Щоб виграти війну, замало лише військової міці. Справжня перемога – це, насамперед, психологія. Щоб перемогти ворога, потрібно спочатку завоювати душі свого народу. Прикладом такої боротьби є Велика Британія у Другій світовій війні. Журналісти BBC Culture дослідили, як британська пропаганда боролась з ворогом у сорокових роках минулого століття.

Перед урядом країни стояло непросте завдання – ще свіжими були спогади про недолугу діяльність міністерства інформації під час Першої світової, коли з німців ліпили образ недолюдків, які їдять людей. Тому у свідомості більшості жителів Сполученого Королівства пропаганда асоціювалась з брехнею і нещирістю.

Правда як ідеологія

Відразу по закінченню Першої світової війни міністерство інформації ліквідували, оскільки його діяльність викликала у людей лише незадоволення. Але з початком Другої світової уряд був змушений відновити його діяльність – підданим короля Георга VI необхідно було пояснити, навіщо країна оголосила війну Третьому Райху і чому терпить нищівні поразки від Вермахту.

З урахуванням досвіду двадцятирічної давнини у міністерстві інформації вирішили говорити людям правду. Звичайно, були й винятки – у тих випадках, коли ця правда була занадто неймовірною або шкідливою чи могла викликати паніку. Для підтримки бойового духу населення уряду доводилося поєднувати цілий арсенал психологічних прийомів зі створенням максимально правдивої картини.

Генеральний директор ВВС Джон Рейт, який 1940 року став міністром інформації, визначив ключові напрямки роботи свого відомства під час війни: “новини – це ударні війська пропаганди, а в галузі пропаганди треба говорити правду, нічого, крім правди, і, наскільки можливо, повну правду”.

“Mein Kampf” як методичка

Але самої правди було явно недостатньо для завоювання сердець британців. Тому міністерство інформації не гребувало старими і перевіреними методами пересмикувань та маніпулювань. У цьому працівники міністерства використали програмну працю свого головного ворога – книгу “Mein Kampf”. У методичці, розробленій британськими спеціалістами, рекомендувалось якнайчастіше використовувати в роботі інстинкти натовпу, і апелювати саме до них, а не до розуму. Серед ключових прийомів також запропонували якнайчастіше використовувати прості гасла, які повинні мобілізувати народ на захист вітчизни.

Як наголошували розробники методики міністерства інформації, “пропаганда повинна відповідати упередженим поглядам суспільства, наприклад: китайці вважають кожного іноземця підступною людиною, яка тримає камінь за пазухою на випадок, якщо хитрість не спрацює”.

Міністерство випускало безліч книг, буклетів, фільмів, радіопередач. Воно ініціювало масові інформаційні кампанії, які періодично прокочувалися країною. Одна з них називалась “Кампанією гніву” і мала за мету закріпити у масовій свідомості постулат про надзвичайну жорстокість нацистського режиму.

Читайте також: Операція “Оверлорд” та Омахське чудовисько

Крім мобілізації народу на боротьбу з ворогом, ця кампанія переслідувала ще кілька цілей. Річ у тім, що для більшості населення війна була далекою і незрозумілою, адже безпосередньо на території метрополії бойові дії не велись. А ще нацистська ідеологія була досить популярною всередині самої країни, а лідер Британського союзу фашистів Освальд Мослі був помітною фігурою на політичному небосхилі Королівства.

Внаслідок “Кампанії гніву” з німців вдалось виліпити образ ворога, прихильники ж Освальда Мослі перетворились на класичну “п’яту колону” в свідомості більшості британців. Сам Мослі провів усю війну у в’язниці, а Британський союз фашистів оголосили поза законом і заборонили.

Хоча на початках діяльності міністерство інформації і відмовлялось від методів часів Першої світової війни, врешті пропагандисти без них не обійшлись. Яскравим прикладом повернення до старих ідеологем була наступна: “Біля наших дверей стоять гуни. Вони лютуватимуть і знищуватимуть. Вони вбиватимуть жінок і дітей”.

“Ворог підслуховує”

Щоб виграти війну, уряд був змушений залучити до участі в ній усе населення – від малого до старого. Зрозуміло, що всю країну неможливо було одягнути в хакі та відправити до окопів. Тому тих, хто був у тилу, залучили до бойових дій в інший спосіб.

Країною прокотилась потужна кампанія боротьби зі шпигунами. Вона не поступалася важливістю боям на лінії фронту. Людей постійно попереджали, що поряд з ними є шпигуни. Розгром експедиційного корпусу у Франції дав можливість міністерству інформації досить легко поширити думку, що в країні діє потужна “п’ята колона”, без перемоги над якою війна буде програна.

Кампанія міністерства інформації “Необережні слова можуть коштувати життя” привертала увагу до ідеї внутрішнього ворога і закликала людей до обережності. Громадян закликали повідомляти поліцію про всіх підозрілих та не обговорювати свою роботу в присутності сторонніх, звести телефонні розмови до мінімуму тощо.

