Передвиборча кампанія в Україні – особливий період. Це час, коли важко визначити: хто з ким проти кого дружить. Це час, коли виборці стають одночасно Богами, яким кандидати по черзі приносять священну гречку, і піддослідними кроликами, для випробування нових методів маніпуляції та пропаганди. А найхитрішим під час кампанії вдається непогано заробити. Офіційний процес агітації стартує за 90 днів до дня голосування. Та для кого всі ці офіціози? Ті, хто планують балотуватися в президентське чи депутатське крісло, починають процес “обробки” електорату за рік, а то й за півтора-два до “дня Х”.

На найближчих виборах народ обиратиме нового Гаранта Конституції. Вони мають відбутися планово в останню неділю березня 2019-го. А отже, спостерігати як кандидати деруть горлянки, намагаючись заявити про себе, можна зараз. І це “зараз” триває принаймні півроку. Білбордами з “новими обличчями” вже нікого не здивуєш, хоча це продовжує впливати на пізнаваність кандидатів. А до яких ще технік маніпуляції вдаються політики? Та хто заробляє на всій цій передвиборній трапезі? Про це й поговоримо, але спершу розберемось, зі словом маніпуляція.

Вся велика маніпуляція – один маленький принцип

Це слово часто застосовують, коли йдеться про маніпуляцію чоловіком жінкою. Жінки маніпулюють почуттями чоловіків, щоб отримати бажане. Тиснуть на жалість, заздрість та переконують у життєвій необхідності тієї чи іншої речі. Раціональність переважно відсутня, натомість емоцій – кури не клюють. Це і є класична тактика: простіше впливати на людські емоції, ніж на розум.

Так і в політиці: все, що про мозок, – можна аргументувати, а впливу на емоційному рівні чинити опір майже неможливо. Тут в гру вступає феномен “емоційного зараження”.

“Річ у тому, що емоції і почуття, які ми переживаємо – це багато в чому соціальні явища. Вони можуть поширюватися подібно епідемії, заражаючи водночас десятки і сотні тисяч людей, і примушуючи маси “резонувати” в унісон”, – розповідає психолог Наталія Гаєвська.

А оскільки найбільш емоційно люди сприймають негатив, політика у нас асоціюється з брудом. Є навіть правило п’яти “с”: страх, смерть, сміх, секс та скандал. Ці теми найкраще розповсюджуватимуться. Навіть цілком неправдива інформація, яка набула широкого розголосу, викликає довіру. Тож будьте пильні.

Фото: unsplash/marija-zaric

Збирання підписів

Якщо лишати інформацію про свою особу на сайтах збору підписів, на вулицях в роздрукованих бланках чи деінде, не варто потім дивуватись тоннам СМС та листам у поштовій скриньці. Вони будуть від “ідеальних” кандидатів, які створили цю “геніальну” петицію з “життєво необхідною” вимогою, яку обов’язково “виконають”, ставши Президентом, депутатом, чи будь яким можновладцем тощо. І це вже не просто обіцянки-цяцянки, для підписанта це відповідальність за свій вибір. Він не захоче визнавати, що поставив підпис під безглуздою вимогою.

Давайте приклад. “ПІДТРИМАЙ НАРОДНУ ВИМОГУ” – таким лозунгом починається односторінковий сайт на просторах інтернету. Далі йдеться: ми вимагаємо скликати Всеукраїнський референдум і утвердити деяке Конституційне народне(!) право. Когось поєднання слів “народ вимагає” роздратує та змусить закрити сторінку. Утім понад 15 тисяч (на момент написання статті) відвідувачів сторінки почитали далі та підписали. Суть народної вимоги така: надати українському народові право вето на будь-який закон чи указ президента.

Що хочуть зробити?

Ідея на перший погляд чудова. Український народ прагне вже хоч якось взяти своє життя під контроль. І можливо, якщо Верховна Рада, Президент і місцеві органи влади існуватимуть з розумінням, що їх рішення можуть бути скасовані народом, відповідальніше ставитимуться до їх ухвалення. Водночас від ідеї так і тхне популізмом. Адже у нас і так народ має право голосу: мирні акції протесту ніхто не скасовував. Давайте розбиратися.

