12 квітня 1945 року після смерті Франкліна Рузвельта президентом Сполучених Штатів Америки став Гаррі Трумен. Саме завдяки йому світ отримав колективну систему безпеки – North Atlantic Treaty Organization, або ж НАТО – абревіатура, яка стала для всіх звичною. Організація врятувала захід Європи від комуністичної експансії.

Ще у 1944 році Рузвельт заявив, що не має наміру зберігати американську військову присутність в Європі після закінчення війни. Він писав прем’єру Великої Британії Вінстону Черчиллю: “Не просіть мене залишити американські війська у Франції. Я просто не можу цього зробити. Мені потрібно буде повернути їх додому. Я відмовляюсь опікати Бельгію, Францію та Італію. Це вам варто виховувати та карати власних дітей”.

Після розгрому Третього Райху світ перебував в ейфорії – спільного ворога знищено, війна закінчилась, нарешті мир. Майбутнє здавалось чудовим і безхмарним. Ілюзії розвіялись досить швидко – у країнах, які окупував Радянський Союз, владу захопили прокомуністичні режими і там почали будувати соціалізм радянського штибу – з концтаборами, репресіями, націоналізацією майна та розстрілами неугодних.

З восьмимільйонної армії Сполучених Штатів в Європі залишилось всього півмільйона солдатів. Але й вони готувались до відплиття за океан – свою місію солдати виконали, Європа поверталась до мирного життя. Та Радянський Союз мав свій погляд на повоєнне облаштування світу – Сталін хотів не просто оточити СРСР поясом підконтрольних країн, а й намагався просунутись далі на Захід.

Прикладом стала Чехословаччина. Попри те, що країна була окупована Червоною Армією, до Праги повернувся легітимний довоєнний уряд та політики, які втекли від нацистів, зокрема президент Едуард Бенеш та міністр закордонних справ Ян Масарик. Країна готувалась до виборів, перебуваючи в полоні власних уявлень про свободу та демократію. Окупанти швидко пояснили чехам, як відтепер все відбуватиметься в країні: у лютому 1948-го в уряді залишилися лише комуністи. Бенеш пішов у відставку, а Масарика знайшли мертвим біля його кабінету.

До Західного світу почало приходити розуміння, як можуть розвиватися події далі. Шоком стала блокада Західного Берліна. Східну частину міста окупувала Червона Армія, західну контролювала коаліція союзників – Велика Британія, Франція та Сполучені Штати. Своїми вільними порядками Західний Берлін слугував постійним подразником не лише для радянських маріонеток, які стали владою НДР, а й для Кремля.

Саме Західному Берліну випало стати підмурком, на якому і постав блок НАТО. 24 червня 1948 року радянська військова адміністрація Німеччини оголосила, що будь-яке сполучення між Західним Берліном і західними зонами окупації країни припиняється. Західна частина Берліну опинилась у кільці, відрізана від будь-якого постачання: палива, електрики, продовольства, ліків. Сталін розраховував, що берлінці не витримають блокади і приєднаються до східної частини Німеччини.

Союзники не знали, як реагувати на блокаду – жодного наземного шляху до Західного Берліна не було. Розпочинати нову війну ніхто не наважувався. Влада Західного Берліна рішуче заявила: “Ми ніколи не здамося комуністам”. Окупаційна адміністрація союзників швидко знайшла вихід: все необхідне туди стали завозити літаками. Повітряний міст видався Трумену ідеальним рішенням, до ініціативи американців швидко долучились французи та британці.

Москва збивати літаки недавніх союзників не наважилась, та й усвідомлювала масштаби проблеми: для двох мільйонів шестисот тисяч людей потрібно було завозити все: від хліба до вугілля. Тому Кремль розраховував, що довго повітряний міст не протримається. Та й союзники не чекали, що блокада триватиме одинадцять місяців, а витрати на постачання західноберлінців зрівняються з витратами на війну середніх масштабів. Врешті, місто вистояло, блокаду зняли.

Але ці події дали розуміння колективному Заходу і, насамперед, Сполученим Штатам Америки – війна не закінчилась. Радянський Союз не збирається мирно співіснувати з демократичними країнами і від нього потрібно оборонятись. На Сході постає нова загроза, куди страшніша за переможений Райх. І самостійно Європа встояти не зможе. А блокада Західного Берліну стала головною битвою Холодної війни, яку Сталін безнадійно програв.