Солідарність та перемога

Але пропаганда не могла базуватися лише на страху, ненависті та шпигуноманії. Необхідні були символи солідарності в боротьбі з ворогом та перемоги над ним. Тому ВВС влітку 1941 року, коли становище Великої Британії було вкрай тяжким, а її міста щоночі здригались від завивань сигналів протиповітряної оборони, запустило потужну кампанію “V – символ перемоги”.

Латинська літера V стала символом єдності та віри в перемогу над злом. Одним з її ідеологів був Віктор де Лавеле, колишній міністр юстиції Бельгії і керівник бельгійського франкомовного відділу ВВС. Саме з літери V починається англійське victory, яке означає “перемога”. Французьке victoire означає те ж саме, а голландське “свобода” в оригіналі звучить як vrijheid і теж починається з літери V.

Пропаганда як складова перемоги. Велика Британія у Другій світовій. Фото: BRITISH LIBRARY BOARD

Отже, сили опору отримали універсальний і короткий символ солідарності і спротиву. Крім того, виявилось, що означення літери V в азбуці Морзе (крапка-крапка-крапка-тире) збіглося з першими чотирма нотами П’ятої симфонії Бетховена. Редакція європейського мовлення BBC почала використовувати їх як музичні позивні для своєї програми.

Архівне фото Британського уряду

Літера V почала з’являтися на стінах та парканах окупованої Європи, символізуючи собою незламність поневолених нацистами народів та знак підтримки воюючих з німцями країн. 19 липня 1941 року Вінстон Черчилль схвалив кампанію в своїй промові і почав показувати символ V пальцями.

Зроби ворога смішним

Якщо під час Першої світової війни міністерство інформації всіляко акцентувалося на викритті звірств ворога, що мало негативний ефект, адже пропагандистські матеріали виходили недостовірними, то в часи Другої світової акцент змістився. У пропаганді вирішили якнайширше використовувати сатиру.

На радіо, яке було в ті часи найпопулярнішим та найпотужнішим засобом масової інформації, почали виходити сатиричні та комедійні передачі, де відомі коміки висміювали німців. Такою була, наприклад, програма англійського актора-коміка Томмі Гендлі “Знову ця людина!”. В ній Гендлі виступав в ролі Міністра загострення ситуації і напускання таємничості в Канцелярії пройдисвітів.

У кампанії з висміювання ворога брали активну участь преса та кіно. У газетах постійно з’являлись карикатури та гуморески, в яких піднімалося на сміх вище керівництво Райху, а солдатів Вермахту робили недолугими та не досить розумними.

Пропаганда як складова перемоги. Велика Британія у Другій світовій. Фото: U.S. Government Printing Office

Великою популярністю на екранах Сполученого Королівства користувалась робота кінорежисера Чарльза Рідлі, який взяв кадри з фільму Лені Ріфеншталь “Тріумф волі” про з’їзд Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини 1934 року, де нацисти марширують у Нюрнберзі, і наклав на них популярний танцювальний мотив із мюзиклу “Я і моя дівчина”. Сюжет показали в кіножурналі під назвою “Німеччина кличе” у прискореному темпі, що було досить смішно.

Гоніння на християн

Ведмежу послугу зробило німцям і захоплення ідеологів нацизму язичницькими обрядами та символікою. Міністерство інформації Великої Британії негайно скористалось переслідуваннями німецьких священників у Третьому Райху.

Льотчики Королівських військово-повітряних сил розкидали з літаків над територією Німеччини листівки з забороненою у Райху проповіддю єпископа Мюнстерського графа Клеменса Августа фон Галена, який викривав беззаконня гестапівців.

Читайте також: Військові трибунали Робітничо-селянської червоної армії: “за ціною не постоїмо”

Міністерство інформації випустило низку фільмів та брошур, у яких яскраво показували факельні ходи, розповідали про намір німців зруйнувати християнство, звинувачували їх у відродженні язичництва, поклонінні фюреру і в збочених методах виховання дітей.

Пропаганда робила акцент на тому, що фашистська Німеччина проводить антихристиянську ідеологічну обробку суспільства, що викликало у жителів Об’єднаного Королівства справедливий гнів.

Перемога ідеології

За шість років війни жоден з колаборантів не насмілився публічно назвати цю війну “братовбивчою” та запропонувати лідеру країни Вінстону Черчиллю миритися з ворогом. Хоча прихильники таких дій у країні, звісно, були. Але вони розуміли, що відразу після публічних пропозицій здатися відправляться в компанію до найвідомішого колаборанта – Освальда Мослі.

Велика Британія, яка оголосила війну Третьому Райху на самому початку Другої світової – 3 вересня 1939 року і пережила ганебні та тяжкі втрати на її початку, морську блокаду, щоденні бомбардування, панічну евакуацію з Дюнкерка, страшні поразки на морі тощо, змогла виграти найголовнішу битву цієї війни – битву за серця і душі своїх громадян. Наслідком виграної ідеологічної війни стала поразка ворога. А Велика Британія посіла почесне місце серед держав-переможниць.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.