Як в інших країнах?

Україну можна порівняти з підлітком. Ми хоч і маємо тисячолітню історію, утім незалежні менше 30 років і переживаємо таку собі підліткову кризу. А коли є приклади більш успішних старших країни, логічно запозичувати їх успішні кейси. Право народного вето, як явище демократичного ладу, є у кількох розвинених країн. Наприклад, у окремих кантонів Швейцарії, 24-ох штатах США, деяких земель ФРН, а також Ліхтенштейну. Там народ може розпускати законодавчі органи і скасовувати їхні рішення. Але цей інструмент використовують вкрай рідко. Насправді, майже ніколи.

У Данії, наприклад, народне вето можуть ініціювати самі народні депутати. У Італії народне вето також існує, проте там є дуже багато обмежень, щодо реалізації такої процедури. Окрім обмежень по часу (з 5 років каденції, лише протягом 2,5 і у певний час можна скликати вето), італійці також не мають права висловитись проти ухвалених законів, що стосуються податків, бюджету, амністій і помилувань та ратифікації міжнародних договорів. Тобто ініціатори петиції щиро вірять, що в Україні буде інакше?

Навіщо вам мої особисті дані? І для чого так багато підписів?

Для того, щоб ваш голос зарахували, потрібно лишити купу особистих даних. Окрім імені, прізвища та по батькові, потрібно написати область, місто (добре, адресу не просять), а також вказати електронну скриньку і номер мобільного. Мобільного, Карл! Навіть на сайті президента для реєстрації потрібна лише електронна скринька. Більшість з нас не замислюється, коли дає свої контактну інформацію комусь. Наприклад, реєструючись на сайтах для отримання якихось послуг чи товару. Але ж ви навіть не знаєте, у кого вони опиняться і для чого будуть використані. А ці дані, які лишили 15 тисяч підписантів, неодмінно використають або продадуть.

Далі. 300 000 – це необхідна кількість підписів, щоб “процес пішов”. Чому тоді вже не мільйон? Звідки таке число? На сайті Президента для розгляду петиції треба всього 25 тисяч. Чому не зареєструвати петицію там? Може було б швидше? До речі, на момент написання статті, найпопулярніша петиція на сайті Адміністрації Президента зібрала лише 7 588. Там вимагають захистити громадянина України від смертної кари. Так де візьметься 300 000 для народного вето?

Окей, повернемось до походження такої кількості необхідних голосів. В Україні живе 42 мільйони людей, як зазначено на сайті Держстату, і 300 тисяч на тлі такого числа не так вже й багато. Та оскільки перепису в нашій країні не було вже майже 20 років, не можна сказати, що 42 мільйони – достовірне число (про це читайте окрему статтю). Соціологи та експерти вважає, що в Україні живе не більше 33 мільйонів людей, враховуючи іноземців. Водночас у Центрвиборкомі впевнені, у нас 35,5 мільйонів виборців. Однак ці числа вказані з позначкою “приблизно”.

Оскільки ЦВК не може мати достовірних даних, будемо відштовхуватись від числа 33 мільйони. Виборців з них може бути близько 28 мільйонів (мінус неповнолітні та люди з іноземним громадянством, але врахуємо українців, які голосуватимуть за кордоном). Припустимо, що буде така ж явка, як на дострокових парламентських виборах 2014-го. Тоді голосувати прийде близько половини виборців – десь 14-15 мільйонів. Для того, щоб потрапити в парламент треба 5% – близько 750 тисяч. 300 тисяч – це значна частина від необхідного. Тепер це число має більш вагомий вигляд, правда?

Петицію ініціюють зараз, а не перед парламентськими виборами. Під час президентської гонки завдяки розголосу ініціатори петиції стануть пізнаваними. Тут можна згадати про феномен “емоційного зараження”. Історія набуде резонансу і тоді цією вимогою можна буде махати перед обличчями 300 тисяч підписантів, та інших прихильників і казати: “Нам би в парламент, ми б проштовхнули. Треба тільки підтримка”. А маючи ще й контакти цих 300 тисяч людей, знаючи у яких містах вони живуть, можна побудувати таку агітаційну кампанію, що не снилась й Полу Манафорту.

