Китайська експансія в Росію вже давно перестала бути гіпотетичною загрозою. Наразі – це реальність, яка викликає безліч дискусій серед росіян. Не дивно, адже Росія має 4 209 кілометрів спільного кордону з Китаєм. Та й приналежність прикордонних земель також доволі спірна – ні для кого не секрет, що в Китаї існують карти, які прямо позначають частину Сибіру та Далекого Сходу як території, тимчасово окуповані росіянами. Поки РФ здійснює експансію та організовує маленькі війни на своїх європейських кордонах, до її східних рубежів активно придивляються сусіди.

“Жовта загроза”

Жителі Далекого Сходу все частіше говорять про те, що людський потік в Росію з боку Китаю зростає у геометричній прогресії. Форпостом проникнення китайської туристичної, а слідом – економічної експансії в Сибір став, зокрема, Іркутськ. Звідси жителі Піднебесної розділяються на два потоки – туристи їдуть на Байкал, а потім у центр – до Москви та Санкт-Петербурга. За туристами приходять бізнесмени, які будують у прикордонні магазини, готелі, скуповують землі та вирубають сибірську тайгу. Все частіше справжніми господарями цих країв почуваються зовсім не громадяни Росії.

Наскільки реальною є “жовта загроза”, про яку відкрито говорять росіяни? Навіщо китайці сюди приїжджають і що шукають у Росії? Як до цього ставляться місцеві жителі?

Читайте також: Росія-Китай: “дружба” несподівано наштовхнулась на санкції

Згідно з підрахунки місцевої влади, минулого року озеро Байкал, що розташоване на кордоні Іркутської області та Республіки Бурятія, відвідало близько півтора мільйона туристів. Переважна більшість – з Китаю. Зростання кількості туристів безпосередньо пов’язують із запровадженням безвізового режиму для групового в’їзду громадян КНР у РФ. Для порівняння – у 2016 році в Іркутській області побували 26 тисяч, у 2017-му – 23,5 тисячі китайських туристів.

Сьогодні в Іркутську можна зайти в будь-який супермаркет і побачити там натовп китайських туристів. Китайці скуповують кондитерські вироби, дуже люблять шоколад, зефір і горіхи. Також вони їдуть до Іркутська за брендовим європейським одягом – купити його тут коштує набагато дешевше, ніж їхати в Європу, враховуючи дорогу, скажімо, до Італії.

Неприязнь місцевих

Звісно, бізнес є бізнес – такому припливу грошей місцеві можуть лише порадіти. Але є й зворотня сторона медалі – багато аборигенів визнають, що не люблять китайців. Вони демонструють неповагу до культури і звичаїв, смітять. Але це, скоріше, просто зовнішній подразник – ті ж росіяни не сильно відрізняються від китайців манерами. Причини неприязні, очевидно, лежать глибше.

Адже ні для кого не секрет, що росіян, або точніше – “русскіх”, корінними жителями цих країв назвати важко. Вони тут є прийшлим елементом, фактичними окупантами, які витіснили й асимілювали аборигенів. І як би не ховались вони за звичними фразами про “ісконность” земель, у глибинах підсвідомості розуміння того факту, що ці території їм не належать, таки існує. Як існує і розуміння того, що рано чи пізно (скоріше рано) китайці їх не спитають, відновлюючи справедливість і приєднуючи втрачені території до своєї країни.

У Сибіру, ​​від Далекого Сходу до Уралу, живе 37 мільйонів людей – на 78 відсотках площі країни живуть 25 відсотків її населення. Це приблизно два-три не дуже великих китайських міста. Так що в Сибіру страх перед “жовтою загрозою” цілком обґрунтований. Економічна експансія відбувається – це факт. У китайців є гроші, а російське законодавство дозволяє купувати тут землі всім, хто захоче. Китайці цим правом активно користуються – місцеві скаржаться, що ціни на землю за кілька років зросли в рази, і купують її саме китайці. З’явилися готелі, магазини, ресторани, до яких росіян просто не пускають.

Гроші вирішують все

Окрім сфери послуг та торгівлі, існують і величезні підприємства, які вирубують та вивозять ліс, розробляють і добувають корисні копалини, ведуть сільськогосподарську діяльність. Їм намагаються чинити спротив невеликі купки місцевих “патріотів”, але їхній протест занадто вже маргінальний – вплив китайських інвестицій на місцеву економіку стає все дедалі потужнішим. Більшість жителів так чи інакше залежать від цих грошей, тому протести масовими не стають.

До того ж офіційна Москва, опинившись у міжнародній ізоляції, просто вимушена йти на співпрацю з Пекіном. І умови у цій грі диктує останній. Тому особливої надії на федеральний центр немає – місцеві розуміють, хто домінує у регіоні. До того ж на фоні китайської експансії на Далекому Сході та у Сибіру починають зростати сепаратистські настрої. Жителі цих територій вважають, що Москва їх просто оббирає і при цьому нічого не пропонує натомість.

Чим все це закінчиться – вже, мабуть, не сумнівається ніхто. Залишається одне питання: коли саме Сибір знову стане китайським.


Микола Сатпаєв, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter