25 жовтня європарламентарі оголосили ім’я цьогорічного лауреата Премії за свободу думки імені Андрія Сахарова. Уперше за тридцятирічну історію нагороди її отримав українець – кримський режисер та політв’язень Кремля Олег Сенцов. Безперечно, що премія – престижна та її лауреатами стають борці за свободу, демократію та гідність. Але якою ціною? Кожен заплатив непомірну плату за звання переможця. Сенцов голодував 145 днів, втратив 12 кілограмів та незворотньо підірвав своє здоров’я. Голодування – це мирний та тихий протест відчайдушних людей, які готові на жертви заради ідеї. Чи є голодування ефективною зброєю у боротьбі за свої ідеали та вимоги? Які приклади має історія? Чим закінчувались голодні протести? “Український інтерес” вирішив розібратись, звідки пішла тенденція політичного голодування.

Голодування та примусове годування

Спеціалісти із Британської асоціації харчування кажуть, що сухе голодування – без їжі та води – може вбити людину за 8 днів. Проте, якщо продовжити вживати воду, смерть можна відтермінувати на два місяці.

У перші два-три дні людський організм здобуває енергію за рахунок жирових тканин та резервів. Потім людина починає відчувати голод, занепад сил, з’являється головний біль. Проте такі симптоми нічим не загрожують. Але згодом, ближче до сьомого дня голодування, організм починає шукати джерела енергії в м’язових тканинах, бо резерви глюкози вже вичерпані. Людина починає різко втрачати вагу. У цей період найбільшою загрозою для організму є скачки тиску та втрата свідомості.

Якщо голодування продовжується, то вже під кінець другого тижня організм шукає споживчі речовини у печінці та серці. На третьому тижні атрофуються м’язи, пошкоджується діяльність опорно-рухового апарату, людина блює шлунковим соком. До того ж у цей час може погіршуватись зір.

Після місяцю голодування у людини починає двоїтись в очах, частішають випадки запаморочення. А вже на шостому тижні голодування виникає пряма загроза життю. Людина здебільшого перебуває без свідомості та не реагує на оточуючих. Також через сильне послаблення імунітету з’являється загроза захворіти на цингу та жовтяницю.
Якщо після таких симптомів людина не припиняє голодувати, її починають годувати насильно.

Взагалі, примусове годування застосовується, якщо людина не може самостійно вживати харчі, скажімо через фізичні або психічні розлади. Проте ще у 1975 році Всесвітня організація охорони здоров’я ухвалила Токійську декларацію, в якій чітко зазначено, що примусове годування тих, хто оголосив голодування, прирівнюється до тортур та принижує гідність людини.

“Годують” здебільшого через зонд, який запускають у стравохід через рот або ніс. При цьому лікарі застосовують роторозширювачі та наручники, якщо “пацієнт” опирається. Через трубку вводять дрібно розтерті суміші. Це може бути манна каша, яйця, бульйони, молоко, суміші з олією та маслом.

Але через неакуратні рухи лікарів трубка може потрапити у трахею, а якщо людина ще й опирається, то зонд травмує внутрішні органи.

Перші в історії голодування

Перші згадки про відмову від їжі на знак протесту можна прочитати у “Рамаяні” – давньоіндійському епосі про пригоди царя Рами. Це четверте століття до нашої ери. Тоді Бхарата, брат Рами, голодував, вимагаючи від брата повернення до правління. До слова, така практика голодування в Індії офіційно існувала до 1861 року. У такий спосіб протестували під дверима свого кривдника, і смерть активіста вважалась для винуватця великою ганьбою та безчестям.

Гравюра до “Рамаяни”. Фото: ВВС

Також до голодування вдавались у дохристиянській Ірландії. І це вписувалось у закони того часу. Якщо людина вважала, що її хтось скривдив, також починала голодувати на порозі дому кривдника. У випадку летальних наслідків, господар мав взяти на себе всі борги покійного. Також до таких акцій вдавались робітники, намагаючись присоромити нечесного пана. Пізніше серед народу ходили легенди, що сам Святий Патрик – небесний покровитель ірландців – також на знак протесту відмовлявся від їжі.

Але тоді люди голодували заради своєї власної вигоди, так вони вимагали грошей, привілей. А голодування як форма політичного протесту набула популярності не так і давно. За словами професорки Шарман Рассел, авторки дослідження “Голод. Неприродна історія”, відродження голодувань відбулось на початку XX століття. Їх започаткували британські суфражистки. Коли у 1909 році до ув’язненої Маріон Воллес Данлоп прийшов доктор та запитав, що вона хоче на вечерю, жінка відповіла: “Визнання мого статусу”.

