окупує Росія сусідку? Останнім часом такі сценарії активно обговорюються на досить поважному рівні. Про можливу анексію Білорусі, зокрема, нещодавно завив колишній Генсек НАТО Андрес Фог Расмуссен.

Але наскільки реалістичний сценарій окупації Білорусі? Москва та Мінськ ще 1997-го року підписали угоду про створення союзної держави, та реальних кроків до об’єднання в одну державу вони не робили. Хоча Лукашенко неодноразово заявляв, що країна готова до тісної інтеграції з Російською Федерацією, його дії суперечили цим заявам. Насправді Білорусь поступово і наполегливо дистанціюється від свого східного сусіда.

Розмови про об’єднання двох країн в одну почались після того, як Володимира Путіна було переобрано на другий поспіль президентський термін. Серед російських еліт існує розуміння того факту, що чинному президенту за будь-яку ціну потрібно зберегти владу після 2024 року, коли термін добіжить кінця. Згідно Конституції, втретє Путін балотуватись не може. Тому Кремль активно шукає варіант, який дозволить Володимиру Володимировичу зберегти одночасно і владу, і легітимність. Серед таких варіантів – утворення союзної держави Росії та Білорусі і вибори на формально нову посаду президента цієї країни. Що дасть відліковувати кількість термінів “з нуля”.

Читайте також: Росія-Білорусь: “тиха” анексія

Щоправда, такому сценарію активно противиться Олександр Лукашенко – він прекрасно розуміє свої перспективи у новій державі. Попри те, що білоруська влада критично залежить від стосунків з Росією, Олександру Лукашенку вдалось вибудувати таку модель, у якій місцева бюрократія діє досить ефективно і провадить власну зовнішню політику, а не сліпо підкоряється Москві. Та й участь Білорусі в інтеграційних проектах Росії носить більш пропагандистський характер, ніж є реальністю. Жоден з проектів не зайшов далі гучних заяв та протоколів про наміри.

Доказом того, що Мінськ намагається використати союз з Росією у власних інтересах та веде свою гру, є реакція Білорусі на дві знакові події останнього десятиліття – війну Росії з Грузією та Україною. В обох випадках офіційний Мінськ не підтримав дії Москви та волів дистанціюватись від неї, наполягаючи на власному нейтралітеті.

Під час правління Путіна Лукашенко регулярно конфліктував з ним. У стосунках двох країн постійно виникали скандали: нещодавно Москва змінила умови продажу нафти та газу Мінську, скасувавши пільги та погрожуючи своєму поставляти критично необхідні енергоносії за світовими цінами, чого білоруська економіка просто не витримає. За останні десять років дві країни пережили торгові війни через цукор, нафту, молоко, авіаперевезення. Водночас Мінськ не втрачає нагоди продемонструвати свою лояльність щодо Москви.

Позиція Лукашенка зрозуміла – за останні двадцять років Росія дотувала лише за рахунок пільгових цін на енергоносії білоруську економіку на мільярди доларів. Крім того, половина білоруських товарів експортується до Росії. Російська частка у ВВП білорусі за рахунок такого співробітництва інколи становила 20%. Але останніми роками цей відсоток неухильно знижується – у 2018 році він складав лише 8% ВВП Білорусі. Даються взнаки економічні проблеми Росії, викликані як зниженням цін на енергоносії, так і санкціями, під які вона потрапила внаслідок своїх авантюр в Україні.

Читайте також: Розплата за Крим: Росія вже втратила 150 мільярдів доларів

Інша причина – Росія поступово втрачає свій інтерес до Білорусі. Дві російські військові бази, розташовані в Білорусі, втратили критичне значення для Москви. Через бурхливий розвиток військових технологій російській армії достатньо радарів ППО, розміщених у Калінінграді. Щодо економіки, то Росія віднедавна не потребує послуг Білорусі для транзиту газу – трубопровід “Північний потік”, запущений у 2011-му, обходить білоруську територію. На фоні власних економічних проблем Кремль все з меншою охотою фінансує свого союзника, підриваючи тим самим імідж “успішного президента” Лукашенка.

Наслідком такого маневрування Лукашенка стало все більш явне незадоволення Кремля. Російська влада розуміє, що президент Білорусі зовсім не є таким лояльним і керованим, як намагається демонструвати публічно. На цьому фоні і почали обговорюватись можливі сценарії силового приєднання Білорусі до Росії. Хоча серйозних доказів того, що Росія готує атаку проти Білорусі і немає, цей варіант все активніше обговорюється в ЗМІ та в середовищі російських еліт.

Скоріш за все, причина в тому, що така загроза є зручною для багатьох гравців, кожен з яких використовує її у власних цілях.

Білоруська влада шантажує можливістю російської окупації Захід, виторговуючи на перемовинах зі США та ЄС відстрочку та послаблення відносно виконання зобов’язань щодо прав людини. Захід педалює тему російської загрози, щоб відірвати Білорусь від Росії та змусити Мінськ будувати тісніші взаємовідносини з Європою. Білоруська опозиція використовує тему анексії, аби привернути до себе увагу та бодай частково змусити владу чинити спротив російським впливам.

Росія також використовує загрозу військового вторгнення для тиску на офіційний Мінськ, щоб добитись поступок на переговорах стосовно енергоносіїв.

Насправді спрогнозувати подальший розвиток подій досить важко. Якщо Росія таки наважиться на військову операцію, вона може перетворитись для Москви на ще більшу проблему, ніж схожий сценарій з “Новоросією”. Адже п’ять років тому російське керівництво при вторгненні в Україну виходило з тези, що більшість населення сходу та півдня країни не просто не буде чинити опору, а навпаки, з радістю чекає російських “визволителів”. Такі ж ілюзії можуть зіграти з росіянами злий жарт і в Білорусі. Попри пропаганду, більшість білорусів та еліти країни насправді підтримують незалежність Білорусі та готові за неї боротись. Тому ціна війни, якщо Москва на неї наважиться, буде надзвичайно високою.

З огляду на мистецтво, з яким Лукашенко керує Білоруссю ось уже 25 років та його здатність маневрувати, навряд чи він погодиться віддати владу в чужі руки. Тому сценарій добровільного об’єднання Білорусі і Росії в одну державу та обрання її президентом Путіна також виглядає малоймовірним.

Оскільки Білорусь все частіше діє незалежно від Росії, а остання поступово втрачає над першою важелі впливу, то перед Москвою постає нагальне завдання – не втратити контроль над одним з останніх своїх союзників.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.