Хто мозок ідеї і як написаний текст петиції?

У тексті є помилки та одруківки, а це пряма ознака того, що його недопрацювали та, вірогідно, ліпили нашвидкуруч. Добре виписаний лише початок і головний меседж. Розрахунок на те, що людина прочитає лише це і підпишеться за ідею, а юридичними нюансами нехай займаються юристи. А саме в змінах, які пропонують вносити до законів багато неоднозначних тверджень, складнопідрядних речень, помилок. Суть ніби зрозуміла, утім переказати прочитане складно.

Ініціаторів тут позначили, як “лідерів громадської думки”. Але це вже маніпуляція. Будь-який політичний рух – це люди, які його створюють. Хочеться, щоб вони йшли у політику з розумінням подальших дій та досвідом в управлінні. В епоху соціальних мереж, Гугла та Вікіпедії дуже легко перевірити, що собою являє та чи інша людина, маючи її ім’я, прізвище та фото. Якщо ви перевірили та впевнені, що люди, які пропонують свої ідеї, відповідають цим критеріям – це привід лишити підпис.

Експерт усьому голова

Не голова. Коли розмова заходить в політичне русло, кожен із нас експерт. Особливо, у коментарях під навколополітичними публікаціями у Facebook. Водночас не можна заперечувати, що є низка людей, до думки яких дослухаються, бо вважають її авторитетною. Це освічені політичні експерти вони дотримуються нейтралітету і не влазять у конфлікти. Водночас не бояться говорити на резонансні теми та давати оцінки політичними явищам. Найчастіше саме ці люди формують імідж кандидатів, а не їх політтехнологи чи PR-служба.

Люди не заморочується над прочитанням біографій, програм та досягнень кандидатів. Вони просто читають публікації такого експерта та коментарі під ними, визначаючи на яку сторону зла ставати. “Експертові точно краще знати” – не точно. Недоброчесні лідери думок часто зловживають довірою своєї аудиторії. Вони можуть крутити вашою думкою, навмисно підводячи до чорно-білих висновків про кандидатів: гарні чи погані. Або можуть перелічити з п’яти найбільш популярних кандидатів чотирьох у негативній конотації. Виходить, що п’ятий – найменше зло, яке буцімто можна обрати серед більших.

Враховуючи те, що на результат сильно впливає пізнаваність – часто навіть позитивність чи негативність контексту не має значення. Головне, щоб були імена. І не багато, щоб запам’ятали саме тих, кого потрібно і як потрібно. Аби когось або щось запам’ятати, нам потрібно стикнутися з цим щонайменше три рази, з невеликим проміжком часом. Тобто: ви побачили зранку білборд, ввечері прочитали пост експерта, а за кілька днів обговорили з колегами новину про кандидата. Все – він закріпився у вашій голові.

Серед іншого, треба розуміти, що експерт не завжди фахівець. Часто на телебачення, радіо чи іншу медійну платформу приходить люди, які недостатньо компетентні в темі, бо більш компетентні або відмовились, або не змогли, або таких взагалі не знайшлось. І згодувати глядачеві недостатньо точну інформацію прикривши це “10-ма роками досвіду роботи десь” дуже просто. А якщо такий “експерт” ще й скаже все гарно “за сценарієм”, вважайте, завоював вашу прихильність.

Експертні коментарі варто читати, дивитись, слухати, але вони не остаточно сформують ваше рішення. Обирайте експертів, які стоять на боці різних кандидатів. Так можна більш точно зрозуміти, хто є хто. Бо ж тут і славнозвісна “чорнуха” від кандидатів має місце, яка не те що вас, а й “експертів” може завести у глухий кут. Як це працює: кандидат сьогодні білий та пухнастий, завтра на нього вилили відро лайно, а післязавтра він вилив більше відро на іншого кандидата. За тиждень виявилось, що вони об’єднались і все це брехня, ніякого лайно не було й бути не могло.