Також на рахунку Великої Британії найвідоміше в історії масове голодування. Тоді на початку 1980-х від виснаження померли десять протестувальників. Все відбулось на тлі протестів у Північній Ірландії, мешканці якої хотіли відділитись від королівства та приєднатись до Ірландської Республіки. Ворожнеча між католиками-ірландцями та протестантами-британцями виливалась у масові акції, погроми та численні арешти ірландців. Протестанти несправедливо ставились до католиків: утискання в школах та університетах, на підприємствах, придушення прав навіть під час виборів. Доходило до того, що битись стали діти. Маленькі протестанти закидували камінням ірландських “католенят”.

Боббі Сендс виріс у великій родині ірландських католиків. Щоб вибороти рівні права та відокремиться від Великої Британії він вступив у лави ІРА – Ірландської республіканської армії, яка й проводила масові протести. За це Сендс двічі сидів у тюрмі.

Після вдалого замаху на рідного дядю королеви Єлизавети ІІ британський уряд вирішив жорсткіше придушувати ірландських протестувальників. Уряд очолила “залізна леді” Маргарет Тетчер. Та вирішила не цяцькатись. У Північну Ірландію Лондон відправив війська. А у 1979 році в британських в’язницях скасували окремий статус ірландських арештантів, який відрізняв їх від звичайних злочинців. Через це ув’язнені ірландці влаштовували протести та вимагали повернення статусу політв’язнів. Зокрема вони не погоджувались носити тюремну робу, вимагали дозволу зустрічатись з рідними раз на тиждень, відмовлялись від обов’язкових робіт, а також виступали за право на помилування.

Боббі Сендс. Фото: Wikimedia

Але протестувальників не чули, тому Сендс під час свого другого терміну 1 березня 1981 року захотів радикально вирішити питання щодо свого статусу. Він розпочав голодування. До нього приєднались ще декілька арештантів. У квітні справа прийняла несподіваний розвиток. Помер один з республіканських депутатів британського парламенту. За результатами дострокових виборів, його місце мав зайняти саме Боббі Сендс. Безпрецедентний випадок в історії. Депутатом став арештований протестувальник, який вже понад місяць як відмовився від їжі. Цей факт набув великого міжнародного розголосу. Але до парламенту Сендс так і не потрапив. Через декілька тижнів після обрання він помер від виснаження. Він голодував 66 днів. На його похорон прийшли понад 100 тисяч людей. Під час “Ірландського голодування” загинули десять людей.

Тетчер не пішла на поступки арештантам. Більше того, вона оголосила Сендса справжнім злочинцем, який сам обрав свою долю. Але наслідки пікету були відчутними. По-перше, після перемоги Сендса на виборах уряд заборонив балотуватись на вибори людям, які більше року відбувають покарання у в’язниці. По-друге, смерті протестувальників призвели до радикалізації ірландських націоналістів, масових погромів та смертей людей.

Голодування в СРСР

У Радянському Союзі під час тоталітарного пригнічення також були голодування. До такого протесту вдавались здебільшого репресовані та засудженні за антирадянщину.

Андрій Сахаров

Андрій Сахаров – видатний радянський фізик, один із творців водневої бомби. Науковець активно виступав проти розповсюдження та тестування ядерної зброї. При цьому Сахаров захищав права політв’язнів, виступав проти репресій та вимагав демократизації Союзу. Також радянський діяч засуджував українофобію в СРСР. Навіть у 1968 році він зважився надрукувати у “Самвидаві” меморандум, в якому засуджував дискримінацію української мови та культури за часів правління Сталіна.

У 1970 році Сахаров заснував Комітет захисту прав людини СРСР. Через п’ять років за свою громадянську позицію він отримав Нобелівську премію миру. Але ще через п’ять років, у 1980 році, науковця та його дружину дисидентку Олену Боннер заарештували та відправили у Горький (зараз Нижній Новгород). У заслання подружжя приговорили за критику радянських дій в Афганістані.

Андрій Сахаров та Олена Боннер. Фото: socialego.mediasole.ru

І вже у Горькому видатний правозахисник був вимушений тричі оголошувати голодування. Перший 17-денний голодний протест – у 1981 році за право виїзду його невістки до чоловіка за кордон. Другий, вже 26-денне голодування, – у травні 1984 року. Він вимагав припинити кримінальне переслідування своєї дружини. А вже у квітні-жовтні 1985 року він відмовився від їжі на 178 днів. Тоді він хотів, щоб її випустили за кордон для операції на серці. Невістку випустили, а дружину прооперували в Італії. Проте, відомо, що за цей період Сахарова та Боннер неодноразово примусово годували. До того ж на захист фізика стали російські політичні емігранти та Захід.

Проте не завжди голодування завершувалось виконанням умов протестувальника. Результатом часто ставала смерть.

Анатолій Марченко

Перший строк майбутній письменник отримав у 20 років за бійку на заводі, в якій не брав участі. Він поїхав на два роки до таборів. Але через рік ув’язнення чоловік зумів втекти, протягом наступного року переховувався без документів та постійної роботи. Потім він хотів перетнути кордон з Іраном, але його затримали та впаяли ще шість років таборів за “зраду Батьківщині”. Вже після звільнення він написав книгу “Мої покази”, в якій описав долю політичних в’язнів у таборах. Згодом цю роботу оприлюднили в самвидаві, а ще пізніше книгу передали за кордон, де переклали багатьма мовами.

