12 вересня 1919 року до міста Рієка, яке зараз належить Хорватії, а на той час було предметом територіальної суперечки між Італією та Королівством сербів, хорватів і словенців (Югославією) і майже половину населення якого становили етнічні італійці, увійшли кілька тисяч озброєних прихильників відомого і популярного на той час італійського поета Габріеле д’Аннунціо, щоб проголосити створення нового державного утворення – Італійського Регенства Карнаро, відомого також під іменем “Республіка Фіуме”.

Габріеле д’Аннунціо, попри те, що був відомим поетом, письменником та драматургом, також був одним із засновників фашистського руху в Італії, і Республіка Фіуме стане першою у світі державою, створеною фашистами. Саме з Республіки Фіуме бере початок використання фашистами зовнішніх атрибутів їхнього руху: відомого давньоримського вітання – викинутої вперед правої руки, традиції емоційних промов вождя до натовпу, масові марші чорносорочечників. Була також запроваджена практика фізичного насильства над політичними супротивниками, яку перейняли та посилили наступні фашистські режими. Республіка Фіуме стала джерелом натхнення для Беніто Муссоліні, який прийде до влади в Італії лише за два роки. До речі, фашистська Республіка Фіуме була першою у світі державою, яка визнала Радянську Росію, а Радянська Росія, зі свого боку, була єдиною країною, що визнала Республіку Фіуме.

Отже, перша фашистська держава (яка проіснувала понад рік) була створена не закоренілими злочинцями, а інтелігентами на зразок д’Анунціо, який, до речі, наполіг, щоб у Конституцію Республіки Фіуме був вписаний пункт про обов’язкову музичну освіту, яка проголошувалася фундаментом політичного устрою держави, а всесвітньо відомого італійського диригента Артуро Тосканіні умовив обійняти пост міністра культури новоутвореної держави.

Та й загалом фашистська ідеологія була сформована на основі культурного тренду, що виразно проявлявся в середовищі європейської інтелігенції з кінця XIX століття. Одним із духовних провісників расової теорії націонал-соціалізму вважають Олену Блаватську з її твердженнями про існування “вищої” і “нижчих” рас:

“Людство ясно ділиться на Богом-натхнених людей і на нижчі істоти. Різниця в розумових здібностях між арійськими та іншими цивілізованими народами і такими дикунами, як наприклад, остров’яни Південного Моря, не піддається поясненню жодними причинами. Ніяка кількість культури, ніяке число поколінь, вихованих серед цивілізації, не могло б підняти такі людські зразки, як бушмен, веддха з Цейлону і деякі племена Африки, на той розумовий рівень, на якому стоять арійці, семіти і так звані туранці. “Священна Іскра” відсутня в них, і лише вони є зараз єдиними нижчими расами на цій Планеті, і на щастя, – завдяки мудрому врівноваженню Природи, яка постійно працює в цьому напрямку – вони швидко вимирають”.

Читайте також: Русофоб Карл Маркс

Ці ідеї Блаватської розвинув голландсько-німецький професор Герман Вірт у своїй книзі “Походження людства”, виданій у 1928 році. Згідно з поглядами Вірта, сучасне людство зародилося в результаті змішування двох проторас – нордичної з півночі і південної, що жила на території зниклого континенту Гондвана. Північна раса відрізнялася духовністю і прагненням до пізнання, тоді як південна перебувала під владою власних примітивних інстинктів і низьких пристрастей.

Віртом було створене “Німецьке товариство з вивчення давньої германської історії та спадку предків” (“Аненербе”), метою якого було проголошене “вивчення традицій, історії та спадку германської раси”. Це товариство було взяте під опіку Генріхом Гіммлером і включене до структури СС. Однією з найвідоміших акцій цього товариства було проведення в 1938-1939 роках Тибетської експедиції, однієї з цілей якої був пошук прабатьківщини арійців (Шамбали), про яку писала ще Блаватська.

Антисемітська складова німецького націонал-соціалізму значною мірою має російське походження. Одним з найактивніших пропагандистів теорії “світової єврейської змови” був уродженець Києва Григорій Шварц-Бостунич, який починав свій життєвий шлях як журналіст та драматург. Під час Громадянської війни він був агітатором у військах Денікіна та Врангеля, а після поразки Білого руху емігрував до Європи, написав книгу “Масонство и русская революция”, в якій доводив, що російська революція стала результатом “єврейсько-масонської змови”. У 1931 році він став членом нацистської партії, у 1932 році вступив до СС, був особисто знайомий з Гітлером, Гімлером та Розенбергом, працював у пропагандистському агенстві Розенберга Weltdiens, а в 1944 році йому було присвоєне звання штандартенфюрера СС.

Представники європейських інтелектуальних кіл не лише зробили внесок у становлення фашистської ідеології, але й підтримували фашистські режими вже тоді, коли вони повною мірою проявили себе і показали свою сутність.

Так, засновник Олімпійського руху і Почесний голова Міжнародного олімпійського комітету Пьєр де Кубертен у 1935 році, у період підготовки до зимових та літніх Олімпійських ігор, що мали проводитися в Німеччині, виступив із промовою по радіо, назвавши Гітлера “одним з кращих творчих духів нашої епохи”. Всесвітньовідомий франко-швейцарський архітектор Ле Корбюзьє вітав перемогу нацистської Німеччини над французькою армією і створення у Франції союзного Німеччині режиму маршала Петена, висловлюючи сподівання, що “гроші, євреї (самі частково винні), масонство, всьому цьому відплатять, нарешті, по справедливості. Каменя на камені не залишиться від цих цитаделей ганьби, що панували над усім навколо”. Відомий норвезький письменник, лауреат Нобелівської премії Кнут Гамсун з прихильністю ставився до політики Третього Райху, вважаючи Гітлера визволителем Європи, а після самогубства Гітлера у 1945 році написав некролог, в якому називав Гітлера “борцем за права народів”.

Усе це вказує на те, що, на жаль, інтелектуали, інтелігенція далеко не завжди реалізують своє суспільне призначення – служити справі прогресу та перемозі принципів гуманізму. Подібно до того, як вчені та винахідники можуть створювати не лише винаходи, що покращують життя людей, але й смертоносну зброю, діячі культури здатні творити людиноненависницькі ідеології. І сумний досвід ХХ століття мало чому навчив – як у ХХ столітті не Гітлер був творцем ідеології фашизму (у “Майн Кампф” він переважно компілював раніше висловлені ідеї), так само і в ХХІ столітті творцем ідеології “русского мира” виступив не Путін, а представники російських інтелектуальних кіл.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.