Щоб зрозуміти, хто є хто, не варто звертати увагу на інтриги, якими обростають кандидати за кілька місяців до виборів. Натомість дізнайтесь – чим займався кандидат крайні п’ять-десять років, де працював, яким майном володіє (привіт, е-декларації), що корисного зробив для суспільства. Якщо його біографія вас задовольнила – ласкаво просимо в кабінку для голосування.

Фото: Arnaud Jaegers/unsplash

Хто наживається під час передвиборної кампанії?

Якщо ви планували запускати поліграфічний бізнес чи продаж спінінгів – передвиборна кампанія золотий час. А якщо ви шукали невеличкий підробіток, то можете зайнятись соціологічними опитуваннями. Залежно від агентства, що проводить соціологічні дослідження та кількості питань, ціна за анкету може бути від 80 до 300-400 гривень. Та давайте по порядку.

Вудочки

Спінінги під час передвиборної кампанії використовують, як палицю для закріплення прапорів. Прапори використовують на різноманітних акціях, мітингах, пікетах і так далі. За інформацією джерела “Українського інтересу”, після дня Незалежності з початком осені у Львові та Києві стартують масштабні акції протесту. Організатори – відома політична партія, представники якої є у органах влади.

Для розуміння масштабу запланованих подій: тільки для однієї стотисячної акції у Львові організатори придбали вудилищ на майже 300 000 гривень (містичне число). Тож, якщо ви збирались відстоювати свої права на масових мітингах цієї осені, переконайтесь, що це не чиясь чергова політична інтрижка. Чи може вам вже обіцяли безкоштовний прапор і 200 гривень за участь?

Рейтинги

Це взагалі окрема тема маніпуляції громадською думкою. Тут все зав’язано на орієнтованості людей на суспільні тенденції. Кожен з нас більшою чи меншою мірою залежить від думки інших людей. І навіть якщо ви швидше проголосуєте за чорта лисого, ніж за Тимошенко, а саме вона очолюватиме рейтинг, то є імовірність, що вас зацікавить, чому вона так високо забралась. А потім активна робота її піарників в інтернетах цілком може завоювати вашу прихильність.

Рейтинги проводять та публікують щомісяця. Один з крайніх, липневий, обурив директорку фонду “Демократичні ініціативи” Ірину Бекешкіну. Причиною обурення стало те, що Аграрна партія України, яка в опитуваннях усіх соціологічних фірм ще в травні не набирала й 1% – тут, раптом, отримала 5.1% серед усіх опитаних і 7.9% серед тих, хто визначився з вибором. Такий феномен соціолог пояснила дуже просто: серед опитаних не було жителів обласних центрів.

“Хіба не абсурд ігнорувати електоральний вибір виборців Києва, Харкова, Одеси, Львова, зрештою, усіх обласних центрів України? Ні, зовсім не абсурд, а цілком цілеспрямована технологія. У великих містах не голосують за Аграрну партію? Значить, прибрати з вибірки “небажану” категорію респондентів – у цьому випадку, обласні центри”, – зазначає пані Ірина на своїй сторінці у Facebook.

Водночас, з її слів, такі рейтинги не впливають на електорат. Це політична омана для спонсорів: партія рейтингова, значить в неї варто вкладати гроші. Електорат також може змінити думку, але зараз ще зарано. Виборці почнуть гуртуватися вже ближче до дня голосування і вишукувати очевидного лідера.

Рейтинг, про який йдеться вище – замовний. Але окрім того, що вже давненько існуючі агентства намагаються заробити грошенят, конкуренцію в цей період їм починають складати нові проекти. Ці проекти після виборів розчиняються у повітрі, але зараз такі “соціологи” беруться за всі замовлення. А добре забезпечені кандидати мають ручні проекти, які співають їм панегірики.

Проте лишаються організації, для яких репутація має значення і вони не беруться за такі “замовлення”. Тож звертайте увагу на вибірку, на тривалість існування організації та наявність інших, не лише політичних досліджень. Це має вказати на її порядність.

Ганна Веретенник, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.