Анатолій Марченко. Фото “Громадському” надав син політв’язня – Павло Марченко

У 1968 році Марченко вирішив зайнятись правозахисною діяльністю та написав відкритого листа до радянської та іноземної преси. У своєму зверненні публіцист попередив про вторгнення СРСР у Чехословаччину. Відповіді від влади чекали не довго. Вже за кілька днів після публікації до Марченка “прийшли”. Ще рік таборів за “порушення паспортного режиму”. Але згодом йому додали ще два роки за його книжку. Офіційно це звучало так: “за розповсюдження наклепу, що паплюжить державний радянський устрій”.

Після звільнення влада настійливо радила йому емігрувати, погрожуючи новими арештами. Але Марченко не хотів залишати свою країну та відмовився. Як наслідок, новий строк – чотири роки заслання у Східну Сибір. Там письменник став членом Московської гельсінської спілки та закликав радянську владу звільнити всіх політичних в’язнів.

У 1981 році правозахисника арештували вшосте – 10 років та 5 років заслання за антирадянську пропаганду. Але він не відмовився від своїх ідей та 4 серпня 1986 року оголосив голодування із вимогою звільнення всіх політв’язнів. Він тримався без їжі 117 днів. Проте у вересні його почали примусово годувати. Він скаржився, що до нього спеціально застосовують тортури, щоб він відмовився від протесту. Медики навмисно смикали шланг та пускали ним занадто крупні шматки їжі, не пом’якшуючи перед тим. Але Марченко не припиняв голодування аж до зими. Через декількох днів після виходу з голодування йому різко стало зле. 8 грудня він помер у тюремному шпиталі.

Смерть Марченка від голоду сприйняли гучно на Заході та в СРСР. Преса обговорювала трагедію та звинувачувала радянський уряд. Кажуть, що смерть Марченка стала потужним каталізатором до початку звільнення політв’язнів Горбачевим. Вже 16 грудня тодішній генсек особисто зателефонував Сахарову в Горький та оголосив про його звільнення та дозвіл повернутись до Москви.

Анатолій Марченко – останній загиблий політв’язень, якого судили за “антирадянську пропаганду”. У 1988 році європарламентарі присудили йому першу премію Андрія Сахарова.

Мустафа Джемілєв

Перший термін майбутній лідер кримськотатарського національного руху отримав у 23 роки. Далі протягом наступного двадцятиріччя його ув’язнювали ще п’ять разів. Всі звинувачення стосувались антирадянської пропаганди. Загалом за два десятки років Джемілєв провів у казематах 15 років.

Ім’я Мустафи Джемілєва стало відомим на весь світ після того, як він оголосив голодування у 1974 році на знак протесту проти свого ув’язнення. Тоді він протримався 303 дні. Це голодування стало найдовшим у світовій історії. Протягом майже року тюремні медики намагались годувати політв’язня примусово за допомогою зонду. Також наглядачі залякували чоловіка та погрожували йому.

Мустафа Джемілєв. Фото: публічне надбання

На захист кримського татарина стали далеко за кордонами СРСР. Його підтримували відомі радянські дисиденти, нобелівські лауреати та письменники зі всього світу.
Джемілєв припинив голодування після зустрічі з братом та матір’ю. На їхні благання припинити протест Мустафа відповідав відмовою. Під час візиту жінці стало зле, і її увели. Брат тоді показав йому листа від Андрія Сахарова:

“Синку, я зробив все, що було в моїх силах. Тепер я прошу тебе лише про одне. Благаю – припинити голодування. Твоя смерть може лише порадувати наших ворогів”.

Великому правозахиснику Джемілєв відмовити не зміг.

P. S.

Голодування як політичний протест, на жаль, і сьогодні не втрачає актуальності. За часи російської агресії в Україні голодування стало ледь не єдиним інструментом впливу українських політв’язнів на Кремль. Прізвища українських бранців не зникає зі шпальт світової преси та порядку денного політичних лідерів.

Кримчани Сенцов та Балух опинились за ґратами через свою любов до України та неприйняття анексії Криму та війни на Донбасі. Сенцов голодував 145 днів, Балух – 205. Обидва завершили голодування через серйозні проблеми зі здоров’ям. Проте їхній дух не зламали. Вони не пошкодували свого здоров’я заради ідеї та волі. Їх почув весь світ.

Сподіваємось, що у грудні Олег Сенцов власноруч отримає премію Сахарова, а після цього повернеться додому писати нові сценарії та знімати фільми. А на домі Володимира Балуха знову майорітиме український стяг, вулиця називатиметься “Героїв Небесної Сотні”, а всередині – сім’я Балухів спокійно спатиме, не побоюючись арештів.


Юлія Далецька, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.