Читайте також: Курс на ЄС та НАТО тепер і в Конституції України

Всі ці події й стали поштовхом до створення колективної системи безпеки. “Якби радянська дипломатія стала дотримуватись стратегії мирного співіснування, то вся Європа в атмосфері демобілізаційних настроїв, які тоді панували, могла б сама обрати комуністичний шлях розвитку, у цілком конституційний спосіб”, – писав у ті роки один з лідерів ліберальної партії Великої Британії Алан Кемпбелл-Джонсон. Але у Заходу радянський шантаж у Берліні пробудив волю до спротиву.

Сталін не вірив, що капіталісти зможуть об’єднатись один з одним. Він вважав, що їхня надмірна жадібність перевищить всі доводи розуму щодо об’єднання. Тому для нього стало величезним сюрпризом створення блоку НАТО. Сталін не розумів американської психології і помилився. Американці перестали довіряти “доброму дядечкові Джо”. Вони сформулювали свої висновки щодо СРСР: позиції щодо світобудови у двох наддержав непримиримі. Тому одна з них завжди буде намагатися знищити іншу. Оскільки Радянський Союз вже встиг продемонструвати свої наміри, Сполучені Штати були змушені оборонятись. Вивід американських військ з Європи відмінили.

Гаррі Трумен заявив, що Сполучені Штати беруть на себе місію убезпеченню всіх демократичних країн, для яких Радянський Союз може становити загрозу. 12 березня 1948 року Трумен оголосив свою доктрину глобального спротиву радянській диктатурі. А Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Велика Британія та Франція підписали Брюссельську Угоду про економічне, соціальне та культурне співробітництво, а найголовніше – про колективну оборону. До них швидко приєднались Данія, Ісландія, Італія, Норвегія та Португалія. Але для реальної оборони європейцям не вистачало США. Бо за результатами Другої Світової війни баланс сил змінився: жодної великої європейської країни не залишилось. У світі домінували лише дві наддержави – Радянський Союз та Сполучені Штати.

Комуністичний переворот у Чехословаччині та блокада Західного Берліна стали безпосереднім поштовхом до створення НАТО. Північноатлантичний договір був підписаний 4 квітня 1949 року у Вашингтоні представниками урядів Бельгії, Великої Британії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Сполучених Штатів Америки та Франції.

Європейські країни стали негайно долучатись до блоку, оскільки статті п’ята та шоста його Статуту зазначають, що напад на одну з країн-членів Альянсу автоматично розглядається як напад на всі країни, які входять до НАТО. Іншими словами, США зобов’язались захищати всіх своїх партнерів, як самих себе.

Парадоксом був факт, що Сенат Сполучених Штатів довго противився створенню Альянсу, адже зовсім не бажав тримати у Європі американські війська та воювати за її інтереси. Але натомість країни Західної Європи отримали чудову можливість розвиватися під захистом США. І спрямувати кошти, які б вони витрачали на оборону, на розвиток своїх економік. А напівдиктаторські Іспанія, Португалія та Південна Корея під впливом США перетворились на демократичні та успішні країни. Південна Корея та Японія, які хоч і не входять до Альянсу, перебувають у його орбіті і завдяки цьому можуть розвивати свої економіки та демократичні інститути.

Читайте також: Армія США відновлює стратегію часів холодної війни для протистояння з Росією

Після розпаду СРСР Альянс пережив нелегкі часи, адже потенційний ворог зник. Радянський Союз та Організація Варшавського договору, створена на противагу НАТО, розпались. Знову, як і сімдесят років тому, світ заполонили ілюзії про мир. Та ці ілюзії довго не проіснували – дії Росії, особливо анексія Криму та війна в Україні, вдихнули друге дихання у НАТО. Наразі блок налічує 29 країн і відкрито називає потенційним противником Росію та не приховує, що готується до її можливого нападу. А до НАТО і зараз, через сімдесят років від його створення, охочі шикуються у чергу для приєднання. Серед них є і Україна.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.