Росія любить допомагати всіляким борцям за волю у всьому світі. Зараз, наприклад, допомагає Сирії, Венесуелі, “Донецькій/Луганській народним республікам” тощо. Наслідки допомоги завжди однакові: поряд з іншими неприємностями у тих, хто повірив в “інтернаціональну” дружбу, зникають матеріальні цінності. На Донбасі вже зникли заводи і фабрики – щось порізали на метал, а щось вивезли до Росії. Луганський патронний завод, наприклад, працює в Чувашії. Що буде із золотовалютними резервами Венесуели – поки питання, але нічого хорошого для венесуельців точно не відбудеться.

Читайте також: Венесуела: надзвичайний стан, виїзд дипломатів та марш на Каракас

Практика Москви не оригінальна – Радянський Союз, правонаступником якого називає себе сучасна Російська Федерація, теж полюбляв схожі фокуси. Замість того, щоб зайнятись власними проблемами, радянські люди переживали за всіляких “борців за щастя народне” у далеких країнах, і готові були жертвувати задля цього “щастя” власними головами та кінцівками. Щоправда, кремлівська верхівка була прагматичнішою у цих питаннях.

У липні 1936 року розпочався збройний заколот проти Другої республіки в Іспанії. Націоналістам допомагали Італія та Німеччина, а республіканцям – Радянський Союз. Через три роки націоналісти на чолі з генералом Франко перемогли, а республіканцям, більшість з яких становили комуністи, довелось капітулювати. Але мова не про це.

Читайте також: #іхтамєсть – банди РФ розкидані по світу

Радянський Союз допомагав республіканському уряду Іспанії зовсім не безкоштовно. Звичайно, той факт, що за всі поставки зброї та обладнання іспанцям доводилось розплачуватись золотом, у Країні Рад не афішували. Радянський народ повинен був з ентузіазмом вірити в безкорисливу допомогу якимось черговим антифашистам і у священне братерство пролетарів усіх країн.

Насправді оплата радянської допомоги республіканському уряду саме золотом була прямою вимогою Сталіна. І республіканці справно платили за рахунками. Але франкісти перемагали, і скоро виникла загроза здачі їм Мадрида. У таких умовах уряд вирішив передати на зберігання до СРСР золотий запас країни. У 1936 році близько п’ятисот тон золота було запаковано до 7800 ящиків і вивезено зі столиці до Картахени.

Після цього ще легітимний прем’єр-міністр Іспанії Кабальєро та міністр фінансів країни Негрин звернулись до уряду СРСР з офіційним проханням прийняти на зберігання частину іспанського золотого запасу. На що отримали негайну згоду. Резидентура НКВС організувала перевезення ящиків із золотом до Радянського Союзу. Протягом кількох ночей їх завантажили на чотири радянські кораблі, які один за одним вийшли в море. Загалом вивезли 510 тонн, що складало 73% усього золотого запасу Іспанії.

2 листопада 1936 року кораблі з золотом прибули до Одеси. Звідси на спеціальному поїзді під посиленою охороною вантаж доправили до Москви, де золоті зливки взяли нібито на тимчасове зберігання. Але ніщо не буває постійнішим, ніж тимчасове. Так вийшло і з іспанським золотим запасом.

Читайте також: Неповернення резидентів – агенти, що перейшли на бік ворога

Після падіння республіканського уряду про подальшу долю золота взагалі ніхто нічого не чув. Радянський Союз волів скромно мовчати, а всі намагання “фашистського режиму Франко” дізнатись бодай щось про золотий запас Іспанії просто ігнорувались. Так би ця історія і загубилась десь в архівах НКВС. Але після Другої Світової війни, вже по смерті Сталіна, резидент НКВС Олександр Орлов, який вирішив не повертатись на батьківщину після наказу з Москви, раптом видав у Сполучених Штатах Америки книгу. У ній він детально описав операцію по перевезення іспанського золота до Москви.

Вибухнув скандал, але Кремль швидко відхрестився від звинувачень і зробив вигляд, що взагалі не має уявлення, про що йдеться. Як ви можете здогадатись, іспанці свого золота так і не побачили. Як не побачить і Венесуела, якщо ризикне передати свій золотий запас на зберігання до Росії.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.